Колінько О. О.
Полтавський державний педагогічний університет
імені В. Г. Короленка
Формування інноваційної інфраструктури в Україні
Важливим
фактором, який впливає на комерціалізацію інтелектуальних продуктів, а
відповідно і на розвиток та ефективність інноваційних процесів є інноваційна
інфраструктура. Її становлення зумовлене, по-перше, зростанням потреб суб’єктів
інноваційної діяльності в послугах, що нею надаються, по-друге, рівнем розвитку
національної науково-технічної сфери, наявністю науково-технічних розробок, які
можуть бути комерціалізовані.
Формування
елементів і підсистем інноваційної інфраструктури повинне охоплювати усі ланки
інноваційного процесу (освіту – науково-технічну діяльність – виробництво –
споживання). Виділимо базові елементи інноваційної інфраструктури.
1.
Організаційно-господарська інфраструктура (технопарки, бізнес-інкубатори,
інноваційні підприємства), дослідно-експериментальна інфраструктура
(технологічні центри, інститути, лабораторії, дослідно-експериментальні
центри); проектно-конструкторська інфраструктура (проектні інститути,
проектно-конструктоські фірми, бюро). Призначенням цих елементів інфраструктури
є матеріально-технічне забезпечення інноваційної діяльності.
2.
Фінансово-економічна інфраструктура (бюджетні, позабюджетні, венчурні,
страхові фонди); інформаційно-комунікаційна інфраструктура (Інтернет,
науково-технічні фонди Наукової бібліотеки, інформаційні бази даних); кадрова
інфраструктура. Метою діяльності даного елементу інфраструктури є ресурсне
забезпечення інноваційної діяльності.
3.
Нормативно-правова інфраструктура (юридичні та консалтингові фірми);
експертно-сертифікаційна та патентна інфраструктура (патентні відомства,
державні та приватні компанії з правами проведення та реєстрації інноваційних
проектів, а також сертифікації інноваційної продукції);
комерційно-комунікаційна інфраструктура (торгівельні мережі, виставкові
комплекси, транспортна система). Призначення – загальносистемне забезпечення
інноваційної діяльності.
Інноваційна
інфраструктура в Україні пройшла певний етап свого становлення Про це свідчать
результати функціонування технопарків, бізнес-інкубаторів та низки інноваційних
центрів. Проте, на думку дослідників, інноваційна інфраструктура в Україні не
розвинена, не охоплює всіх ланок інноваційного процесу і не має системності, сформовано лише окремі її елементи [2], інноваційна інфраструктура
розвивається безсистемно і без належної підтримки держави [1, с.16]. Технопарки
України практично єдині на сьогодні ефективно діючі механізми, які забезпечують
зв'язок науки з виробництвом і надають комплекс інфраструктурних послуг. В
Україні функціонує 9 технопарків (“Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона” (м. Київ); “Інститут монокристалів” (м. Харків); “Напівпровідникові
технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка” (м. Донецьк); “Вуглемаш” (м. Донецьк); “Інститут технічної
теплофізики” (м.
Київ); “УКРІНФОТЕХ” (м. Київ);“Інтелектуальні
інформаційні технології” (м. Київ);“Київська політехніка” (м. Київ);“Яворів” (Львівська обл.). Для
порівняння наведемо приклад щодо світових тенденцій розвитку наукових центрів.
У економічно розвинутих країнах світу функціонує понад 3 тис. інноваційних
структур, зокрема технологічних парків (наприклад їх кількість у США перевищує
150, у Німеччині – більше 100, у Великобританії – близько 40 [5]), інноваційних
центрів, бізнес-інкубаторів, венчурних фондів, центрів трансферу технологій,
технополісів та інших інноваційних структур. У цьому відношенні становить
інтерес досвід Китаю, де створено 1300 вільних економічних зон науки, у яких
зайнято 43 тис. чол. За минуле десятиліття вони забезпечили 58% усіх податкових
відрахувань у бюджет країни [6, с.121]. Зарубіжний досвід
доводить, що саме технопарки створюють реальну можливість забезпечення
прийнятного рівня економічного зростання в країні, спричиненого інноваційними
чинниками.
