Экономические науки/7.Учёт и аудит

 

Тищенко Ю.С., Глушаченко А.І.

Сумський національний аграрний університет, Україна

Про національну облікову політику в Україні

 

Поняття "облікова політика" увійшло до сучасної науки і практики вітчизняного бухгалтерського обліку з прийняттям Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пакета національних положень (стандартів) бухгал­терського обліку.

Питанню облікової політики в літературі приділяють багато уваги. Підходи, ви­значені в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО), дістали подаль­ший розвиток, вони істотно поглиблені та розширені.

Жвава дискусія точиться навколо самого поняття "облікова політика". Слід звер­нути увагу на те, що серед науковців немає єдиного погляду щодо визначення цього терміна. Одна група авторів тлумачить облікову політику як сукупність способів ве­дення бухгалтерського обліку, які були обрані підприємством. Друга група під об­ліковою політикою розуміє принципи та правила ведення бухгалтерського обліку в певній організації. Третя група дотримується думки, що облікова політика - сукупність форм і методів ведення бухгалтерського обліку на підприємстві.

Становить інтерес визначення облікової політики, яке пропонує                  Т. Барановська. Під обліковою політикою вона розуміє комплекс методичних прийомів, способів і про­цедур організації та ведення бухгалтерського обліку, що обираються підприємством із загальноприйнятих або розробляються самостійно з урахуванням особливостей його діяльності з метою забезпечення захисту прав та інтересів власника (власників, учасників) [1,с.189]. Важливим у цьому визначенні є те, що в ньому підкреслюється зв'язок можливостей підприємства у виборі методів обліку з необхідністю дотримуватися нормативної бази бухгалтерського обліку, хоча використаний вислів "загальноприй­няті принципи" є в даному випадку дещо некоректним.

На думку авторів, визначення облікової політики, дане О. Свірко, є найбільш змістовним: "сукупність облікових принципів, методів, процедур та заходів для за­безпечення якісного, безперервного проходження інформації від етапу первинного спостереження до узагальнюючого-складання звітності" [3.c.26]. Якщо його уточнити, вра­ховуючи ідею Т. Барановської, а також попередні визначення, то вийде наступне: облікова політика суб'єкта господарювання - це сукупність принципів, методів і про­цедур, що використовуються суб'єктом господарювання для ведення поточного об­ліку, складання та подання фінансової звітності в межах, визначених Законом Украї­ни "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", положеннями (стан­дартами) бухгалтерського обліку, іншими нормативними документами, затверджени­ми Міністерством фінансів та іншими органами виконавчої влади після погодження з Міністерством фінансів.

Слід зазначити: всі вищезгадані літературні джерела конкретизу­ють і уточнюють підхід до поняття "облікова політика", що зафіксоване в міжнародних і національних стандартах. Можна вважати, що питання облікової політики підприєм­ства є глибоко опрацьованим у теоретичному плані. Щоб донести його до практики доцільно розробити окремий нормативний документ П(С)БО "Облікова політика". Прикладом може слугувати Положення з бухгалтерського обліку "Облікова політика організації”, яке затверджене Міністерством фінансів Російської Федерації (від 9 грудня 1998 р.); у ньому чітко окреслено, як має визначатися облікова політика, порядок її розкриття та внесення змін. Стандартизація підходу до визначення, затвердження і розкриття облікової політики на підприємствах і в організаціях впорядкує ведення бухгалтерського обліку, не обмежуючи суб'єктів господарювання у виборі передба­чених нормативною базою способів, методів і форм бухгалтерського обліку.

У літературних джерелах, крім висвітленого тлумачення облікової політики, є ще одне, яке з'явилося саме у вітчизняній науковій літературі. Це підхід до облікової політики як категорії національної системи бухгалтерського обліку. Так, М. Пушкар пише, що облікова політика в Україні складається з двох рівнів: державних органів з розвитку системи обліку і окремих підприємств щодо забезпечення надійної фінансо­вої звітності [2,с.21]. Крім того, він визначає окремі елементи облікової політики: теорію, методологію, технологію, організацію [2,с.10]. Ф. Бутинець, Н. Малюга, А. Пилипенко та В. Отенко також виділяють два рівні облікової політики: І - політика державних органів щодо розвитку системи бухгалтерського обліку; II - політика окремого підприємства щодо забезпечення надійності фінансової звітності.

