Н.О. Сіріченко
Донецький національний університет економіки і торгівлі
ім. М.Туган-Барановського
В
Україні практично не створені умови для ефективного
здійснення інноваційной діяльності. Перешкоди фінансового, політичного, правового, організаційного
характеру постають на шляху масової реалізації інновацій. Тому удосконалення
державної системи стимулювання інноваційного розвитку шляхом впровадження
певних заходів економічної політики є актуальним завданням української державної політики, викнання якої
призведе до пожвавлення інноваційних процесів в країні.
Стан інноваційної діяльності в Україні визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово розвинених країнах [2].
У деяких регіонах України відбулося підвищення
інноваційної активності. Стале зростання питомої ваги підприємств, що займалися
інноваційною діяльністю у останні роки, спостерігалося у Києві – в 1,3 раза, АР Крим та Харківській
обл. - у 1,2 раза, у Донецькій, Київській, обл. – у 1,1 раза. Такі показники у
областях можна пояснити високим рівнем іноземного капіталу, який
використовується в осномному для придбання нових технологій підприємствами.
Однак, в цілому по Україні у 2006р. основним джерелом фінансування
технологічних інновацій були власні кошти підприємств, частка з яких у
загальному обсязі фінансування інноваційних робіт становила 75,1%, що на 3
відсоткових пунктів більше порівнання з 2005 р.
У січні – вересні 2006 р. інноваційною діяльністю
у промисловості займалося 981 підприємство, або майже кожне десяте обстежене
промислове підприємство (у січні – вересні 2005 р. – 1012 підприємств, або
10,3%). [3]. Не зважаючи на це, обсяг інноваційної продукції, яка
відвантажувалася за межі України в 2006 р. Порівняно з 2005 р. зріс в 1,1 рази,
з 37,1% у 2005 р. до 42,5% в 2006 р., що свідчить про зацікавленість у них
закордонних ринків.
На нашу думку, інноваційна діяльність промислових
підприємств сприяла розширенню асортименту продукції, створенню нових ринків
збуту, забеспечення відповідності сучасним правилам і стандартам, зростанню
виробничих потужностей, поліпшенню умов праці.
Крім того, деякі важливі сегменти ринку товарів
довгострокового користування, які мають задавати динаміку адаптивного
інноваційного розвитку національної економіки (автомобілі, комп'ютери,
електронні компоненти, засоби зв'язку, побутова техніка тощо) не набули
відповідного розвитку через пригніченість національного товаровиробництва і
зорієнтовані більшою мірою на товари іноземні.
В Україні ще зберігається низка галузей економіки,
конкурентоспроможних на світовому ринку, які можуть підтримати інноваційну
хвилю – це хімічна, авіаційна і аерокосмічна промисловість, приладобудування та
суднобудування.
Так, основними проблемами інноваційного
розвитку в Україні та її регіонах на сучасному етапі є:
- відсутність реальних механізмів об'єднання наявних
ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямках
розвитку;
- інноваційна політика не має чіткої
спрямованості у вирішенні конкретних економічних проблем регіонів, у їхній
реструктурізації з врахуванням ринкових чинників;
- немає залежності між збільшенням
обсягу продажу приватними компаніями і зростанням фінансування здійснюваних ними
досліджень і розробок.[3].
Саме тому, основними шляхами активізації
інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі розвитку вітчизняної
економіки слід вважати:
1) розробку і впровадження механізму надання пільг
промисловим підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну продукцію;
2)поширення практики надання інноваційним підприємствам
середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки.[1].
Реалізація
запропонованих напрямків активізації
інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень
інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений
процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залучені
зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.
Відсутність самодостатнього інноваційного
сектора в економіці України викливає викривлення фінансово-інвестиційних
потоків. Економічно активні інвестори завжди прагнуть збереження та примномення
власних доходів. Якщо в економіці відсутній динамічний інноваційний сектор
(“поле для посіву інновацій”), вони шукатимуть інших сфер застосування своїх
тимчасово вивільнених капіталів. Негативні наслідки для інноваційного процесу в
системі промисловості тут полягають у тому, що дефіцитні потоки ресурсів
знаходять для себе інші канали, посилюючи і без того гострий дефіціт
фінансування інновацій.
На сьогодні вже не існує сумнівів щодо
необхідності переходу України на інноваційну модель економічного розвитку,
оскільки практика доводить, що саме інноваційні зрушення на сучасному етапі
розвитку країни здатні не тільки забеспечити високі показники економічного
розвитку, але і вирішити певні екологічні, соціальні проблеми, забеспечити
конкурентоспроможність національної економіки, підвищити експортний потенціал
країни.
Література:
1.
Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України //
Економіст. - 2005. - №6. - С. 28
2.Луцків О.М. Інноваційна діяльність як передумова
підвищення конкурентоспроможності економіки регіону // Регіональна економіка.
–2005.- №1.- С. 203-209.
3.Солоха Д.В. Інноваційний розвиток як запокура
економічного зростання // Актуальні проблеми економіки.- 2007.- №6(72).-
С.25-27.