О. Ю. Плетньова

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов

Тематичний обшир казок Оксани Іваненко

Вивчення фольклору як складової культури спричинило зацікавлення науковців літературною казкою з точки зору її історико-культурного феномена. Адже літературна казка в цілому і 20-30 рр. ХХ ст. зокрема являє собою систему активного пізнання світу дітьми молодшого шкільного віку.

Необхідність дослідження особливостей жанру казки на тлі літературного процесу початку ХХ ст. постає сьогодні особливо гостро. На фоні кардинальних суспільно-політичних змін людство шукає опори, ґрунту для свого існування, формування духовних і релігійних цінностей. Саме казка є базисом для формування моральних цінностей майбутніх поколінь.

Дослідженням казкової прози займалась ціла низка письменників, вчених та літературних критиків: В. Я. Пропп, І. Срезневський, П. Куліш, Є. Гребінка, Ф. Буслаєв, О. Афанасьєв, О. Бодянський, М. Костомаров. Наукові основи вивчення казки закладали І. Рудченко (”Народні південноруські казки“, 1869-1870), П. Чубинський (другий том ”Трудів етнографічно-статистичної комісії в Західно-Руський край...“, 1878), М. Драгоманов (”Два українських фабльо та їх джерела“), М. Н. Липовецький (”Поетика літературної казки“, 1992), Л. Ю. Брауде (”Скандинавська літературна казка“, 1979).

Дослідники казки як фольклорного жанру (Я. Грімм, А. Кун, В. Шварц, Ф. Лібрехт, В. Мангардт, Ф. Буслаєв, О. Афанасьєв, О. Потебня) розглядають її у значенні міфологеми, своєрідного уламка міфу, який потрапляє в інший смисловий контекст, виконує нові естетичні функції.

„Іншої думки про казку і міф був Є. Мелетинський. Він наголошував на неправочинності змішування казки і міфу, притаманного працям Ф. фон дер Лайєна, А. Дундеса, К. Кенгеса, Р. Маранти, вважав, що ці жанри розрізняються за способом інтерпретування середовища та художнього відображення. Учений мотивує свою позицію тим, що нині міф як термін набув більше полемічності, аніж аналітичності” [3, с. 451].

„Однією з важливих проблем казки, порушуваних вченими ХІХ ст., є роль мотиву у формуванні сюжету. Цією проблемою займався О. Веселовський, наголошуючи на особливій ролі мотиву у формуванні казкового сюжету” [3, с. 451].

На початку ХХ ст. літературна казка пропонувала нові морально-етичні цінності, новий світогляд: усвідомлення величі людини як господаря своєї долі, трудовий ентузіазм і героїка перших п’ятирічок, безмежна віра у щасливе майбуття для кожної людини.

Заперечення усіляких натяків на казковість в літературі спричинило відповідну реакцію в Центральному бюро комуністичного дитячого руху. Так, у грудні 1929 р. відбувся з’їзд відомих літераторів, де гостро піднімалось питання про відмову від казки. „В результаті цього була видана збірка матеріалів наради у брошурі ”Ми проти казки“ [4, с. 35].

Чітка позиція О. М. Горького сприяла тому, що суперечки про непотрібність казки були припинені. Як результат, у постанові ЦК ВКП (б) від 9 вересня 1933 року ”Про видавництво дитячої літератури“ було створене нове видавництво – „Дитвидав” (1934).

Створення нового видавництва сприяло активному розвиткові казкового жанру. Прикладом можуть слугувати низки творів відомих письменників, а саме: Н. Забіли (”Деревяний бичок“, 1935, ”Хатинка на ялинці“, 1935, ”Казка про півника та курочку і про хитру лисичку“, 1936, ”Бджолина перемога“, 1936), Л. Первомайського (”Казка про Івана Голика“, 1939).

Найбільш плідною працею у жанрі казки вирізняється відома казкарка Оксана Дмитрівна Іваненко. Саме на Україні побачили світ такі твори письменниці, як: ”Сандалики, повна скорість“ (1935), ”Великі очі“ (1936), ”Три бажання“ (1940), ”Чудесна квітка“ (1936).

20-30 рр. ХХ ст. – несприятливий час для малої прози. Але Оксана Іваненко продовжувала працювати, створюючи чудові казки про тварин (цикл казок ”Лісові казки“) та героїко-фантастичні казки (цикл казок ”Великі очі“).

Спираючись на фольклорні здобутки, на досвід Івана Франка, Лесі Українки, Андерсена, творчістю яких була захоплена ще в дитинстві, Оксана Іваненко зуміла осягнути таємниці чарів казки.

Казкарка створювала не тільки „пізнавальні казки” (так Ю. Ярмиш називав казки про тварин), але й героїко-фантастичні казки.

Тематичний обшир казок письменниці різноплановий. Її казкова проза відзначається глибокою ліричністю, яскравим психологізмом головних героїв. Авторка в казках циклу „Великі очі” порушує морально-етичні проблеми, де діють цілком реальні діти, у яких читач пізнає своїх однолітків.

