К.е.н.,
Карасьов І.К., Карасьов В.Г.
ДО ПИТАННЯ ВИМІРЮВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ
ПРАЦІ ТА ЇХ ЕЛЕМЕНТІВ
Постановка проблеми. У справі відображення дійсної ефективності
роботи є необхідність вимірювання продуктивності праці. В цей час головну увагу
показникам економічної ефективності приділяють показникам дохідності і
прибутковості суб’єктів господарювання, а до продуктивності праці в крайньому
разі відносяться чисто формально і диференціюють їх в залежності від типу виробництва
галузі і т.і. Слабким втішенням є використання показника виробітку на одного
робочого або одиницю часу в натуральних вимірниках та трудомісткість одиниці
продукції. Ці показники використовуються для внутрішніх потреб управління
виробництвом і є мірою підтримки дисципліни, але майже не впливають на ріст
продуктивності праці, так як зрівнюються з нормативами в окремих підприємствах
і галузях.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Україні як ніколи
потрібна відокремленість показника продуктивності праці, бо його рівень в
зрівнянні з розвинутими країнами дуже низький. Так у промисловості він майже у
4-5 разів, а у сільському господарстві у 7-8 разів нижчий [1]. Головне
ж полягає в тому, що використання одного і того ж по побудові показника
продуктивності праці не точно відображає стан ефективності окремих підприємств.
Великі проблеми з продуктивністю праці є і в сільському
господарстві [2]. Вони насамперед
зв’язані з тим, що економічна робота в сільськогосподарських підприємствах
зводяться до розрахунку показників реалізацій продукції, цінам та практично зведена нанівець. До того ж, у звітності
(ф.50) не відображаються основні показники роботи сільськогосподарських
підприємств, такі як валова продукція, валовий дохід, продуктивність праці, які
в цей час розраховуються у середніх цінах реалізації, які із року в рік інколи змінюються в Україні майже на порядок, що не
дає можливості простежити динаміку показників продуктивності праці, і навіть
провести співставлення з базисним періодом. Продуктивність праці тут
відображається кількістю відроблених чоловіком днів за рік на одного робітника.
Але і у зв’язку з великим впливом цін не дає змогу виміряти продуктивність
праці.
Багато уваги при оцінці економічної ефективності приділяється
проблемам виробітку за допомогою економетричних методів виявлення синтетичних,
на яких базуються узагальнюючі показники для оцінки ефективності
соціально-економічного розвитку регіонів України [1]. В теоретичному плані це
має сенс, але в цьому дослідженні серед показників ефективності регіонів майже
не приділяється уваги продуктивності праці.
В окремих публікаціях [3] зроблена
спроба визначити співвідносність праці, її продуктивності і валового
внутрішнього продукту. З теоретичної точки зору вони мають значення, але
приклади, в тому числі показники використання трудового потенціалу досить
сильно відрізняються від реальних показників.
Серед визначальних факторів відродження продуктивних сил України
[4] основна
увага приділяється росту заробітної плати, при цьому ріст заробітної плати
нерозривно зв’язаний з продуктивністю праці, і на цей факт посилки немає.
Виклад основного матеріалу. Діє дуже формальний і однобічний
підхід для різних галузей: як відношення результатів виробництва до
середньорічної кількості робітників, або трудомісткості виробництва. Для
окремих видів продукції продуктивність праці це її трудомісткість або кількість
продукції в натуральному виразі на одиницю
трудомісткості. Але цього показника ми не будемо торкатися, бо він є цілком
обґрунтованим і практично прийнятим. В існуючих опублікованих джерелах
висвітлюючих важливі економічні процеси в ринковій економіці автори в складі
факторів ефективності різних галузей майже не використовують показники
продуктивності праці, бо їх нема і в статистичних збірниках, а також звітах.
Але там є складові цих показників, по яких досить просто визначити
продуктивність праці
В елементах продуктивності праці, які співвідносяться з
проблемою є те, що для окремих галузей вони різні. У зв’язку з цим ставиться
задача обґрунтувати диференціацію складових продуктивності праці в різних
підприємствах.
В співвідношенні елементів
продуктивності праці найбільш проблемним є вартість продукції. Прихильність
більшості фахівців і науковців зводиться до вартості товарної продукції, як
підлеглої реалізації. Але в її складі нема
продукції яка використовується на підприємстві, а також незавершеного
виробництва. Ця сентенція спрямована на примусову необхідність якомога більше
реалізувати продукції. Тому уже в цьому разі вірніше було б використовувати показник
реалізованої продукції, котра в разі повноцінної реалізації співпадала б з
товарною. Валову продукцію, на котру витрачені як кошти так і праця персоналу,
умовно можна прирівняти до товарної лише в разі відсутності незавершеного
виробництва, яке має місце лише для підприємств з довгим виробничим циклом. А
це є характерною рисою підприємств промислово розвинених регіонів, що дають
найбільш вагомий внесок у ВВП держави.
Це торкається і сільського господарства, де майже третина
продукції не входить в валову. Для галузевого і загальнодержавного підсумку
треба використовувати як валову так і товарну продукції.
Висновки. Для більшості підприємств України порівняльним
елементом для визначення продуктивності праці є вартість валової продукції, а
для інших – товарної, яка практично співпадає.
Література:
1.
Хадзинський
К. Сучасний стан праці в Україні та проблеми його інтенсивності// Економіка
України.-2004.-№8.-С.57-63
2.
В.
Дієсперов Визначення ефективності в сільськогосподарських підприємствах»//
Економіка України 2007.-№10.-С.70-79.
3.
Воронін О.
Визначення показників економічної ефективності виробництва на основі
модифікації ресурсного потенціалу// Економіка України.-2007.-№10.- С.29-37
4.
Калюжний
В. Удосконаленні і нові методи вимірювання впливу капіталу, праці та її
продуктивності на зростання ВВП// Економіка України.-2003.-№6.-С. 42-49