Пашков С.О.

(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, аспірант кафедри міжнародної торгівлі)

 

Структурний компонент глобалізації економічного розвитку

 

У світовій літературі накопичена значна теоретична база по проблемах глобалізації, а також сформувався окремий науковий напрям – глобалізація економічного розвитку, яку розглядають як комплексне явище, що відображає сукупний ефект взаємодії різних процесів, пов'язаних з наростанням потоків капіталу, товарів, робочої сили, інформації, що перетинають національні межі. При цьому необхідно зробити акцент на визначенні структурного компонента глобалізації економічного розвитку, оскільки саме він є індикатором глобалізації як нового феномена, оскільки впливає на об'єми світового виробництва, світової торгівлі і можливості країн світу до інтеграції.

Таким чином, ми пропонуємо ввести поняття структурного компонента глобалізації економічного розвитку, що відображає чинник світового структурного розвитку в умовах глобалізації і повинен розглядатися як індикатор спрямованості процесів глобалізації у виборі стратегії соціально-економічного розвитку з погляду оптимального існування  країн в умовах глобалізації. Спрямованість цього руху задається галузевими структурними пріоритетами. Структурний компонент глобалізації економічного розвитку характеризується відносною стійкістю при різних перетвореннях глобалізаційної економічної системи. Відомо, що структура - це відображення співвідношення між елементами економічної системи, що виділяються залежно від конкретного напряму аналізу, а також сукупність сформованих зв'язків об'єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність, збереження їх основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах. При системному дослідженні структурного компонента глобалізації як основи  світових трансформаційних   процесів   доцільно   розглядати світову економіку як єдину систему, в рамках якої практично не існує економічної відособленості держав; активізується обмін продуктами праці і науково-технічними досягненнями; виробництво стає інтернаціональним, виникають міжнародні компанії-монополісти; з'являється міжнародний капітал, що вільно переміщається між країнами.

Процеси економічної глобалізації світового господарства підсилюють конкуренцію між державами. При цьому, присутність на території тієї або іншої держави транснаціональних корпорацій сприяє зростанню інвестицій, у тому числі і в інновації, створенню нових робочих місць, збільшенню податкових надходжень до національного бюджету, підвищенню конкурентоспроможності країни.  Структурний компонент глобалізації економічного розвитку характеризує якісно нову фазу інтернаціоналізації економічного життя, яке супроводжується лібералізацією зовнішньоекономічних зв'язків, зменшенням або зняттям різного роду бар'єрів між країнами для трансграничного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили і посиленням міжнародного інформаційного обміну. У цих умовах зростає ступінь відвертості національних економік. Для кількісного вимірювання процесів економічної глобалізації і використовується індекс глобалізації, за допомогою якого оцінюється ступінь залученості в світові процеси різних країн світу, в яких сукупно проживає велика частина населення землі. Використовуються системи кількісного і якісного вимірювання економічної глобалізації, що акумулюються в обчисленні індекса і розроблені швейцарським Інститутом дослідження бізнеса та Міжнародною організацією Carnegie Endowment for International Peace (CEIP).  Відзначимо, що економічна глобалізація багато в чому залежить від інтенсивності інвестиційних процесів в тій або іншій країні, від довіри інвесторів. Тому країни із сприятливим інвестиційним кліматом, до яких, як правило, відносяться всі розвинені країни, отримують основну частку світових інвестицій, зокрема прямих іноземних і портфельних інвестицій.

Об'єктивний характер глобалізації, її суперечність вимагають нових підходів до управління, як на національному, так і наднаціональному рівнях, для більшої скоординованості між національними пріоритетами, які повинні відстоювати національні уряди, і наднаціональними інтересами, носіями яких є міжнародні організації: Всесвітня торгова організація (ВТО), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Всесвітній банк та інші. Інструменти наднаціонального регулювання є ефективними і дієвими, як правило, для розвинених економік, в яких є могутній фінансовий сектор і розвинені фінансові       ринки,        велика       кількість       конкурентних  виробників; диверсифікована структура економіки, чітко працюючі адміністративні інститути. Ми вважаємо, що для економік, що розвиваються,безумовним пріоритетом повинна бути осмислена структурна політика, що проводиться державою, здатна забезпечити реальне економічне зростання, підвищення національної конкурентоспроможності, мінімізацію негативних наслідків глобалізації або максимальне використання її переваг. Таким чином,  в умовах глобалізація підвищується значення структурної політики, що проводиться державами, оскільки саме в рамках цієї політики визначаються найбільш інвестиційні привабливі види діяльності, а, отже, і можливості підвищення національної конкурентоспроможності.

 

Література

1.            Литвинцева Г. П. Кризис инвестиций как результат несоответствия
структурно-технологических характеристик зкономики ее институциональному устройству. "Проблемы прогнозирования" № 6, 2003, С. 23-40.

2.            Федулова Л. Інноваційний розвиток економіки: модель, система, управ­ління, державна політика. К., Інститут економічного прогнозування, 2004.

3.             Новицький В.  Геоекономічні пріоритети України в контексті сучасного світогосподарського порядку/  Екон. часопис- XXI. -  2004. - №5. - C. 11-12.