Наскрізними темами циклу є любов до Батьківщини, до рідного краю, повага і шанобливе ставлення не тільки до своїх батьків, але й до всіх людей. Однією з особливих рис циклу є дружнє, турботливе ставлення до тварин, які в казках Оксани Іваненко набувають людських якостей. Головною темою циклу „Великі очі” є захоплення героїзмом людської праці („Сандалики, повна скорість”), упровадження наукового прогресу в суспільне життя: будівництво ГЕС, оновлення пустель, освоєння безмежних просторів Півночі. Боротьба народів світу за мир і злагоду стає однією з основних тем казки „Сандалики, повна скорість”, де самі діти вирішують долю свого майбутнього, турбуються за майбутнє країни та своїми вчинками доводять свою патріотичність. Так, в казці „Сандалики, повна скорість” хоробра дівчинка, мандруючи всюди у своїх чарівних сандаликах, з великим інтересом спостерігає, як працюють дорослі та намагається врятувати свою Батьківщину від „сірих” (так Оксана Іваненко називала тих, хто намагався заважати науковому прогресу країни).

Проте герої казок не тільки спостерігають, як працюють дорослі, а й самі трудяться. Вони від гри поступово переходять до праці, але і в праці їхній зберігається елемент гри. Так, у казці „Чарівні зерна” письменниця розповідає про те, наскільки нецікавим, сірим було життя дітей, коли кожний з них займався своєю справою. Діти одержують від гострого лікаря три торбинки зерна, в одній із яких зерна чарівні. Але дізнатись, в якій саме торбинці чарівні зернятка можна, лише виростивши їх. Тобто авторка, зацікавивши дітей, спонукає їх до праці з усмішкою та веселощами. Ми спостерігаємо, як діти, не усвідомлюючи своїх дій, допомагають дорослим будувати нову „країну чудес”. Казкарка називає чудесною країною ту, де люди сумлінно обробляють землю, вирощують на ланах пшеницю, працюють біля верстатів. У циклі „Великі очі” письменниця переконливо показує, що любов до праці кожну справу робить чарівною. Герої казок розуміють, якщо не вмієш чи не хочеш працювати, не допоможуть ніякі чарівні предмети чи надприродні сили. Ця теза наскрізна в казках Оксани Іваненко. Але авторка не була першою, хто втілював цю ідею в своїх творах. Одним з прибічників цієї точки зору був німецький казкар Вільгельм Гауф (1802-1827рр.). В. Гауф наголошував на різниці між казкою і новелою. За твердженням письменника, в казці з’являються інші істоти, а не лише люди, в долю героя втручаються невідомі сили, феї і чарівники, фантастична оповідь, що відбувається в чужих краях або у давноминулий час. Під новелою казкар розумів оповідання, у якому немає чудес. Він зазначав, що чудеса звершуються на землі, трапляються у звичайному житті, серед людей. Самі люди роблять дива завдяки самим собі та дивним сплетінням обставин. Ця концепція письменника була втілена у відому казку „Маленький Мук”, в якій дивний карлик завдяки певним зусиллям знаходить „своє щастя”. Мук шукає щастя в чарівній країні, де б йому було затишно: «Да, вот где Мук найдёт своё счастье! – подумал он и, несмотря на усталость, подпрыгнул на месте. – Здесь или нигде!» [2, с. 358].

Натомість Оксана Іваненко трактує поняття „щастя” в іншому ракурсі. Вона вбачає щастя в праці, любові до рідного краю, щирій дружбі, прагне до ідеалу всесвітнього братерства, єдності. Письменниця шукає нових обріїв для зображення психологічної структури особистості: боротьба зі своїм страхом („Чарівна квітка”), перемога щирих почуттів над заздрістю („Три бажання”), спонукання читачів до турботливого ставлення до навколишнього середовища, природи, тварин та звірів, які мешкають у лісі („Великі очі”).

Авторка стверджує, що діти можуть здійснити свої кращі мрії за умови наполегливої праці. Ясь – герой казки „Великі очі” – прагнув навчитись грати на скрипці. Отримавши її, хлопчик багато грає і з кожним разом грає краще і мелодійніше. В казці авторкою зазначено, що „Ясь грав про молоду радісну країну, в якій всі працюють і радіють з своєї праці”[1, с. 34], і його гра чарувала людей і надихала на трудові подвиги. В цій казці письменниця яскраво показала, що праця – джерело радості і натхнення, вона робить дитину кращою.

Праця перевиховує і Зіну - героїню казки „Три бажання” . У казці дівчинка відчуває заздрість до будь-яких подій, які відбуваються у її однолітків. Дівчинка за допомогою чарівної квітки усвідомлює, що очі у неї болять через заздрість.

ЛІТЕРАТУРА

1. Іваненко О. Великі очі. – К.: Молодь, 1956. – с. 143.

2. Русские народные сказки. Сказки братьев Гримм. Сказки Гауфа – М., Мегаполис-Экспресс, 1992. – 400 с.

3. Літературознавча енциклопедія. Укладач Ковалів Ю. І. – К.: Академія, 2007. – с. 450.

4. Ярмиш Ю. У світі казки: Літературно-критичний нарис.-К., 1975. – 143 с.