Лега А.Ю.

Черкаський державний технологічний університет

Сутність операцій з підтримання миру

(миротворчих операцій)

Сучасні міжнародні відносини характеризуються наявністю багатьох протиріч і конфліктів, у тому числі воєнних. Це обумовило виникнення такої форми світового співробітництва як миротворча діяльність. Під нею розуміються колективні дії політичного й воєнного характеру, які здійснюються після виникнення конфліктної ситуації (конфлікту) й направлені на її припинення. Вони можуть включати посередницьку діяльність, дії з примирення конфліктуючих сторін, переговори, дипломатичну ізоляцію і санкції, підтримання миру. Для визначення сутності операцій з підтримання миру (ОПМ), перш за все, необхідно окреслити місце, яке вони займають в системі операційних Збройних Сил (ЗС) держави.

Операція – сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем і часом одночасних і послідовних битв, боїв, ударів і маневру військ (сил), які проводяться за єдиним замислом і планом для вирішення стратегічних, оперативних завдань у певному обширному районі в установлений період часу.

За сучасними поглядами західних експертів, зокрема США, операції ЗС за метою, характером, видами дій і способами виконання завдань можна поділити на 4 категорії. Операції ЗС України мають подібну класифікацію, однак, виходячи з воєнної доктрини та позаблокового статусу держави, носять більш визначний оборонний характер й дещо відрізняються термінологічно. Якщо провести порівняння системи операцій Збройних Сил держав, зокрема, США і України, то можна визначити загальне і специфічне, що притаманне кожній категорії операцій. Таким чином, миротворчі операції є складовою системи операцій Збройних Сил держави з визначеними специфічними особливостями та характерними рисами.

Погляди дослідників на поняття „операції з підтримання миру” різноманітні. Деякі науковці вважають такі операції діями напіввоєнних збройних з поліцейськими функціями. Інші дають більш широке тлумачення цьому поняттю, включаючи в операції з підтримання миру і миротворчу діяльність різних органів ООН в широкому розумінні (економічна допомога, фінансова підтримка, відправлення спеціалістів тощо).

Однак, є і проміжний підхід, у відповідності до якого поняття «операції з підтримання миру» охоплює створення і дії збройних сил, груп спостерігачів за виконанням умов перемир’я, припинення вогню тощо. Інакше це - політико-воєнний контроль щодо локального конфлікту за допомогою політично неупереджених і в цілому ненасильницьких методів. За сутністю, операції з підтримання миру відрізняються від примусових заходів згідно з главою VІІ Статуту ООН. Це заходи збройними силами на підставі гл. VІ, які проводяться згідно з рекомендаціями Ради Безпеки або, як виняток, Генеральної Асамблеї зі згоди усіх зацікавлених сторін, а також сторін, що знаходяться у конфлікті, які мають мирний характер та такі, що передбачають добровільне надання державами-членами необхідного персоналу і матеріально-технічної допомоги. Їх фінансування повинно бути обов’язком для усіх держав-членів згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН.

Метою операцій з підтримання миру є попередження, стримування, зменшення воєнний дій всередині держави або між ними безпосередньо мирним втручанням третьої сторони, яка організована і керована на міжнародному рівні та яка складається з багатонаціональних військових контингентів, поліції і цивільних осіб з завданням відновлення й підтримання миру. Цей підхід найбільш повно віддзеркалює сутність операцій з підтримання миру й мету їх проведення.

Терміну «операції з підтримання миру» стали віддавати перевагу з часу участі ООН в Суецькій кризі 1956 року, а після припинення «холодної війни» і поширення спектру завдань, які вирішувалися в ході операцій, стали застосовувати і його синонім – „миротворчі операції”, особливо на пострадянському просторі, в тому числі й в Україні. Хоча більш доцільно використовувати термін „миротворчі операції” у зв’язку з появою у межах миротворчої діяльності ООН таких напрямків як «превентивна дипломатія», „постконфліктне будівництво”, поряд з класичним „підтриманням миру”. Однак, сучасні дослідники застосовують обидва терміни рівнозначно.

