Дешевенко Л.П.,

викладач

Східноєвропейського

університету

економіки і менеджменту

Від „вільних селянських переходів” до юридично встановленого кріпосного права

З новою силою питання про заборону селянських переходів загострилося в середині ХVІІІ ст. унаслідок масових повстань і втеч посполитих від своїх можновладців. Зокрема, 29 лютого 1752 р. генеральні обозний С.Кочубей, підскарбій М.Скоропадський, писар А.Безбородько, осавул П.Валкевич, хорунжий М.Ханенко, бунчужний Д.Оболонський і полтавський полковник А.Горленко офіційно звернулися до гетьмана з проханням про заборону вільних переходів. Вони доводили К.Розумовському, що ще від Б.Хмельницького на підставі монарших указів, “Малоросійських прав книги Статута”, а саме розділів 3, 9 і 12, “владелческим наследственним по отцам і матерям подданним і вислуженним или положенним і яким колвек образом нажитим, запрещено отходити от своих владелцов к другим на житте, і таких бегающих возвращать в прежнее владение узаконено” [1].

Особливо можновладцям не подобалося те, що ті, “починивши шкоди і воровства господам своим, уходят от них тайно і без отпуску”. А тому генеральні старшини вмовляли гетьмана: “Того ради ясневельможности вашей нижаише просим по поверенной вашей ясневельможности от е.и.в. високой гетманскои власти ко учреждению в Малой Россіи найлучших порядков по здешним правам, височаишим е.и.в. грамотами утвержденним к ползе всей здешней націи, о не побеги с места на место посполитим подданным владелческым і другим того ж посполитого звания людям, також і о неприеме служителей господскых, убегаючих от господ своих до других без отпуску і без пашпортов, учинить свое благоразсмотрение” [2].

Розгляд питання розтягнувся майже на десятиліття. Аж поки 22 квітня 1760 р. К.Розумовський видав указ, за яким санкціонувалося право господаря на майно селянина-втікача, а також сильно обмежувалася можливість самих переходів [3]. Про схоже йшлося й в царському указі Катерини ІІ від 15 грудня 1763 р. [4].

В 60-х роках землевласники Гетьманщини масово відмовлялися добровільно видавати залежним від них посполитим письмові дозволи на переселення, а відтак повертали втікачів на попередні місця за допомогою різних органів влади.

4 травня 1765 р. Малоросійська колегія заборонила будь-кому утримувати понад добу перехожих людей без офіційно оформленої згоди їх господарів. А в січні 1770 р. вона видала розпорядження комісарам не лише про необхідність повернення втікачів, а й про “рубльовий” збір з тих осіб, у яких ті знаходилися на проживанні [5].

Г.Теплов (1720-1770) – державний діяч і письменник, вихователь К.Розумовського у своїх нотатках “О непорядках, которые происходят ныне от злоупотребления прав…”, доводив, що більшість негараздів у становищі селян відбуваються через їх надмірні переселення [6].

Про схожі думки Г.Теплова, висловлені проти селянських переходів, йдеться в наказі Малоросійської колегії своєму депутату Наталіну в ході діяльності Комісії по складанню Нового уложення (1767-1768). Урядовці цієї державної установи рекомендували ввести особливий податок на землю посполитих, а їх переходи дозволяти лише в разі, коли на місце того, хто мав переселятися, була представлена інша кандидатура (за згодою землевласника) [7].

Генерал-губернатор П.Румянцев у селянських переходах вбачав «мнимое к свободе своевольство», причину всіх нещасть. Тим самим, вважав він, простий люд «доведен до крайнего нерадения о своем собственном, до ленности и распутства; ибо многие, оставляя свои пахотные и другие земли, бродят из места на другое, и чтоб удобнее провождать жизнь праздную и распутную, оставаться навсегда без грунтов, под именем подсоседков, работая лениво за корм и напой вином» [8].

1781 р. Румянцев відстоював думку про те, що статус посполитих Гетьманщини необхідно узгодити з загальноімперським “Учреждением о губерниях” (1775), а на практиці це означало:

– “учреждение здешних крестьян на началах статувого права”;

– призупинення функціонування, хоча і дуже обмеженого, дозволу на переходи з місця на місце;

– заборону “исков о казачестве” [9].

Нарешті указом від 3 травня 1783 р. Катерина ІІ взагалі заборонила селянські переходи, юридично встановивши кріпосне право. Офіційно це було зроблено під виглядом захисту економічних інтересів держави, поміщиків і інших «обивателів». «Для известного и вернаго полученія казенных доходов,– йдеться в указі,–в наместничествах Кіевском, Черниговском и Новгород-Северском, и в отвращеніе всяких побегов к отягощенію помещиков и остающихся в селеніях обитателей, каждому из поселян остаться в своем месте и званіи, где он по нынешней последней ревизіи, написан, кроме отлучившихся до состоянія сего нашего указа; в случае же побегов после изданія сего указа поступать по общим государственным установленіям » [10].

Наведені фактичні дані дозволяють значною мірою уявити як саме формувалося населення Стародубського та Чернігівського полків, а також виявити основні джерела поповнення учасників боротьби проти утисків можновладців. Для цих процесів характерною була постійна демографічна нестабільність, викликана головним чином соціально-економічними чинниками, частково політичною ситуацією в Гетьманщині.

Фактично, вона існувала протягом усього ХVІІІ ст., а тому помітно впливала і на характер протистояння посполитих і рядових козаків, - з одного боку, і заможних старшин, шляхти, монастирів, урядових військових команд, - з іншого боку.

Список використаних джерел

1. ЦДІА України (Київ), ф. 269, оп. 1, спр. 2814.- Арк. 9-10.

2. Там само. – Арк. 11.

3. Универсал гетмана Разумовского, об ограничении права перехода крестьян // Киевская старина, 1885.-№ 7.-С. 477-482.

4. ПЗС.-Т. 16.-№ 11987.- С. 454.

5. Гуржій І.О. Повстання селян в Турбаях (1789-1793).-К., 1950.-С.38.

6. Теплов Г.Н. О непорядках, которые происходят ныне от злоупотребления прав и обыкновений, грамотами подтвержденных Малороссии// Записки Українського наукового товариства в Києві.-К., 1912.-Кн. ІХ.-С. 34-54.

7. Наставление выборному от Малороссийской коллегии в Комиссию о сочинении проекта Нового уложения, г.коллежскому советнику и члену той коллегии Наталину// Чтения в императорском Обществе истории и древностей Российских при Московском университете.-М., 1858.-Кн.3.-Отд.V. Смесь.- С. 51-70.

8. Цит. за: Авсеенко В. Малороссия в 1767 г.-К., 1864.-С. 150.

9. Доклад графа П.А.Румянцева императрице Екатерине ІІ 1781 года: О согласовании некоторых особенностей внутреннего строя Малороссии с порядками нового наместнического правления// Киевская старина, 1884.-№ 12.- С.696.

10. ПСЗ.-Т.21.-№15724.-С.908.