Дмитрєнко Ю.М.

член-кор МАНЕБ, доктор філософії, ад’юнкт-професор, професор Харківського економіко-правового університету, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Дмитрієнко І.В.

НОВІТНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ ТА ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

Досліджуючи механізм об'єктивування змісту правосвідомості за допомогою розгортання її поняттєвого ладу (тобто виходячи з логіки самої ж правосвідомості) та, тим самим, виходячи з того, що піддається емпіричній інтерпретації та науковому пізнанню правової реальності, ми, як нам здається, завершили певний пізнавальний цикл.

У цьому аспекті максимально чітке розрізнення теоретико-правового та філософсько-правового підходів до проблеми правосвідомості становить першочергове завдання для філософсько-правових досліджень. Потреба в постановці такого питання зумовлена тим, що сьогодні і загальна, і галузева вітчизняна юридична теорія активно розвиваються і змінюються. Ці зміни стимулюються зовсім не інтелектуальною мімікрією у відповідь на нову державно-правову ідеологію, а якісними змінами і в суспільному житті, в способах пізнання реальності. Зміни викликані широким усвідомленням обмежених можливостей тих методологій, які склалися ще за радянського періоду. Теоретико-правовий і філософський-правовий підходи до предмету правосвідомості якісно різні: жоднен з них не може бути зведений до іншого, ні виведений з іншого; теоретико-правовий підхід не є окремим випадком філософсько-правового пізнання, а філософсько-правовий підхід не співпадає з методологічною підставою теоретико-правового пізнання. Не можна також вважати, що теоретико-правове розуміння предмету є більш поверхневим, а філософсько-правове розуміння - глибшим. Філософія права та правосвідомості дає не глибше, а інше бачення предмету, чим теорія права та держави. А чи має потребу, у такому разі, загальна теорія права у філософсько-правовій інтерпретації предмету. Чи може остання привнести в загальну теорію права прогресивні увлення, не змінивши при цьому її принципового бачення предмету та не розчинивши, тим самим, її у собі? Ясне одне: будучи ізольованими одна від одної, вони не можуть виробити повноцінного знання про предмет. Існують також й такі проблеми, пов'язані з правом, які можна розкрити в належній повноті й глибині тільки засобами філософії права і правосвідомості. Ми маємо безпомилковий критерій, який дозволяє вимагати від дослідника будь-якої проблеми юридичної теорії ставити і вирішувати її на філософсько-правовому рівні. Цей критерій - розгляд суті й природи явища. Ні емпіричний зміст, ні функції, структури, ні форми та рівні права та ін. не потребують філософсько-правового аналізу, якщо при цьому безпосередньо не вирішується проблема природи та суті права. Застосування філософської методології створює нові можливості для пізнання феномена правосвідомості в його змістовній повноті та практичній значущості. При цьому дослідження в каркасі філософського смислового апарату вимагає, з одного боку, подолання схильності рахувати ці смислові інтерпретації рази назавжди заданими, а з іншого боку - вимагає подолання установки на абсолютність розмежування об'єктивного і суб'єктивного моментів. Отже, філософія права, правосвідомості та загальна теорія права повинні бути сприйняті як складові органічні частини такого комплексу інтелектуальних зусиль і знань, які об'єднані своїм предметом. Цей предмет право в його цілісності, а тому будь-яка наука, будь-яке вчення, якщо право є вичерпним їх предметом, повинні бути абсолютно безумовно сприйняті як складові частини єдиної, юридичної теорії. І розвиток юридичної теорії саме в такому напрямі слід вітати. Загальнотеоретичний аналіз був пов'язаний із створенням такої смислової конструкції, яка дозволяла б відійти від простій теоретичній інтерпретації емпіричних фактів і концентруватися на встановленні самого зв'язку поняття. Звернення до виробленого зв'язку поняття дозволяє оглянути реальність способом, який недоступний емпіричному пізнанню. Філософсько-правовий підхід дозволив проникнути в рушійні сили правових відносин і практики більш глибоко, подивитися на них під новим кутом.

