Назаренко О.П.

Донецький нацiональний унiверситет экономiки і торгiвлi

iменi Михайла Туган – Барановського

Секцiя: Полiтологiя

ВИБОРЧА СИСТЕМА УКРАЇНИ

На данному етапі розвитку нашої країни важливою частиною життя соціуму– є вибори. Вибори президента в Україні відбуваються дуже проблематично. На цей процес витрачається багато коштів та сил. Основною проблемою – є фальсифікація голосів. Нажаль, останнім часом , це поняття дуже поширене в нашій країні.

Метою статті є аналіз процесу проведення виборів у сучасній демократичній країні, розглянути принципи виборчого права та закони, які регламентують конкретні питання, пов’язані з організацією проведення виборів та референдуму.

Вибори – одна з головних ознак демократичного устрою суспільства. Демократичність держави і суспільства насамперед визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури виявлення і здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами. Найбільш ефективно такий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміється безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх пряме волевиявлення під час прийняття державних рішень. Першою в історичному плані була саме ця форма народовладця.

Із розвитком і зміцненням держав ускладненням їх політичних систем стало неможливо вирішувати усі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цього всього населення. За цих умов зародилась і набула поширення інша форма народовладдя — представницька, яка й домінує сьогодні в більшості країн з республіканською формою правління. Її сутність полягає в тому, що при цьому більшість загальнодержавних питань вже вирішуються не усіма громадянами держави, а лише їх певними групами. Останні є повноважними представниками населення, від імені та за дорученням якого вони приймають рішення, що стають обов'язковими до виконання. Група, яка представляє все населення держави, утворює загальнодержавний орган, що дістає право виступати від імені усієї держави і приймати рішення, обов'язкові до виконання на всій ЇЇ території. Такі представницькі органи можуть називатись по-різному — парламент, народні, національні збори, конгрес тощо. В Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов'язкові в межах усієї держави рішення (закони), є Верховна Рада. Поряд із колективними (колегіальними) загальнодержавними органами можуть створюватись й одноособові органи, уповноважені виступати від імені держави. В Україні, як і в багатьох інших країнах, це Президент. Група ж осіб, яка виступає від імені певної частини населення держави, утворює орган місцевого самоврядування (місцеву раду, муніципалітет тощо), який може приймати рішення, що є обов'язковими до виконання у межах відповідної частини території країни і стосуються питань, які належать до компетенції такого органу. Ще залишились різні форми здійснення безпосереднього народовладдя (прямої демократії). Найбільше поширення дістали вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування і референдум.

Вибори – це процес, в результаті якого певна спільність людей, почасти організована у політичне об'єднання, шляхом голосування формує державний орган, чи заповнює вакантну виборну посаду. З плином часу утвердились певні вимоги і правила, виконання яких покликано забезпечити об'єктивне виявлення волі виборців, утруднити чи зробити неможливою фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закріплено у конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Норми цього інституту можна поділити на декілька груп:

1) норми, які закріплюють основні вимоги і правила, пов'язані з самою процедурою проведення виборів;

2) норми, що визначають коло осіб, які наділяються активним виборчим правом, тобто правом обирати представників органів держави та органів місцевого самоврядування;

3) норми, що визначають коло осіб, які наділяються пасивним виборчим правом, тобто правом бути обраними до органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи на виборну посаду.

