Борозенцева О.М., Іваненко Ю.В.

Коледж Сумського національного аграрного університету

Подолання правового нігілізму в українському суспільстві в умовах соціальної аномії

Подолання правового нігілізму в Українському суспільстві більшістю дослідників розглядається як проблема, що лежить переважно у правовій площині. Це значною мірою і визначає методологію боротьби із цим явищем. При цьому поза увагою залишається його зв’язок із проблемами функціонування інших соціальних регуляторів. У цій статті ми ставимо за мету по-перше – дослідити проблему правового нігілізму як частину більш складного явища соціальної аномії; по-друге – виявити наскільки ефективними є сучасні рекомендовані методи подолання правового нігілізму з урахуванням його зв’язку з проблемами функціонування інших соціальних норм.

Правовий нігілізм в Україні став чи не найбільшою проблемою, що торкається багатьох сторін суспільного життя, порушуючи питання про дієвість правових норм взагалі. Те що право як таке в країні переживає серйозну кризу свідчить підтверджена соціологічними даними глибока недовіра як до самих норм, так і до інститутів, що їх застосовують. Так, дослідження проведене Київським міжнародним інститутом соціології в січні-квітні 2007 року показало, що в Центральній Україні, довіра до судової системи є найнижчою серед інших владних інституцій. Судам довіряють менше 10% опитаних, що вдвічі менше ніж, скажімо, довіра до сільської і міської влади [1, с.7]. Такий низький рівень довіри до установ, на яких теоретично покладено основний тягар контролю за неухильним виконанням правових норм, має низку причин. Але наслідок такого стану очевидний - правові норми нині не сприймаються як ефективний інструмент соціального контролю і врегулювання суспільних відносин.

Логічно було б припустити, що суспільство, втративши довіру до цього різновиду соціальних норм, шукатиме задоволення потреб за допомогою інших. Система соціальних норм включає крім норм права також моралі, релігійні, політичні і корпоративні норми. Однак, зростання довіри до жодних із них не спостерігається. Навпаки, проблеми з моральністю суспільства нині стоять не менш гостро ніж проблеми правового нігілізму. Стрімке урізноманітнення релігійного життя навряд чи свідчить про зростання довіри до традиційних релігійних норм. Не спостерігається в Україні суттєвого зростання корпоративної культури, а отже і корпоративних норм.

Таким чином, шукаючи причину поширення правового нігілізму в Україні, ми натрапляємо на ознаки хвороби всієї системи соціальних норм. Тобто правовий нігілізм і втрата суспільством довіри до правових норм є проявом більш широкого явища – соціальної аномії. Тобто стану, коли значна частина суспільства, знаючи про існування зобов’язуючих норм, ставиться до них байдуже чи негативно [2, ст. 231].

Якщо поглянути на заходи, які нині протиставлять поширенню правового нігілізму, то ми зможемо побачити, що всі вони лежать в суто правовій і освітній площині. Так, проф. С.С.Алексєєв пропонує в цьому плані забезпечення якості законів, правове виховання населення, підвищення фаховості юристів, підвищення ролі суду тощо [3, ст. 258]. Поглянемо чи спрацюють ці заходи, якщо розглядати правовий нігілізм у суспільстві як прояв соціальної аномії.

Отже, покращення юридичної техніки і механізмів реалізації законів. Тобто йдеться насамперед про роботою над буквою закону. За задумом чіткість і ясність формулювань вимог закону сприяє розумінню його змісту, а отже кращому сприйняттю. Однак такому підходу суперечить сумний досвід нормативно-правових актів, бездоганна юридична форма яких не врятувала від декларативності. Яскравий приклад тому – прийнята у 1996 році Конституція України. Однією з особливостей соціальної аномії є те, що свідомість людини зустрічаючись з правовою, моральною чи іншою нормою розпочинає пошук альтернативи, більш відповідної її інтересам. У правовій площині така альтернатива одразу ж знаходиться в низці суперечливих правових актів. В площині моральних та інших соціальних норм також немає стандартних однаково вживаних моделей поведінки. В умовах аномії в суспільстві виникає одразу безліч норм, які по-різному регулюють одні і ті ж стосунки, знову ж даючи можливість знайти альтернативу відповідно до своїх інтересів. Не рідко трапляється, що один вид соціальних норм виступає альтернативою іншим. Наприклад мораль чи корпоративні норми до права і навпаки.

Знайти вирішення в площині правової освіти населення також не видається можливим. Знання основних принципів і ключових норм не гарантує їх сприйняття і безумовного виконання. Основним стимулом виконання правової норми, крім покарання, є чітке уявлення про конкретні бажані наслідки для суб’єкта. Окрім цього - наявність доступних і передбачених цією ж нормою механізмів їх досягнення. В умовах аномії суб’єкт має чітке уявлення про мету, однак виникають суттєві проблеми з доступністю необхідних механізмів її реалізації. Вони або важко доступні в силу різних причин (бюрократичні перешкоди, висока ціна тощо), або існує дискримінація щодо окремих суб’єктів та груп. Така ситуація на фоні достатніх правових знань ще більше поглиблює правовий нігілізм.

