Економічні науки /10 Економіка підприємства

Брусільцева Г.М.

Харківський національний економічний університет, Україна

Теоретичні аспекти створення та функціонування інтеграційних структур в Україні

Важливою умовою становлення в Україні ринкової економіки є її інноваційно-структурна перебудова на засадах корпоратизації, інтеграції і диверсифікації. Враховуючи деформовану структуру національної економіки України, кризовий фінансовий стан багатьох промислових підприємств, відсутність попиту на продукцію вітчизняних підприємств, а також стабільних господарських зв’язків, слід відзначити актуальність проблеми, а відтак, гостроту існування потреби пошуку та створення дієвих організаційно-економічних інституцій, форм і механізмів здійснення господарської діяльності, одними з яких виступають інтеграційні структури.

Проблеми інтеграції підприємств та формування інтеграційних структур знайшли своє відображення в дослідженнях багатьох науковців: О.В. Ареф’євої, Є.В. Ленського, В.В. Дементьєва, М. Кизима [1,4,2,3] та ін. Так, за визначенням Е.В Ленського, “інтеграція” — це поглиблення співробітництва суб’єктів управління, їх об’єднання, зміцнення взаємодії та взаємозв’язків між компонентами системи управління [4, с.5]. В. Дементьєв інтегровану корпоративну структуру визначає як групу юридичних або господарсько самостійних підприємств (організацій), які ведуть сумісну діяльність на основі консолідації активів або договірних відносин для досягнення загальних цілей. М. Кизим визначає інтеграцію підприємств як інтегровану сукупність суб’єктів господарювання, які представляють собою різноманітні форми капіталу, пов’язаних між собою фінансово-економічними і (або) виробничо-технологічними зв’язками для сумісної підприємницької діяльності на основі “м’яких” (договірних) та жорстких (право власності) управлінських і організаційних відносин з метою підвищення ефективності функціонування й подальшого стійкого розвитку бізнесу.

Аналізуючи існуючи підходи можна стверджувати, що загалом автори розуміють під інтеграцією різні формальні або неформальні інтегровані об’єднання, структури чи формування, які здійснюють спільну діяльність для досягнення загальних цілей. Ці об’єднання можуть діяти на основі договору про спільну діяльність чи статуту. Одні автори розуміють інтеграцію виключно як виробничі формування, метою яких є здійснення спільної виробничої діяльності, інші розглядають інтеграцію як сукупність фінансових, економічних, виробничих і технологічних зв’язків для сумісної підприємницької діяльності, що слід вважати більш об’єктивним, бо враховуються сучасні тенденції розвитку економіки, в основі яких лежить принцип глобалізації.

Відповідно до умов інноваційно-структурної розбудови економіки України визначальними складовими інноваційного розвитку є інтеграція освіти, науки та виробництва, об'єднання промислового, банківського та торговельного капіталу в потужні структури, здатні продукувати високотехнологічні, конкурентоспроможні товари та послуги. Відповідною організаційною основою реалізації інноваційної політики має стати створення інтеграційних структур, які, на думку автора, є формою взаємодії між підприємствами, установами, науково-дослідницькими організаціями та фінансовими структурами і спрямовані на поєднання можливостей високотехнологічного виробництва і концентрованого фінансового капіталу, з метою забезпечення стабільних умов функціонування підприємств та створення необхідного інвестиційного потенціалу для інноваційного шляху розвитку.

Слід відзначити, що виникнення інтеграційних структур це закономірний процес розвитку економічної системи. Він обумовлений, з одного боку, характером розвитку, умовами, динамічними змінами макросередовища, а з іншого, — “закладений” в стратегії розвитку сучасного підприємства, яка націлена, насамперед, на зростання та зберігання конкурентних переваг та, крім того, визначається перевагами централізації і концентрації капіталу.

В Україні перша хвиля інтеграції підприємств (з 1991 р.) була викликана їх приватизацією і корпоратизацією. Друга хвиля (1995–1997 р.) пов’язана з постприватизаційним періодом. Тоді приватний капітал виявив інтерес до ряду підприємств, які перебували, здебільшого, у глибокій економічній кризі. Через встановлення шляхом інтеграції контролю над такими підприємствами та усунення їх попереднього керівництва як причини неефективного управління кожним з них інвестори прагнули налагоджувати їх діяльність. Третя хвиля інтеграції підприємств, яка триває й до сьогоднішнього дня, пов’язана з формуванням корпоративних відносин, зміцненням приватної власності та активізацією іноземного інвестування.