В межах даної проблеми необхідно ввести розмежування загальної теорії права, філософії права та філософії правосвідомості як учень. В зв'язку з цим взаємодоповнюваність теоретико-правового, філософсько-правового та філософсько-правоусвідомленого підходів необхідно розглянути як фактичну зв'язаність й зумовленість трьох якісно різних логіки мислення: логіки політичного, правового та національно-правового мислення. Така постановка питання дозволяє виробити засоби адекватніших оцінок сенсу і спрямованості правових ідей, визначити проблематику правових вчень в різні історичні періоди і епохи. В виявленій різної специфіки трьох двох вказаних теоретичних підходів присутня ідея їх органічної зв'язаності, безперервності. Другим напрямом є вивчення права як зміст правосвідомості. І в цьому плані право представлене як універсальний феномен, тобто як те, що здатне асоціюватися з соціально-духовною реальністю в цілому. Тим самим створюється передумова відобразити феномен права в категоріальному каркасі фундаментальної теорії. У даному аспекті право уявляємо таким чином: як суть соціального буття людини - і як конкретно-історичне, культурно-своєрідне явище; як дійсність соціальних відносин - і як можливість реалізації соціальних домагань; як зміст соціальних відносин і ціннісних установок суспільства і людини - і як знаряддя духовності та соціального буття, як організація соціального життя; як внутрішній сенс суспільних відносин і цілей, цінностей і установок - і як зовнішнє, поверхневе в суспільних відносинах, як умова їх існування та взаємного зв'язку; як необхідність, виражена у формах закономірностей суспільного життя, соціальної доцільності, соціальних інтересів, законності - і як випадковість моментів соціальної практики і суспільні відносин, як тотожність правових актів; нарешті, як система засобів організації соціального життя і виразу духовності - і як елемент соціальної організації суспільства. І найголовніше - філософський-правове обгрунтування права є розумінням його не тільки як моменту соціальної реальності, але й як форми внутрішнього, духовного світу людини. Постановка питання про право в граничному теоретичному виразі стає, тим самим, постановкою питання про право людини. Третій напрям дослідження проблеми правосвідомості пов'язаний з демонстрацією погляду самої правової істоти на соціальну реальність, на відносини з іншими людьми. З цієї причини була висунута та послідовно розкривалася концептуальна ідея, згідно якій правова реальність, правова істота і правосвідомість змістовна, а не онтологічно, тотожні. Через це, правосвідомість з'явилася як початковий пункт загальнотеоретичного аналізу проблеми права у цілому. Окрім того, ров’язання проблеми логіки правосвідомості не в традиційному формальному, а в змістовно-концептуальному аспекті, гадаємо, дозволить по-новому вирішити проблему зв'язності всіх елементів правосвідомості, розкрити динаміку її смислових одиниць. Отож, правосвідомість краще представляти не тільки як предмет дослідження, але й як засіб пізнання. І саме такий підхід дозволяє не просто виявити механізми правового виразу та творіння правової реальності, але й виявити способи, якими ці механізми можна цілеспрямовано привести в дію і тим самим актуалізувати свідомість правової істоти. Самостійним - четвертим - напрямом дослідження правосвідомості є пошук засобів безпосереднього практичного застосування отриманих результатів. Проблема цілеспрямованого, раціонально підготовленого формування і вдосконалення правосвідомості, розвитку індивідуальної правової культури, зокрема, і професійної культури співробітників правоохоронних органів, в явній би формі не ставилася. Але в цьому й не було необхідності, тому що, по-перше, в науковий обіг були введені такі поняття, які дозволяють без особливих зусиль трансформувати правову теорію в програму та матрицю правового виховання, а по-друге, розкриття проблеми правосвідомості засобами самої правосвідомості абсолютно очевидним чином предстає як розгортання інтелектуально-духовних здібностей правової істоти.