Питання покращення фахової підготовки юристів також впирається в дві щойно описані проблеми. Для подолання правового нігілізму в суспільстві професійний рівень правників має лише за настання двох умов – однакове застосування законодавства і доступність послуг для більшості населення. Лише в цьому разі суспільство отримає ефективну систему правової допомоги, що матиме наслідком зростання поваги до права як такого. Як уже зазначалося, в умовах соціальної аномії жодна з цих вимог не дотримується.

Аналогічно не розв’язує проблем і підвищення ролі і статусу судів. Сучасна ситуація в судовій системі яскраво ілюструє, що незалежність цієї гілки влади в умовах хворої системи соціальних норм лише погіршує становище. Абсолютна незалежність суддів залишає покладатися хіба що на дотримання ними моральних норм. А застосування цих регуляторів нині не менш проблемне аніж правових і зазнає впливу тих же умов аномії. Поряд з цим використання суддями розрізнених моральних настанов ще більше погіршує ситуацію з неоднаковим застосуванням норм права.

Таким чином видно, що засоби подолання правового нігілізму безпорадні в у мовах коли паралізовано всю систему соціальних норм. Логічно припустити, що саме аномія є основною причиною його поширеності і недовіри суспільства до права як регулятора суспільних відносин. Система правових норм невід’ємно пов’язана з іншими системами соціальних норм, оскільки сформована із того ж нормативного матеріалу, лише формалізованого і взятого під охорону державою. Фактично в «ядрі» кожної юридичної норми міститься вимога, вже сформульована іншим різновидом соціальних норм –моральних, корпоративних, технічних чи інших. Унаслідок трансформації, яку нині переживає українське суспільство, систему соціальних норм порушено. Отже відбулося руйнування самого «ідейного ядра» правової норми. Лишилася лише формалізована і взята під охорону державою «оболонка».

Крім цього, слід врахувати і те, що регулятивна функція правових норм дуже часто поєднується із дією інших соціальних регуляторів. На поведінку людини діє як правило комплекс норм – одна юридична, плюс ціла низка інших соціальних норм, які вимагають те ж саме. Наприклад, вимога закону подавати під час виборів декларації про доходи, поєднується з аналогічними вимогами моральних, технічних, політичних норм тощо. В умовах аномії, руйнується відповідність і зв'язок між цими нормами. Замість універсальної вимоги з’являється ціла низка ситуативних і суперечливих моделей поведінки, що не відповідають не лише нормі права, а й одна одній. Зрозуміло, що регулятивний вплив у такому разі зводиться нанівець.

Подібні процеси виникають в наслідок трансформації суспільства. І в перспективі внаслідок стабілізації соціальної структури, соціальних зв’язків, соціальні норми також стабілізуються і набувають нового вигляду. Таким чином аномія є неодмінним атрибутом еволюції їх системи[4, ст. 47] Питання в тому наскільки збережеться зв'язок між правовими та іншими соціальними нормами. Іншими словами – наскільки синхронно відбуватиметься їх еволюція? Відповідь на це питання полягає у тому чи відповідатиме діяльність законодавця очікуванням суспільства. Оновлена система соціальних регуляторів разом з старим законодавством не дасть очікуваних результатів. Принаймні деякий час. А отже і не покращить ситуацію з правовим нігілізмом. З іншого боку, в такій ситуації стане можливим застосовувати вже згадані механізми подолання цього явища, зокрема покращення законодавства, правова просвіта громадян, підвищення фаховості юристів, статусу судів та ін.

На сучасному ж етапі вдосконалення законодавства хоча і не призведе до вирішення ситуації, проте може стати непоганим стимулом для розвитку системи соціальних норм. Крім цього саме законодавчі новели можуть надавати варіанти найбільш раціональних моделей поведінки, які згодом можуть увійти до інших норм, зокрема моральних, політичних, корпоративних тощо. Таким чином робота з вдосконалення законодавства має, по-перше, спрямовуючий характер. А по-друге, повинна враховувати динаміку системи соціальних норм, вишукувати з поміж різноманітних і часто суперечливих моделей поведінки най оптимальніші.

Аналогічно спрямовуючий характер повинна мати робота з правової просвіти громадян та фахової підготовки юристів. Навчання повинно стосуватися не лише формальних вимог закону, а й пов’язаних з ними етичних і деонтологічних моментів. Таким чином у свідомість членів суспільства мають закладатися ідеї та принципи, які в подальшому впливатимуть на їх нормотворчість.

Організаційні заходи, зокрема реформування правосуддя та системи надання правових послуг, повинні також спрямовуватися в тому числі і на подолання аномії. Зокрема основоположним принципом має бути забезпечення доступності системи. Що ж до власне правосуддя, то важливим є посилення акценту на подолання суперечностей правових норм, та підвищення ролі судових рішень як джерела права.

Література:

1. Стан корупції в Україні. Результати загальнонаціонального дослідження 2007р. (скорочена версія) – К.: Київський міжнародний інститут соціології, 2007.

2. Социология: Краткий тематический словар/ Под общ.ред. Ю.Г. Волкова. – Ростов н/Д: Издво «Феникс»,2001.

3. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т.: Т.1-М.: Юридическая литература, 1982.

4. Катаєв С.Л. Сучасне Українське суспільство: Навчальний посібник. – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2006.