Котикова О.І.

Миколаївський державний аграрний університет

Аналіз відповідності соціального стану сільської місцевості вимогам стійкого розвитку землекористування в Україні

В нинішніх умовах вирішення проблем, які склалися в галузі землекористування, неможливе без переходу до моделі стійкого розвитку. Розробка концепції стійкого розвитку землекористування вимагає, крім іншого, аналізу показників стану та динаміки системи.

Проведені дослідження індикації соціального стану сільськогосподарського землекористування в Україні (на основі обґрунтованих нами раніше показників) дозволили зробити такі висновки:

1) із двадцяти шести індикаторів, які були взяті для аналізу, лише чотири показники соціального блоку (сільський житловий фонд та його обладнання, коефіцієнт дитячої смертності, наявність промислових токсичних відходів у розрахунку на одну особу) та шість показників соціально-економічного блоку (землезабезпеченість, інвестиції на душу населення, квінтильний коефіцієнт диференціації грошових доходів, рівень економічної активності та зайнятості населення в сільській місцевості) мають кращі, порівняно з базовими роками значення, а решта – шістнадцять (кількість народжуваних, померлих та природний приріст населення в сільській місцевості; очікувана тривалість життя при народженні в сільській місцевості; коефіцієнт народжуваності, смертності та природного приросту населення в сільській місцевості; забезпечення населення продуктами землеробства; рівень споживання продуктів харчування в сільській місцевості; валова продукція сільського господарства у розрахунку на душу населення; забезпеченість населення товарами тривалого користування; заклади культури та мистецтва у середньому на одного сільського мешканця; зайнятість населення в сільській місцевості по відношенню до загальної кількості зайнятих; рівень середньодушових сукупних витрат населення в сільській місцевості на продукти харчування; частка населення у сільській місцевості із середньодушовими грошовими витратами у місяць, нижчими за прожитковий мінімум) – гірші;

2) екологічні й економічні негаразди в землекористуванні негативно вплинули на індикатори тривалості життя людей в сільській місцевості. Так, у сільській місцевості постійно знижується народжуваність населення (в 2007 році порівняно з 1985 роком показник зменшився на 36%, серед пострадянських країн Україна має найменше значення індикатора), природний приріст населення (в 2007 році сільське населення зменшилося на 138 тис. чоловік проти 38 тис. чоловік у 1985 році, тобто рівень смертності зріс майже у 4 рази) і очікувана тривалість життя при народженні (у чоловіків з 66 років у 1985 році знизилась до 61 року у 1995 році, тобто на 8%; очікувана тривалість життя від народження у жінок також знижувалася, але коливання порівняно з 1985 роком незначні: від 73 до 74 років), зростає смертність населення (в 1985 році вона становила 284 тис. чоловік, а в 2007 році – 297 тис. чоловік; серед 45-ти країн світу Україна, починаючи з 1990 року і дотепер, має найвищий рівень загального коефіцієнту смертності);

3) зростання показників смертності населення у сільській місцевості пов’язано з багатьма причинами, проте навіть неглибокий аналіз дає можливість з’ясувати основні з них і, як це не прикро, доводить, що в країні, яку в світі вважають "хлібною засікою", кількість виробленої та спожитої селянами продукції постійно зменшується і по більшості видів не задовольняє раціональним нормам споживання. Так, постійно зменшується виробництво основних видів продукції землеробства в розрахунку на одну особу (за 1990-2007 роки обсяг валової продукції сільського господарства в порівняних цінах 2005 року в розрахунку на одну особу зменшився на 32%), споживання продуктів харчування не відповідає раціональним нормам (по м’ясу і м’ясопродуктам рівень споживання починаючи з 1995 року не перевищує 55% раціональної норми, по яйцях – 87%, по рибі і рибопродуктам – 77%, по молоку і молокопродуктам – 64%; по м’ясу і молоку не досягаються навіть мінімальні норми харчування – в 2007 році споживання цих продуктів склало відповідно 80 та 66% мінімальної норми харчування);

4) за роки земельної реформи помітно погіршився стан соціальної інфраструктури села. У радянські часи об’єкти цієї інфраструктури утримувалися переважно за рахунок за рахунок сільськогосподарських підприємств. У нових соціально-економічних умовах вони опинились без належного фінансування та управління. За даними дослідження постійно скорочується кількість бібліотек, закладів культури та мистецтва (в 2007 році порівняно з 1985 роком їх кількість зменшилась відповідно на 4 тис. та 5 тис.); дитячих дошкільних закладів взагалі не мають 70% сіл, де проживають діти до 6 років; 51% сіл не мають шкіл, де проживають діти шкільного віку; 41% сіл не мають клубів або будинків культури;

5) значно гірші в Україні, порівняно з європейськими країнами, показники соціально-економічного блоку: частка населення у сільській місцевості із середньодушовими грошовими доходами у місяць, нижчими за прожитковий мінімум, становить 57%; квінтильний коефіцієнт фондів (співвідношення грошових доходів 20% найбільш та 20% найменш забезпеченого населення у сільській місцевості) становить 3,8; зростає показник середньодушових грошових витрат населення в сільській місцевості на продукти харчування (в Україні він становить 59%, причому порівняно з 1985 роком відбулось його збільшення на 24 пункти);

6) екологічний та економічний розвиток землекористування не забезпечив поліпшення соціальних показників, не заклав позитивних основ для прийдешніх поколінь;

7) стан соціального розвитку сільського населення не відповідає вимогам стійкого розвитку землекористування.