Пропонується термін "обліко­ва політика" розглядати в двох аспектах. Перший аспект - це облікова політика держави щодо підприємства. Другий аспект - це власне "облікова політика підприємства". Ми ж пропонуємо розглядати ще й галузеву облікову політику.

Огляд наукової літератури свідчить про те, що українські вчені тлумачать понят­тя "облікова політика" більш широко, ніж це має місце в МСФЗ і П(С)БО, які розгляда­ють облікову політику лише на рівні суб'єкта господарювання, тоді як новий підхід передбачає розуміння облікової політики як інструмента державного регулювання бухгалтерського обліку.

Розуміння облікової політики як інструмента державного регулювання передба­чає, що її суб'єктом є держава в особі законодавчої та виконавчої влади, а об'єктом - національна система бухгалтерського обліку. При цьому сама облікова політика має дві складові: державну політику щодо розвитку національної системи бухгалтерсько­го обліку та визначення обов'язкових для суб'єктів господарювання елементів їх влас­ної облікової політики.

Таким чином, облікова політика як інструмент державного регулювання спрямо­вана на систему бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання. З одного боку, вона забезпечує її розвиток, а з іншого - створює умови для розробки суб'єктом господа­рювання власної облікової політики.

Державна політика щодо розвитку національної системи бухгалтерського обліку має бути спрямована на реалізацію певної стратегії реформування бухгалтерського обліку в Україні. Для створення такої стратегії необхідно визначити концепцію ре­формування. На основі стратегії слід розробити план заходів, обрати його виконавців і створити систему контролю за якістю виконання цих заходів. Концепція реформу­вання бухгалтерського обліку в Україні визначена Законом України "Про бухгалтер­ський облік і фінансову звітність в Україні", в якому сказано, що П(С)БО не повинні суперечити міжнародним стандартам. Проте аналіз правового забезпечення бухгалтерського обліку в Україні, а також стану національної системи бухгалтерсько­го обліку показав, що сьогодні цей постулат не може бути достатнім для реформу­вання обліку в Україні.

Стратегічні напрями удосконалення бухгалтерського обліку в Україні можуть бути реалізовані лише за умови наявності певного правового і організаційного забезпе­чення. Якщо проаналізувати їх зміст, то стає очевидно, що вони тісно пов'язані між собою. Два напрями - координація дій органів державної влади, які регулюють об­лікову політику, організацію і методику бухгалтерського обліку та звітності, і моніто­ринг стану бухгалтерського обліку в системі національної економіки з метою оцінки результатів його реформування - порушують важливу проблему створення націо­нальної системи бухгалтерського обліку. Так, координація дій органів державної вла­ди у вказаному аспекті спрямована саме на створення і забезпечення функціонуван­ня національної системи бухгалтерського обліку, а система моніторингу - на оцінку ефективності її функціонування. Фактично координація і моніторинг у даному кон­тексті становлять організаційну складову державної облікової політики. Якщо інші напрями відображають змістову сторону реформування обліку, то два останніх фор­малізують управління цим процесом і контроль за ним, а в даному випадку уособлю­ють державне регулювання. Механізм координації дій органів державної влади може бути розроблений і впроваджений на практиці на базі таких концептуальних засад:

   - єдина методологічна основа бухгалтерського обліку всіх секторів економіки - це Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", а також П(С)БО;

  - створення системи бухгалтерського обліку для кожного сектора економіки;

  - розробка методичного забезпечення бухгалтерського обліку, яка враховує га­лузеві особливості діяльності суб'єктів господарювання.

Національна облікова політика – це державна облікова політика щодо розвитку національної системи бухгалтерського обліку та визначення обов’язкових для суб’єкта господарювання елементів їх власної облікової політики.

Отже, враховуючи різні підходи до методології формування облікової політики можна говорити про те, що підприємство може самостійно визначати принципи, методи і прийоми ведення бухгалтерського обліку, але вони повинні бути такими, що не суперечать вимогам національної облікової політики.

 

Література:

1.     Очерки по бухгалтерскому учёту и контролю. Результаты диссертационных исследований проблем бухгалтерського учёта и контроля Житомирской бухгалтерской научной школы. Монография. Житомир, ЧП "Рута", 2005, с.189.

2.      Пушкар М.С. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського обліку в Україні (теоретико-методологічні аспекти). Автореферат дисертації. Тернопіль, Тернопільська академія народного господарства, 2000, с.10,21.

3.     Свірко С.В. Організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах. Навчальний посібник. К., КНЕУ, 2003, с.26.