Державне управління /2. Сучасні технології управління

Хохлова Н.М.

Донецький державний університет управління, Україна

Індивідуальний та колективний аспекти стимулювання інноваційного кооперативного типу поведінки територіальної громади

Сучасний стан розвитку місцевого самоврядування в Україні характеризується начальним етапом розбудови громадянського суспільства, основна мета якого – залучення місцевих громад до формування та реалізації стратегії розвитку територіальних утворень. Забезпечення ефективного управління на рівні місцевого самоврядування обумовлює необхідність вивчення природи місцевих громад не тільки як об’єктів управління, а як складних відкритих систем, яким властиві процеси самоорганізації. Концептуально новий підхід, який враховує закономірності соціальної самоорганізації, здатний підвищити ефективність місцевого самоврядування за рахунок узгодження дій органів управління та членів місцевої громади.

Закономірності теорії самоорганізації враховують, що будь-яка форма, структура може виникнути з хаосу завдяки зовнішнім цілеспрямованим впливам чи під дією сил самоорганізації. «Самоорганізацією називається виникнення упорядкованих структур і форм руху спочатку неупорядкованих, нерегульованих форм руху без спеціальних упорядковуючих зовнішніх впливів» [1, с. 61].

Зовнішньою умовою самоорганізації є нерівноваге середовище, обумовлене концентрацією необхідного ресурсу в заданому місці. Для соціальних систем це може бути сприятливе середовище проживання, або наявність інформаційних ресурсів, доступ до сучасних технологій тощо. Внутрішня умова самоорганізації визначається потребами і нестатками населення територіальної громади: тобто рушійною силою для об'єднання і взаємодії громадян є усвідомлена необхідність в реалізації тієї чи іншої потреби.

Самоорганізація – це колективна погоджена поведінка, в результаті якої на основі виділення параметрів порядку формується стійка структура, тобто здійснюється підпорядкування елементів системи загальній меті розвитку, чи вироблення адаптаційного механізму (принципу поведінки в заданих умовах середовища), адекватного сформованим умовам існування.

Кооперативна поведінка може мати різну спрямованість: люди можуть поєднувати свої зусилля для формування нових адаптаційних механізмів, що можна охарактеризувати як інноваційний тип кооперації; можуть також поєднувати зусилля для захисту старих адаптаційних механізмів, що можна назвати консервативним типом кооперації. Населення заданої території також може бути не схильне до кооперативної поведінки, характерної для процесів самоорганізації, і існувати в тісному взаємозв'язку із системою управління, що актуалізує організуючий управлінський вплив.

У цілому, соціальну систему з погляду типів поведінки її елементів можна охарактеризувати за допомогою наведеної нижче матриці, сформованої шкалами «інноваційна – консервативна поведінка», «кооперативна - індивідуальна поведінка» (рис. 1).

Рис. 1. Типи поведінки елементів соціальної системи

(членів територіальної громади)

Шкала «інноваційна – консервативна» поведінка, з погляду теорії систем, відображує здатність елементів системи відтворювати позитивні, або негативні зворотні зв'язки. Позитивні зворотні зв'язки приводять систему до розвитку, негативні - забезпечують стійкість, стабільність її існування. Баланс позитивних і негативних зворотних зв'язків у системі сприяє її стійкому розвитку.

«Кооперативна - індивідуальна поведінка» як шкала дихотомічних ознак, відрізняється від традиційного протиставлення індивідуалізму і колективізму в поведінці людей як елементів заданих соціальних систем. У сучасному розумінні, кооперативна поведінка заснована на соціальній довірі. Здатність членів соціальної системи до кооперативної поведінки дозволяє формувати соціальний капітал цієї системи, у цьому випадку – соціальний капітал міської громади.

