Проблеми сучасного розвитку економіки Італії.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановськогго

Борзенко Н. А.

Італія - індустріально-аграрна країна з достатнім рівнем економічного розвитку. Спеціалізація економіки Італії, яка базується на використанні притаманних їй перевагах, які сприяють розвитку низки секторів промисловості, сільського господарства, транспорту й послуг, визначає місце країни в міжнародному розподілу праці.

Аналізуючи сучасний стан економіки Італії, необхідно звернути увагу на такі недоліки та проблеми у розвитку країни в цілому.

1. Погіршення економічного стану після вступу до єврозони.

Після вступу до єврозони уряд країни різко ослабив фінансову дисципліну, в результаті первинний профіцит бюджету (до обслуговування боргів) скоротився майже в 17 разів. Якби в Італії була ліра, вона б давно знецінилася. Уряду довелися б більше засобів витрачати на виплату боргу, що швидко привело б до кризи. І тоді уряду не залишалося б нічого іншого, як проводити реформи. Але коли дефолт Італії не загрожує, влада може уникати політично непопулярних реформ.

Уряд Романо Проді намагався проводити економічні реформи, але більшість економістів вважають їх недостатніми для вирішення довгострокових економічних проблем країни. Вірогідність економічного підйому в Італії лише в 20%. Але такий сценарій вимагає, щоб, з одного боку, країна спочатку пережила невелику очисну кризу, а з іншої - щоб зберігалися темпи зростання в Німеччині, чий внутрішній ринок дуже важливий для італійських виробників.

З сорокапроцентною вірогідністю економісти передбачають збереження нинішньої ситуації: Італія не погіршує конкурентоспроможність, але при цьому в країні не проводяться радикальні реформи. При такому сценарії зростання італійської економіки відставатиме від середнього в єврозоні.

Ще 40% вірогідності доводиться на сценарій, по якому Італія покидає єврозону. Це стане можливим, якщо економіка єврозони залишиться слабкою. Італійський уряд спробує провести реформи, проте їх буде недостатньо для поліпшення відносної конкурентоспроможності в рамках валютного союзу. Зникнення переваг приведе до серйозного спаду. Фінансові ринки втратять довіру до здатності уряду обслуговувати борг, і вартість фінансування різко виросте. Поєднання рецесії і зростання витрат може привести до ситуації, коли Італії дешевше буде покинути єврозону, ніж в ній залишатися. Тим більше що громадська думка буде настроєна проти євро ще більше.

Втім, і вихід із єврозони не означатиме вирішення всіх проблем. Оскільки італійський борг номінований в євро, різка девальвація нової ліри приведе до зростання довга з 108 до 150-160% ВВП, що лише збільшить вартість обслуговування. Хоча з часом економіка зможе відновити конкурентоспроможність за рахунок девальвації і знов наростити експорт на зовнішні ринки.

2. Недоліки в системі соціального захисту населення.

На сьогоднішній день система соціального захисту Італії характеризується переліком невирішених питань. Одна з основних проблем соціальної політики Італії - традиційна відмінність в доходах населення в північних і південних регіонах, що відбивається статистикою по безробіттю. На тлі загального безробіття в Італії (11,3%) рівень безробіття на півночі країни складав близько 7,5% (що наближається до середньоєвропейських показників), а на півдні - більше 20%. Особливо виразно це виявляється в тій ролі, яку в умовах італійської системи соціального страхування починають грати деякі його види. Перш за все це стосується пенсії по інвалідності, яка в економічно слабких регіонах, крім свого основного призначення, виконує роль посібника з безробіття і соціальної допомоги.

Для Італії характерна вища, ніж в інших країнах Західної Європи, частка незайнятих жінок, число яких в загальній чисельності безробітних складає 16% (що майже удвічі перевищує рівень чоловічого безробіття - 9% і молоді, рівень безробіття серед якої також достатньо високий - 12,4%).

Негативну роль в італійській системі соціального захисту грає одночасне існування погано соціально гарантованих секторів економіки і секторів, в яких завдяки певним обставинам (наприклад, широкий розвиток профспілкового руху, особливо на півночі країни) гарантованість соціальних послуг вища. Крім того, сюди також відноситься і незадовільний захист від ризиків людей, які з різних причин опинилися без яких-небудь доходів.

Серйозну проблему складає асиметрична структура соціальних витрат. Це впливає, зокрема, в тому, що найбільш крупну частку соціальних витрат складає пенсійне забезпечення - 15,4% ВВП (при середньоєвропейському рівні - 11,9%), тоді як на підтримку сім'ї, материнства, утворення і політику зайнятості витрачаються порівняно незначні засоби (близько 0,8%). З цієї причини Італію (втім, небезпідставно) іноді називали країною пенсіонерів. Так, до 1992 р. система пенсійного забезпечення Італії була, мабуть, найбільш «щедрою» порівняно з іншими країнами ЄС.

Щоб уникнути подальших загострень проблем з соціальною сферою в країні уряду Італії необхідно, як умова, швидше реформувати соціальну політику держави, цілеспрямовану на вирішення проблем соціального захисту населення, безробіття у жінок та раціональний розподіл держбюджету на заробітні плати в різних регіонах країни.

3. Інфляція в країні.

Однією з головних проблем для італійської економіки продовжує залишатися інфляція. Значно подорожчали послуги зв'язку й телекомунікацій, послуги охорони здоров'я, послуги готелів і ресторанів, комунальні послуги.

В 2007 році вартість проданої промислової продукції збільшилася на 18,7% в порівнянні з 2003 р. Приріст зафіксований тільки у виробляючих галузях. Серед виробляючих секторів найбільший приріст відзначається в секторах транспортного устаткування, радіо- та телеустаткування й засобів зв'язку. Що стосується сільського господарства, то в 2006 році, вартість проданої сільськогосподарської продукції. Причиною послугував зріст цін на такі сільськогосподарські культури, як тютюн, оливки, виноград, цитрусові і бавовну.

Отже, на даному етапі уряду Італії необхідно вирішити ряд проблем. По-перше, чітко визначити подальший напрямок розвитку, в еврозоні чи ні, та покращити становище країни на міжнародній арені шляхом реформування економічної політики Італії. По-друге, на сучасному етапі країна повинна реформувати державну соціальну систему та вирішити серйозну проблему асиметричної структури соціальних витрат. По-третє, зменшити рівень інфляції. Основними чинниками, якого був вплив на поступальне збільшення цін, підвищення вартості продуктів першої необхідності, нестабільність цін на нафту на світовому ринку, а також зростання споживчого попиту. Вирішив низку цих проблем Італія зможе рекомендувати себе, як потужна країна та важливий стратегічний партнер на міжнародному рівні, який може забезпечити стабільність та подальший розвиток економіки.