Великі інтеграційні структури володіють наступними специфічними особливостями: за масштабами діяльності займають головні позиції в своїй галузі; мають широке представництво; складаються з багатьох елементів, які пов’язані зі суспільною діяльністю; структура управління складається з кількох рівнів; між елементами існує складний взаємозв’язок у вигляді різних фінансових, матеріальних та інформаційних потоків.

Важливим питанням в області інтеграційних трансформацій є визначення мотивів та цілей, які спонукають підприємства до спільної діяльності. Провідні вітчизняні та зарубіжні вчені визначають такі основні мотиви створення інтеграційних структур [3,4]: отримання додаткових вигод за рахунок концентрації виробництва та підсумованого накопиченого досвіду; монополістичні вигоди та переваги; зниження витрат на розвиток підприємства за рахунок масштабу; досягнення вигод і переваг від взаємного схрещування технологій та винаходів без придбання ліцензій.

Томпсон А. А., Стринкленд А.Дж. відзначають, що “головною причиною проведення інтеграції є зміцнення конкурентної позиції на ринку” [5, c.189]. Узагальнюючи існуючи підходи та враховуючи тенденції розвитку економіки України, також сучасний стан промислових підприємств автором визначені основні мотиви та цілі, які спонукають підприємств до інтеграції (рис. 1).

Передумови
Організаційні	Економічні		Технічні	Соціальні			Інформаційні
§Криза в галузі §Зростання рівня конкуренції в галузі §Поява великих об’єднань, здатних виробляти конкурентноздатну продукцію та контролювати ринок	§Підвищення цін на продукцію, сировину, технологію, робочу силу, інформацію §Збільшення витрат виробництва §Кризовий фінансовий стан підприємств галузі		§ Розвиток науково-технічного прогресу § Поява принципово нових технологій в галузі § Опанування випуску нової удосконаленої продукції		§Різка зміна підприємницького клімату § Створення нових робочих місць § Поліпшення умов та оплати праці робітників		§Поява нового способу передачі, зберігання , переробки інформації §Накопичення нових науково-технічних знань
Мотиви
1. Концентрація промислового та фінансового потенціалу
2. Встановлення монополії на ринку
3. Зменшення витрат ( матеріальних, адміністративних, транзакційних та ін).
4. Можливість удосконалення технологічного процесу та випуску наукоємної конкурентоспроможної продукції за рахунок об’єднання фінансового потенціалу підприємств-учасників та схрещування технологій.
5. Підвищення ефективності діяльності внаслідок отримання різного роду синергетичного ефекту ( фінансового, операційного)
Цілі
Головна мета - отримання додаткового прибутку
Підвищення ефективності виробничої діяльності		Підвищення ефективності фінансової діяльності				Підвищення ефективності торгово-посередницької діяльності
§ зростання обсягів виробництва § зміцнення положення на ринку § активізація експорту § залучення інвестицій і кредитів § економія витрат на реалізацію НДДКР, рекламу, маркетингові дослідження, реалізацію та збут, інформаційне обслуговування		§ концентрація фінансових ресурсів § підвищення ефективності інвестицій § зростання іміджу вартості акцій				§ укріплення зв’язків з постачальниками § збільшення товарообігу та прибутку § підвищення якості та своєчасності поставок

Рис. 1.1. Передумови, мотиви та цілі створення інтеграційних структур

Таким чином, об’єднавшись в інтеграційну структуру, її учасники отримують можливість більш або менш гнучко співіснувати в її рамках, одночасно вирішуючи спільні проблеми. В сучасних умовах поява такого роду утворень, безумовно, пожвавлює ринкову кон’юнктуру, дає реальний ефект у вигляді віддачі від інвестованих за її допомогою коштів та реалізує головну мету – отримання додаткового прибутку внаслідок підвищення ефективності діяльності.

Література:

1. Арефьева Е.В. Стратегия и тактика управления производственными системами / Е.В. Арефьева. – Х.: Основа, 1996. – 203 с.

2. Дементьєв В. В. Экономика как система власти /В. В. Дементьев // Экономика и право. – 2002. – №2(3). – С. 42-47.

3. Кизим Н. А. Крупномасштабные экономико-производственные системы: организация и хозяйствование / Н. А. Кизим. – Харьков: Бизнес-информ, 1999. – 228 с.

4. Ленский Е. В. Корпоративный бизнес / Е. В. Ленский; под ред. О. Н. Сосковца. – Мн.: «Армита — Маркетинг, Менеджмент», 2001. – 480 с.

5. Томпсон А. А. Стратегический менеджмент: Концепции и ситуации для анализа / А. А.Томпсон, А. Дж. Стрикленд. –[12-е изд.] – М. :Вильямс, 2003. – 924 c.