Экономические науки / 14.Экономическая теория.

Попіна І.С., Скірка Н.Я., Лелик А.В.

Львівська комерційна академія

ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ГРОШОВОЇ ПРОПОЗИЦІЇ в ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Регулювання та координація суб’єктів грошового ринку є одним з визначальних напрямів державної економічної політики. У відносини на грошовому ринку вступають практично всі учасники економічної діяльності в ролі позичальників або кредиторів, використовуючи власні або позичені грошові інструменти. За своєю економічною природою сучасний ринок грошей є вторинним ринком цінних паперів, де функціонують грошові інструменти, які відрізняються ліквідністю, терміном дії та ступенем ринку.

Процентні ставки грошового ринку є визначальним параметром, навколо якого побудована система ринкового механізму. Коливання процентних ставок на сучасних грошових ринках перебуває під впливом складної системи чинників, які виходять за межі взаємодії пропозиції та попиту на гроші. Механізм грошового ринку пов'язаний з іншими ринками такими як ринок робочої сили, ринок товарів, ринок капіталів, ринок облігацій та з міжнародними фінансовими ринками.

Пропозиція грошей є одним із складників механізму грошового ринку, що визначається центральним банком, має нееластичний характер і використовується як один із основних важелів державного впливу на економіку. Центральний банк формує пропозицію грошей відповідно до економічної кон’юнктури і мети грошово-кредитної політики. Зміна пропозиції грошей впливає на цілу низку макроекономічних чинників, серед яких реальний обсяг виробництва, ціни, зайнятість тощо. В сучасній ринковій економіці пропозиція грошей має емісійно-кредитний характер. Поряд з центральним банком емісію платіжних засобів здійснюють державні казначейства та комерційні банки.

Шляхом зміни пропозиції грошей можливо також коригувати бюджетно-фіскальну політику. В короткотерміновому періоді зростання пропозиції грошей призводить до зниження норми процента, зростання реального обсягу виробництва та підвищення цін. Водночас після збільшення грошової пропозиції можуть виникати тимчасові ефекти впливу, пов’язані з нерівномірним і непропорційним розподілом грошової маси. В довготерміновому періоді грошово-кредитна політика, спрямована на збільшення грошової пропозиції, є неефективною і має нейтральний характер.

У сучасних економічних концепціях домінують погляди, які трактують грошову пропозицію як екзогенний чинник, характер впливу якого формується поза межами самої економічної системи і залежить від політичної кон’юнктури, зокрема державної політики у цій сфері.

В монетариській теорії в центр механізму економічного циклу поставлено не абсолютний розмір грошової маси, а зміну темпів її зростання, що породжує імпульси, які поширюються на всю економіку. Гроші виступають домінантним чинником економічних циклів і зміна поворотних точок грошової маси передує зміні поворотних точок економічних циклів. Ефективність державної грошово-кредитної політики детермінована досягненням природного рівня безробіття, який забезпечує довготермінову рівновагу економічної системи.

Залежно від того, яким чином суб’єкти економічної діяльності формують свої очікування щодо економічної грошово-кредитної політики держави, виокремлено теорію адаптивних очікувань на підставі минулої інформації і теорію раціональних очікувань на підставі уявлень про майбутні дії держави. Несподівані зміни грошової пропозиції на відміну від очікуваних змін впливають на реальний обсяг виробництва. Тому на рівень безробіття та інфляції можна вплинути тільки непередбаченими заходами грошово-кредитної політики

Аналіз феномена демонетизації, характерного для економіки України за умов глибокої кризи, гіперспаду виробництва та гіперінфляції, дає змогу констатувати формування двох паралельних каналів проходження грошей: перший – у фінансовому секторі, де адаптація до ринкових умов здійснювалася найбільш повно, другий – в реальному секторі економіки, пов’язаному з промисловістю і орієнтованому на виконання державних замовлень, де ринкові стимули майже не впливають на економічну діяльність. Цей сектор економіки був практично виключений з ринкового обороту і в ньому спостерігається хронічний дефіцит грошей. З позицій монетаризму стан реального сектора економіки є однією з найбільших перешкод для продовження ринкових реформ.

Стабілізація економіки та перехід до економічного зростання, яке почалося з 2000 р., супроводжується процесом ремонетизації, коли грошові агрегати поступово витісняються повноцінними грішми. За сучасних умов при формуванні грошової пропозиції, поряд з таким загальноважливим цільовим орієнтиром, як рівень інфляції, доцільно використовувати нормативні значення ремонетизації. Насичення економіки грішми і формування структури грошової маси, властивої для сучасних економік, дає змогу активізувати ринкові механізми. В процесі регулювання грошової пропозиції досягнення оптимального рівня монетизації доцільно узгоджувати з темпами зростання грошової маси та рівнем інфляції.

До прямих методів формування складників грошової пропозиції належать прямі обмеження або заборони на кількісні параметри. В Україні донедавна використовувалися переважно саме прямі методи регулювання, значною мірою поєднані з адмініструванням. Характерно, що вони більш суттєво впливають на стан економіки і мають значно менший часовий лаг затримки. За умови переходу до економічного зростання пріоритет переходить до непрямих методів регулювання пропозиції грошей, які вимагають формування економічного середовища, організованого на ринкових засадах. Для таких методів характерні відсутність прямих заборон і тривалий часовий лаг отримання бажаних результатів. В цьому аспекті найбільш ефективні операції на відкритому ринку. Проте недостатній ринок розвитку цінних паперів обмежує можливості впливу Національного банку на грошову пропозицію непрямими методами.

Оцінка результативності регулювання грошової пропозиції через складність об’єкта регулювання і значні часові лаги вимагає збалансованого підходу. Ефективне регулювання грошової пропозиції можливе лише в економічному середовищі, яке функціонує на засадах ринкової взаємодії фінансового та реального секторів економіки за умов “прозорої” державно-економічної політики. Проте значна частина реального сектора сучасної економіки, що продовжує відчувати наслідки гіперспаду та безробіття, доволі мляво реагує на ринкові стимули регулювання. Можна навіть стверджувати, що у значній частині реального сектора економіки існують “ірраціональні” очікування.

За умов неефективного або малоефективного регулювання пропозиції грошей в реальному секторі вітчизняної економіки актуальності набуває формування збалансованої державної політики, спроможної сформувати таку структуру грошової маси, яка найбільш повно сприятиме становленню та розвитку ринкових механізмів, побудованих на використанні грошей. Контролювати зміни реального та фінансового сектора економіки зі зміною грошової пропозиції доцільно шляхом використання системи індексів та оцінок.

Постійне підвищення ефективності державної грошово-кредитної політики є запорукою поглиблення економічних реформ в економіці. Підвищення ефективності державного регулювання грошової пропозиції дає змогу стабілізувати економіку, забезпечити економічне зростання, подолати інфляцію та безробіття.