На даний час
у регіонах України крім технопарків існує 20 інноваційних центрів, 24
інноваційні бізнес-інкубатори, 14 центрів науково-технічної та економічної
інформації, 15 небанківських фінансово-кредитних установ, 21
науково-впроваджувальне підприємство, а всього близько 150 інноваційних
структур різних видів [1, с. 16 – 17]. Проте значна їх частина існує формально
і не виконує повністю свої функції щодо сприяння розвитку інноваційного
підприємництва в Україні [7, с. 31].
Важливу роль
у розвитку інноваційної діяльності відіграє інфраструктура з фінансового
забезпечення інноваційних проектів. Найбільш поширеною її формою є венчурних
бізнес, який з одного боку, сприяє впровадженню у виробництво найновіших
досягнень науки, а з іншого боку зводить до мінімуму фінансові ризики
інвесторів. В інноваційному середовищі України практично не відчувається
діяльність венчурних фондів чому є пояснення. Венчурне фінансування є
ризикованим, а “якщо
взяти до уваги нестабільність законодавства і складну політичну ситуацію, то
очікувати масового припливу венчурного капіталу в Україну не доводиться” [2].
У кінцевому
підсумку критерієм успішності інноваційної діяльності стає частка інноваційної
продукції, яка потрапляє на ринок. В Україні вона поки що становить досить
скромну величину у 2005 році – 5,9%, у 2006 – 5,7% у ВВП [3]. Збільшення
ринкової пропозиції інноваційної продукції становить перед інноваційною
структурою досить важливі завдання – комерціалізації результатів інноваційної
діяльності, надання їм форми товару, забезпечення їм виходу на ринок і сприяння
успішній реалізації. На даному етапі виникають проблеми пов’язані з нестачею
інформації про ринки збуту, відсутністю попиту на інноваційну продукцію та несприйнятливістю
підприємств до нововведень. Наявність вказаних проблем – наслідок недостатньої
уваги до таких форм інфраструктурного забезпечення, як розвиток торгівельної
мережі, маркетингової підтримки, реклами, сервісного обслуговування тощо.
Таким чином,
для прискорення розвитку сучасної інноваційної інфраструктури в Україні
необхідно вдосконалити нормативно-правову базу щодо регулювання інноваційної
діяльності та її інфраструктурного забезпечення, що сприятиме визначенню
функцій і налагодженню взаємодії між суб’єктами інноваційної діяльності;
запровадити статистичне спостереження за утворення та функціонуванням
організаційно-господарської системи з інфраструктурного забезпечення;
законодавчо забезпечити розвиток ринку венчурного капіталу; вжити заходів з
вдосконалення системи правової охорони інтелектуальної власності та комерціалізації
інтелектуальних продуктів; підвищити роль держави у формуванні та підтримці
розвитку інноваційних підприємств та їх інфраструктурного забезпечення.
Реалізація
зазначеного підходу дасть змогу прискорити розвиток сучасної інноваційної
інфраструктури як важливого чинника активізації інноваційної діяльності і
забезпечення конкурентоспроможності економіки України.
Література
1.
В. Бережанська. Прискоримо отримання інформації, необхідної для
економічного зростання України // Інтелектуальна власність. – 2008. – № 12. –
С. 16 – 21
2.
Власник О.С. Інноваційна стратегія українських реформ: стан та пріоритети
// Стратегічні пріоритети. – 2007. - № 1(2) // www. niss.gov.ua
3.
Статистичний щорічник України за 2006 р.
5.
www. niss.gov.ua
6.
Стратегічні виклики ΧΧΙ століття суспільству та економіці
України: В 3 т. / За ред. акад. НАН України В.М.Геєця, акад. НАН України
В.П.Семиноженка, чл..-кор. НАН України Б.Є.Кваснюка. – К.: Фенікс, 2007. Т. 2:
Інноваційно-технологічний розвиток економіки / За ред. акад. НАН України
В.М.Геєця, акад. НАН України В.П.Семиноженка, чл..-кор. НАН України
Б.Є.Кваснюка. – К.: Фенікс, 2007. – 564 с.
7.
М. Якубовський, В. Щук ін. Інфраструктура – фактор прискорення
інноваційного розвитку промисловості // Економіка України. – 2007. – № 2. – С.
27 – 38.