Дарнопих А.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна.

Податкові важелі та механізми стимулювання

інновацій

Останніми роками в Україні недостатньо уваги приділяється проблемам фінансово-кредитної підтримки та стимулювання розвитку інноваційних процесів, розширення інноваційної діяльності, створення інноваційного продукту. Чинне фінансове, а особливо податкове законодавство практично не містить норм щодо підтримки та стимулювання інноваційної діяльності. У той же час і теоретичних розробок вітчизняних науковців у цьому напрямку недостатньо.

Серед механізмів впливу держави на забезпечення сприятливого інноваційного клімату та проведення політики технічного переоснащення виділяють, як правило, три основні компоненти:

-створення спеціальних фінансових механізмів підтримки такої діяльності;

-формування відповідної інноваційної інфраструктури;

-використання непрямих методів підтримки.

Однією з основних проблем реалізації інноваційної політики в Україні на сучасному етапі є недостатнє використання державою непрямих економічних важелів стимулювання науково-інноваційної діяльності та технічного переоснащення виробництва. Проте саме непряме регулювання забезпечує максимальний вплив на створення сприятливого інноваційного клімату в економічно розвинених країнах.

До системи непрямого стимулювання інновацій та проведення політики технічного переоснащення входять: нормативно-правове регулювання участі різноманітних інститутів в інноваційному процесі; розподіл прав на створювану інтелектуальну власність; податкове регулювання.

Державна фінансова підтримка посідає суттєве місце серед важелів реалізації програм державної технічної політики і може здійснюватися, зокрема, у двох важливих напрямах:

-пряме бюджетне фінансування інновацій (через систему державних науково-технічних програм різної направленості або спеціально створені фонди);

-стимулювання науково-технічного прогресу за допомогою механізмів
оподаткування [2].

Найефективнішим, на мою думку, варіантом фінансової підтримки реалізації програм державної технічної політики є той, що забезпечує оптимальне поєднання цих двох напрямків. Адже бюджетне фінансування має переважати при стимулюванні підприємств державної власності або тих, у статутному капіталі яких є частка держави, а підтримка через механізми оподаткування — інших суб'єктів господарювання.

Нині стимулююче спрямування податків в Україні використовується для підтримки окремих галузей (наприклад, сільського господарства), окремих суб'єктів господарювання (спеціальні режими для суб'єктів малого підприємництва) та окремих регіонів (спеціальні економічні зони (СЕЗ) та вільні економічні зони (ВЕЗ) для територій, визнаних пріоритетними або депресивними, тобто такими, що потребують економічного пожвавлення) [1].

Серед переліку конкретних податкових механізмів стимулювання науково-технічного прогресу, які варто запровадити в Україні на сучасному етапі розвитку, слід виділити такі:

1. Запровадження в практику оподаткування та використання в чітко обумовлених випадках суб'єктами господарювання інноваційного податкового кредиту, який позитивно зарекомендував себе в міжнародній практиці оподаткування. При цьому максимальний розмір податкового кредиту не повинен перевищувати третини вартості нового обладнання та технологій, що придбаваються суб'єктами господарювання, а максимальний термін його надання — 5 років.

2. Застосування знижених ставок при оподаткуванні прибутку, отриманого від продажу інноваційного продукту, а також часткове звільнення від оподаткування прибутку новостворених підприємств, що забезпечують виробництво інноваційного продукту та надання інноваційних послуг. Таке звільнення доцільно надавати в перші роки діяльності, на період окупності, але не більше як на З роки.

3. Встановлення пільгового оподаткування НДДКР податком на додану вартість, податком на прибуток підприємств та майновими податками. Пільги повинні стосуватися майна, що використовується для забезпечення інноваційної діяльності.

4. Запровадження податку на нерухоме майно (або промислового податку з підприємств) з диференціацією ставок до ступеня зношеності обладнання. Такий захід стимулюватиме суб'єкти господарювання з метою позбавлення від надлишкового майна, збільшуватиме завантаженість виробничих потужностей,
рентабельність капіталу, а вищі ставки податку на зношене майно змушуватимуть до проведення технічного переоснащення виробництва.

Необхідним є надання підприємствам "неліквідних канікул", які передбачають відстрочку (на встановлений термін) оподаткування непотрібного та застарілого обладнання для ефективнішого його перерозподілу між суб'єктами господарювання, а не просто його збуту за низькими цінами.

5. Стимулюючу роль може відігравати й компенсація витрат підприємств на проведення НДДКР та фінансування інноваційного переоснащення через їх часткове включення до валових витрат і зменшення, таким чином, податку на прибуток. При цьому доцільно запровадити обмеження на рівні 50 % нарахованого податку на прибуток. Цим досягатиметься паритетність суб'єктів господарювання і держави при фінансуванні технічного переоснащення виробництва та здійсненні інновацій.

6. Доцільним є застосування практики звільнення від митного обкладання та справляння імпортного ПДВ поставок обладнання, яке використовуватиметься для інноваційних потреб, зокрема при проведенні НДДКР.

7. Відновлення функціонування інноваційного фонду (у складі спеціального фонду державного бюджету або як цільового позабюджетного фонду) та запровадження цільових податкових платежів (відрахувань), диференційованих залежно від отриманих податкових інноваційних пільг.

8. Податкова підтримка інноваційної діяльності безпосередньо пов'язана з амортизаційною політикою, її спрямованістю на інтенсивне оновлення виробничого потенціалу. Для підвищення значущості амортизаційних відрахувань у власних інноваційно-відтворювальних ресурсах господарюючих суб'єктів доцільним є запровадження практики використання прискорених методів нарахування амортизації з метою оподаткування прибутку.

Переорієнтація пріоритетів вітчизняної податкової політики через забезпечення функціонування зазначених механізмів разом з іншими важелями стимулювання інноваційних процесів забезпечить посилення науково-технічних процесів та реалізацію програм державної технічної політики, що створить належні передумови для відновлення технічного та забезпечення технологічного потенціалу галузей народного господарства.

Література:

1. Александрюк Т. Податкове сприяння науково-технічному прогресу // Вісник Дніпропетровського державного фінансово-економічного інституту. – Серія “Економічні науки”. – Матер. наук.-практ. конф. “Проблеми інвестиційної політики в сучасних умовах”. – 2000. – Т.1. – С. 329-331

2. Яковлєв А. Спрямованість податкової системи на розвиток інновацій // Фінанси України. – 2004. - № 2. – С. 105-108