Але до результатів теоретичного дослідження слід віднестися, перш за все, як до однієї з інтерпретацій складної і найважливішої для юридичної теорії проблеми. Дослідження - не чисто науковий трактат, що вимагає спроби виключно на істинність, достовірність, емпіричну повторюваність. Водночасно воно є такою сукупністю ідей, припущень та міркувань, які, для того, щоб бути прийнятими, визнаними як цінні, вірні та необхідні, вимагають активного співрозмірковування, прихильності загальній ідейній позиції, входження в загальний смисловий каркас. Тому в русі дослідження не могли не виявитися певні переваги в погляді на предмет. Наявність таких переваг і акцентів неминуче та обов'язково для дослідника, що існує в одній з феноменом формі, а саме - у формі правової істоти, як рефлексуючий правовий суб'єкт. Окрім всього, з об'єму висловлених думок неможливе елімінувати культурно-історичний прошарок потрібних сенсів.

В русі проведеного дослідження нами висловлено чімало тверджень загальнюго (концептуального) і настановного (ціннісного і регулятивного) характеру. Пропонуємо три напрями їх застосування, які у своїй сукупності визначають теоретичну і практичну значущість результатів наукової статті та їх перспективність. Перш за все, в кожному з тверджень з очевидністю присутній той смисловий прошарок, який безпосередньо пов'язаний з питаннями організації правового виховання, а саме - з питаннями формування і розвитку правосвідомості як в масово-звичайному, так й в професійному, в ідейно-теоретичному виразі. У цих твердженнях закладені підстави, принаймні, для вирішення наступних виховних завдань: 1) завдання органічного поєднання існуючої практики розвитку реактивно-відбивної здатності правосвідомості людини, що забезпечує стабільну законопокірну поведінку, з розвитком здібностей до активної участі в суспільному житті, до правової творчості, до соціальної самостійності, до позитивної соціальної відповідальності. 2) завдання органічного поєднання інформаційної бази індивідуальної правосвідомості, що містить знання про існуючі норми, вимоги, встановлені форми дозволених або обов'язкових дій в соціально значущих ситуаціях, з світоглядним, ціннісно-зорієнтованим, багатоідейним сприйняттям правового життя в цілісності та в перспективі; 3) завдання формування професійної правосвідомості не просто як розвиненішого та наповненого спеціальними прикладними, теоретичними знаннями про право та про організацію правового життя, а як такої форми суспільної правосвідомості, яка є особливим поєднанням елементів, утворених за логікою правової свідомості, з елементами, утвореними за логікою політичної та наукової свідомості; 4) завдання розвитку у співробітників правоохоронних органів здібностей до ідейного впливу на громадян як засобу затвердження їх професійного авторитету, як одного з головних засобів створення здорового правового мікроклімату в службовому колективі, в побуті громадян, у сфері юридичної діяльності. Думаємо, що отримані теоретичні результати знайдуть (і вже знаходять) своїй застосування у викладанні у вищих і середніх спеціальних учбових закладах загальнотеоретичних, світоглядно насичених юридичних дисциплін. Розвинена в дослідженні ідея про єдність теоретико-правового і філософський-правового підходу до пізнання права повинна послугувати основою для істотної трансформації вітчизняного учбового курсу теорії права і держави. Визначені нами принципи поєднання різних рівнів віддзеркалення – різних циклів соціальної активності правосвідомості та ідентифікація природи й суті права цілком узгоджуються, наприклад, з тією матрицею загальнотеоретичної підготовки юристів, яку запропонував, наприклад, С.С. Алексєєв.

