Економічні науки/12 економіка сільського господарства

Івахно А. Ю., здобувач

Екологічна місткість території як фактор економічної безпеки.

Невиявленість вартісних суперечностей природокористування значною мірою зумовлена недосконалістю системи національної статистики та ігноруванням у її науково-методичному забезпеченні фактора екологічної місткості території. Теоретичні роботи з цього приводу активно з’являються у наукових періодичних і монографічних виданнях протягом останніх 15-20 років. У практичному ж плані проблема залишається невирішеною. Особливо це стосується методичного доробку щодо саме вартісного врахування екологічної місткості при створенні державних документів програмного й нормативного характеру, у визначенні стратегії й тактики соціально-економічної політики.

Серед найбільш поширених у соціально-економічних дослідженнях методичних підходів до фактору екологічної місткості – оцінка асиміляційного потенціалу довкілля (АПД), розроблена російськими фахівцями Центрального економіко-математичного інституту РАН та Інституту проблем ринку РАН (А.Голуб, К.Гофман, А.Гусєв, О.Струкова та ін. До речі, асиміляційний потенціал довкілля (природного, навколишнього середовища) являє собою природну властивість знешкоджувати, переробляти шкідливі речовини без зміни основних властивостей цього середовища. Практично компенсацію за використання специфічного природного ресурсу – АПД – пропонується здійснювати через поглиблення рентних відносин у природокористуванні та особливими податками, наприклад податком на використання АПД (К.Гофман).

Інший підхід спирається на низку ґрунтовних публікацій та методичних розробок Центрального науково-дослідного та проектного інституту містобудування у Москві, здійснених під керівництвом В.Владімірова у середині 80-х років та розвинутих у подальших дослідженнях стосовно вдосконалення Територіальних комплексних схем охорони природи. Ті дослідження оперували не вартісними показниками, а такими, що переважно визначали ступінь відносного техногенного впливу на сталість екосистем порівняно з аналогічними екосистемами (територіальними угрупованнями). Потім ці питомі коефіцієнти були приведені у відповідність до вартісних розрахунків (роботи виконувались в Україні у Раді по вивченню продуктивних сил України та Київському НДПІ містобудування на початку 90-х років). У Національному університеті ім. Тараса Шевченка велися дослідження ландшафтознавчого характеру (М.Гродзинський, П.Шищенко). Зокрема, у дослідженнях М.Гродзинського йшлося про стійкість геосистем до антропогенних навантажень та стійкості геосистем як їх природної властивості. Серед ґрунтовних робіт виокремлюються праці фахівців Інституту географії НАНУ (В.Пащенко), Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (В.Боков), наукових установ Росії (О.Арманд, М.Глазовська, В.Свєтлосанов та ін.).

Стійкість геосистем до техногенних впливів поки ще не має, на загал, узгодженої термінологічної єдності. В.Свєтлосанов пропонує, з посиланням на О.Арманда, понад 10 визначень стійкості екосистем. Серед них до характеристик стійкості можна віднести: “властивість зберегти об’єкт дослідження протягом певного часу”, “властивість відновити передній стан об’єкту після збудження”, “властивість адаптуватися до нових умов функціонування або життєдіяльності, забезпечити новий стан рівноваги”, “властивість зберігати найбільш важливі функції системи за рахунок інших функцій або параметрів”, “властивість не реагувати на небезпечний сигнал або вплив”, “властивість до накопичення негативних впливів без змінювання функціональних якостей системи”, “властивість збереження виробничої функції у соціально-економічній системі”, “відсутність або швидкоплинне згасання коливань у системі”, “властивість зберігати траєкторію розвитку”.

Стійкість екосистеми є базовою характеристикою її асиміляційного потенціалу і певним чином пов’язана у визначеннях із ним. Так, коли йдеться про стійкість або стабільність екосистем, то мається на увазі їх спроможність протистояти певним зовнішнім впливам і зберігати стале функціонування. Отже, маємо визначити певні загальні параметри, у площині яких доцільно розглядати стійкість екосистеми. Конкретизувати визначення стійкості екосистеми, за М.Гродзинським, можливо, якщо заданими є: зміни, що описують систему й простір її станів; області цього простору та зміни стану, у межах якого ці зміни (або збурення) є несуттєвими; інтервал часу, для якого досліджується стійкість системи; зовнішній фактор або група зовнішніх факторів, відносно до яких аналізується стійкість.

Література.

1. Буркинский Б.В., Степанов В.Н., Харичков С.К. Экономико-экологические основы регионального природопользования и развития / НАН Украины. Ин-т проблем рынка и экономико-экологических исследований. – Одесса, 2005. – 575 с.

2. Зуєв В. Правове регулювання реалізації екологічного управління в Україні та шляхи його вдосконалення // Управління у сфері охорони довкілля та природокористування в Україні: проблеми та шляхи вирішення. – К.: , 2003. – С. 55-56.

3. Кравців В.С. Мета – оптимальне поєднання інтересів центру та регіонів // Вісник НАН України. – 2003. – № 11. – С. 66-68.