Виходячи з сутності операцій з підтримання миру (миротворчих операцій), можна окреслити їх основні ознаки:

1. Згода конфліктуючих держав або держави на проведення операції, а також держав, що надають контингенти щодо участі у неї. Операції, які здійснюються міжнародним органом і мають, звичайно, дійсно воєнний або потенційно воєнний характер у існуючому або потенційному конфлікті або кризовій ситуації, підставою яких є елемент згоди з більшістю або усіх сторін цього конфлікту.

2. Міжнародна збройна присутність у будь-якій формі. Операції ООН з підтримання миру - дії з використанням Збройних Сил або військових спостерігачів держав-членів Організації Об’єднаних Націй (ООН), що здійснюються Радою Безпеки ООН щодо підтримання міжнародного миру й безпеки.

3. Суворе використання сили лише у відповідності до мети операції або самозахисту. Миротворчі сили, як правило, отримують наказ відкривати вогонь з метою самозахисту і уникати бойових зіткнень.

4. Мета - попередження або припинення насильства. Метою миротворчих сил є попередження бойових дій, створення буфетних зон, підтримання припинення вогню або допомога у забезпеченні громадського порядку. Миротворчість не є примусом до миру, мета якого – боротьба з агресією.

5. Створення умов для мирного врегулювання конфлікту. Операції з підтримання миру включають в себе й участь в підтримці місцевих законів й порядку або в створенні мирної обстановки щодо проведення виборів, плебісцитів тощо.

Проаналізувавши проведені у часи „холодної війни” операції з підтримання миру (ОПМ 1 покоління) можна виділити їх характерні риси: рішення щодо проведення операцій приймала Рада Безпеки або, у виключних випадках, Генеральна Асамблея ООН; необхідність згоди усіх конфліктуючих сторін на проведення операції та розміщення військових формувань або спостерігачів; узгодження з ворогуючими сторонами питання щодо країн, які на добровільній основі надають військові формування для участі в операціях; мета і зміст дій - створення „буферних зон”, розмежування ворогуючих сторін, спостереження, додержання угод про припинення вогню тощо; головний принцип дій військових формувань – застосування сили лише з метою самозахисту; збройні формування ООН спочатку не були призначені для ведення бойових дій, що крім всього обумовлювало наявність лише легкої зброї; основні принципи проведення операцій - неупередженість, невтручання у внутрішні справи ворогуючих сторін; за характером дій та способами, які застосовувалися, ОПМ притаманні, скоріше за все, поліцейські, ніж військові риси; командування операціями здійснював Генеральний Секретар ООН; визначальною рисою можна назвати те, що в жодному випадку при прийнятті рішення Радою Безпеки або Генеральною Асамблеєю на проведення операції не було визнано актів агресії або «ворожої сторони»; фінансування операції здійснювалося на кошти ООН.

Таким чином, ми бачимо, що операція з підтримання миру - це сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, завданням, місцем і часом дій об’єднаних міжнародних сил з підтримання миру і військових спостерігачів у зоні воєнного конфлікту, що проводяться у відповідності до мандату, який затверджено Радою Безпеки ООН і направлені на припинення воєнного конфлікту, створення умов, які сприяють політичному вирішенню протиріч і виключенню можливості рецидиву конфлікту.

Література:

1. Кузьмук О.І. Миротворча діяльність у спектрі пріоритетних функцій
Збройних Сил України // Наука і оборона. - 2001. - № 4. - С. 3-12.

2. Пальчук М.М. Проблеми міжнародної безпеки і миротворчі операції //
Військо України. - 1998. - № 3-4. - С. 6-8.

3. Перепелиця Г.М. В ролі миротворця. Про нову роль армії в урегулюванні
воєнно-політичних конфліктів // Політика і час. - 1994. - № 2. - С. 6-11.