Поняття «соціальний капітал» було введено Френсісом Фукуямою замість традиційної опозиції «колективізм – індивідуалізм». Соціальний капітал, заснований на довірі: «Довіра - це виникаюче в членів співтовариства очікування того, що інші його члени будуть поводитися більш-менш передбачувано, чесно і з увагою до вад навколишніх, у згоді з деякими загальними нормами. ... Соціальний капітал - це визначений потенціал суспільства чи його частини, що виникає як результат наявності довіри між його членами. Він може бути втілений і в дрібному базовому соціальному колективі - родині, і у всіх колективах, що існують у проміжку між ними. Соціальний капітал відрізняється від інших форм людського капіталу тим, що він створюється і передається за допомогою культурних механізмів таких, як релігія, традиція, звичаї. ... Не принижуючи ролі договору й егоїстичного інтересу як основ асоціації, треба сказати, що найбільш діючі організації мають під собою іншу основу: колектив, об'єднаний загальними етичними цінностями. Членам таких колективів не потрібна докладна контрактно-правова регламентація їх відносин, тому що існуючий між ними моральний консенсус є базисом їх взаємної довіри» [2, с. 27].

Рівень соціального капіталу, який обумовлює можливість кооперативної поведінки, що, у свою чергу, забезпечує здатність системи до самоорганізації, відповідно до теорії Ф.Фукуями, можна оцінити на основі наступних даних: 1) дані про злочинність, засновані по більшій частині на самозвітах агентств національного карного правосуддя (дані карної статистики); 2) дані про сімейний стан, що включають народжуваність, шлюби, розводи, незаконнонароджених дітей, узяті зі звітів національних статистичних агентств; 3) дані опитувань по довірі, цінностям і громадянському суспільству [3, с. 40].

У свою чергу, положення місцевої громади на вісі «інноваційної-консервативної поведінки» визначається даними соціально-економічної статистики, що ілюструє рівень інноваційної активності громадян: це дані щодо рівня інноваційної активності підприємств, кількість винаходів та нових технічних розробок, дані, що характеризують розвиток науки та мистецтва.

Визначення положення територіальної громади у вищенаведеній матриці дозволить отримати інформацію про її здатність до самоорганізації та охарактеризувати, у першому наближенні, якість самоорганізаційних процесів. Ця інформація є основою для прийняття управлінських рішень на рівні місцевого самоврядування, які стосуються залучення громадян до процесів формування та реалізації стратегії соціально-економічного розвитку територіального утворення.

У випадку з містом як соціальною системою найбільше значення має стимулювання інноваційної активності територіальної громади, що істотно підвищує потенціал системи «місто» в різних фазах життєвого циклу його функціональної спеціалізації, а при переході з одного циклу - в іншій дозволяє сформувати інноваційну стратегію розвитку, спрямовану на формування довгострокової конкурентної переваги.

Інноваційна діяльність членів місцевої громади, що реалізується в процесі їх самоорганізації, має індивідуальний і колективний аспекти.

Індивідуальний аспект заснований на можливості самомотивації, на задоволенні потреби індивіда у самоактуалізації (згідно з класифікацією А.Маслоу), яка у свою чергу сприяє творчій активності та є передумовою інноваційної діяльності.

Колективний аспект полягає в наявності в соціальній системі домінуючих ціннісних орієнтацій, що сприяють співробітництву і полегшують кооперативну поведінку. Колективний аспект визначається рівнем довіри в соціальній системі. З погляду теорії систем, високий рівень довіри в соціальній системі дозволяє домогтися синергичного ефекту, коли результат діяльності системи істотно вище, ніж адитивний результат індивідуальної діяльності її елементів.

Рис. 2. Типи організації регулювання процесів самоорганізації в системі «місто»

Таким чином, визначені загальні принципи спрямовані: 1) на забезпечення необхідної якості елементів системи - членів територіальної громади міста; і 2) на установлення взаємозв'язків і взаємодії між даними елементами системи.

Література:

1. Новое в синергетике. Загадки мира неравновесных структур. – М.: Наука, 1996. – 164 с.

2. Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию / Фрэнсис Фукуяма; пер. с англ. - М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. - 730 с.

3. Фукуяма Ф. Великий разрыв / Фрэнсис Фукуяма; пер. с англ. под общ. ред. А.В.Александровой. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. – 474 с.

4. Личность: теории, эксперименты, упражнения. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 864 с.

5. Портер М. Конкуренция / Майкл Портер; пер. с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2000. – 495 с.