Конституційний інститут виборів в Україні регламентує досить широке коло суспільних відносин. Частина його, а саме норми, що встановлюють загальні правила і вимоги до процедури виборів, та норми, які регламентують активне виборче право, зафіксована у розділі III "Вибори. Референдум" та у розділі XI "Місцеве самоврядування" Конституції України. Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням виборів і референдуму, регламентуються Законом від 3 липня 1991 р. "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", Законом від 5 липня 1991 р. "Про вибори Президента України" та іншими нормативно-правовими актами. Пряме виборче право означає, що громадяни, беручи участь у виборах, віддають свої голоси безпосередньо "за" чи "проти" кандидата на виборну посаду будь-якого рівня (від члена органу місцевого самоврядування до депутата Верховної Ради чи Президента України). Таким чином, пряме виборче право забезпечує остаточність вирішення питання про зайняття виборної посади. Також існують форми непрямих виборів. Непрямими двоступеневими виборами в ряді країн обираються верхні палати парламентів (а у Китаї, наприклад, Всекитайські збори народних представників (парламент) обираються непрямими триступеневими виборами). Конституційним принципом виборів в Україні є таємність голосування, яка передбачає недопущення будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців. Таємне голосування покликано запобігти контролю з боку сторін, які мають особистий інтерес. У сучасному світі таємне голосування здійснюється шляхом опускання в урну бюлетенів, в яких вказані прізвища кандидатів на виборну посаду або варіанти вирішення проблеми, що виноситься на референдум. Останнім часом набуває поширення голосування за допомогою спеціальних машин. Рівність виборчого права — це наявність у виборців однакової кількості голосів. За сучасних умов вона означає реалізацію принципу: "Один виборець — один голос".Конституція України встановлює, що вибори є вільними. Це означає неприпустимість будь-якого тиску на виборців з метою примусити їх голосувати не відповідно до своїх переконань, а так, як цього бажають інші особи чи структури. Вільне волевиявлення виборців і таємність голосування забезпечуються, наприклад, встановленням за їх порушення кримінальної відповідальності.

Доцільно звернути увагу на те, що останнім часом все більшого поширення набуває абсентеїзм, тобто неявка частини виборців на виборчі дільниці для голосування, іншими словами, їх відмова від реалізації свого активного виборчого права. Абсентеїзм має негативні наслідки. Адже для визнання виборів такими, що відбулися, і для того, щоб за їх результатами можна було визначити переможців, необхідна участь певної кількості зареєстрованих виборців. Неявка виборців не дозволяє сформувати виборні органи чи заповнити виборні посади. За таких умов виникає потреба у проведенні нових виборів, а отже, й у додаткових фінансових затратах. Досить часто й повторні вибори не дають бажаних результатів, внаслідок чого виборні вакансії не заповнюються, що, до речі, стосується і депутатського складу Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування. У зв'язку з цим у деяких державах участь громадян у виборах вже розглядається не як їх право, а як їх обов'язок. Участь у виборах слід розглядати як громадську функцію, що здійснюється не стільки в інтересах громадянина, скільки відповідно до потреб забезпечення формування і функціонування найважливіших державних структур. Тому держава має право вимагати від своїх громадян здійснення цієї функції під загрозою застосування певних санкцій, що повинно діставати юридичний вияв в обов'язку (а не у праві) громадян брати участь у виборах. Деякі держави виходять із ситуації, зумовленої абсентеїзмом, шляхом визнання виборів такими, що відбулися, навіть якщо в них взяло участь менше половини зареєстрованих виборців. Якщо в Україні абсентеїзм буде поширюватись і надалі, то неминуче постане питання про запровадження одного з вироблених світовою практикою засобів боротьби з ним (штрафи, арешти та ін.)

Таким чином, завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії. Вибори вважаються на сьогоднішній день найбільш демократичною системою волевиявлення електорату стосовно кадрових призначень на головні керівні посади. Що стосується України,то виборча система потребує реформування. Необхідно порушити традицію прийняття законів. Вже сьогодні треба робити деякі кроки, які будуть ухвалені людьми. Треба розробити та прийняти єдиний Виборчий кодекс, який буде встановлювати загальні правила проведення виборів, порядок формування та повноваження виборчої комісії. Цей законодавчий документ повинен носити стабільний та довготривалий характер. Також, при створенні нової редакції Конституції України необхідно скасувати норму перехідних положень Основного Закону, яка передбачувала можливість проведення парламентських виборів тільки з голосування за партійні списки в єдиному загальнодержавному окрузі. Вже зараз необхідно створювати робочу групу з народних депутатів, політологів та юристів для розробки нового виборчого закону, в якому необхідно визначити тип виборчої системи.

Список літератури.

1. Конституція України

2. Закон України “Про вибори Президента України”

3. Маклаков В.В. Избирательное право и избирательные системы буржуазных и развивающихся стран. - М., 1987