Результати наукової статті в адаптованому до учбового процесу вигляді вже викладені в цілій низці навчальних посібників з курсу філософії права, підготовлених автором, виданих або таких, що знаходяться у пресі та протягом декількох років покладених у основу викладання вказаного курсу в деяких вузах України. Нарешті, результати статті, поза сумнівом, знайдуть своє застосування у сфері наукової діяльності фахівців великого діапазону спеціальностей: правознавців, філософів, політологів, культурологів, істориків, соціологів, етиків, логіків та ін. Іншими словами, той рівень постановки й вивчення проблем правосвідомості, який був запропонований нами у цій статті, додає проблемі очевидний комплексний характер. Організація міждисциплінарних досліджень правосвідомості є не просто якимось межевим та припустимим рівнем наукової роботи з проблемою, але й необхідним сучасним підходом до безпосередньої організації наукового дослідження проблем такого плану і масштабу. Послідовно реалізований загальнотеоретичний, філософсько-правовий підхід до предмету завжди у результаті виявляється лише вступом в подальше змістовне дослідження. Філософсько-правова інтерпретація створює необхідні умови для істотного збільшення дослідження проблеми правосвідомості; вона додає юридичній теорії значні перспективи, дозволяє визначити цілу низку нових напрямів подальшого теоретичного дослідження права та правосвідомості. До них в першу чергу слід віднести: 1. Подальше збагачення методології теоретико-правових і філософсько-правових досліджень за рахунок формулювання й включення в пізнавальний процес нових концептуальних ідей, за рахунок розробки і впровадження нових методологічних принципів. Акцентуємо увагу на різноманітті типів і характера внутрішньої структури принципів загальнотеоретичного пізнання права та правосвідомості. 2. Інтерпретація всього масиву теоретико-правових питань за допомогою виявлених нових засобів правосвідомості, тобто на базі її логіки та поняттєво-ідейного апарату, що позначає різностороннє розуміння природи й суті права та держави. Окрім того, така інтерпретація повинна бути доповнена розглядом виявленого змісту і логіки правосвідомості в контексті традиційного тлумачення даної проблеми загальною теорією права. 3. Вивчення та ідентифікація тих елементів теорії й філософії права та правосвідомості, які складають правову ідеологію суспільства. Питання про суть права та держави, представлені як програмні установки і фундаментальні цінності суспільства, повинні скласти зміст сучасної правової теорії як вчення. 4. Вивчення взаємозв'язків правосвідомості з іншими формами суспільної свідомості в каркасі вироблених концептуальних ідей і отриманих теоретичних результатів дозволить набагато точніше визначити дійсну роль права в сучасному суспільстві. Особливий інтерес представляє взаємозв'язок на рівні базових цінностей і логік правової та політичної свідомості. Результати такого дослідження повинні бути покладені в основу організації професійно-правового виховання. 5. Дослідження суті конкретних систем і форм права в контексті виявлених особливостей правових культур, здатне виявити загальну логіку сучасного істеричного процесу розвитку інституту права. 6. Дослідження системи коріннів права як системи стійких умов, чинників і засобів суспільного життя, яке визначає якісні характеристики правосвідомості та відтворює історико-культурні типи правосвідомості. При цьому центральне місце повинне належати питанням української правової культури, правової духовності. 7. Інтерпретація як сучасної, так й минулої вітчизняній і зарубіжній теорії та філософії права в контексті виділених характеристик правових культур, що створює додатковий ресурс у вивчення досвіду духовного освоєння соціальної реальності. 8. Вивчення професійної правосвідомості як специфічній реконструкції ідей і логіки правової теорії. 9. Розробка принципів і методик виховного процесу в аспекті формування тих рис і того змісту, які в дослідженні були охарактеризовані як основоположні, фундаментальні, задаючі людині творчий потенціал. 10. Осмислення практичних проблем, характерних для різних галузей права, і теоретичних проблем конкретних юридичних наук в контексті виявленої природи правосвідомості. Отримані результати повинні бути сприйняті конкретною теорією як її методологічні і світоглядні компоненти.

Література:

1. Дмитрієнко Ю.М. Українська правова свідомість: історико-правовий стан дослідження // Держава і право. Збірник наукових праць. Вип. 35. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2007. - С.20-28