Экономические науки/ 5.Управление трудовыми ресурсами

Брацлавська О. С.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Україна

Інституціональні аспекти формування й розвитку людського капіталу

Бурхливий розвиток інформаційного постіндустріального суспільства та процеси транснаціоналізації капіталу з надзвичайною гостротою висвітлили питання про пошук нових інтенсивних шляхів економічного зростання і факторів, за рахунок яких воно може відбуватися. Багато держав, незважаючи на великі вкладення в інфраструктуру не досягли очікуваних темпів зростання. Відповідно, економісти почали шукати інші механізми – людський капітал, науково-технічний прогрес, інновації, високий рівень управління, слідування закону і т. д. Особливе місце серед цих механізмів посідає нарощування конкурентоспроможності людського капіталу. Інвестиції у розвиток людського капіталу стають наріжним каменем економічного та соціального розвитку.

Проведені спеціалістами Світового банку дослідження підтверджують, що у постіндустріальному суспільстві (економіка США, розвинутих країн західної Європи) на частку ЛК припадає близько 75% національного багатства, проте у країнах пострадянського простору цей показник складає 50%, [2,c.42]. А досвід соціально-економічного зростання країн, що не мають значних природних багатств (Тайвань, Сінгапур, Південна Корея), а також країн зі зруйнованою економікою у результаті Другої світової війни (Німеччина, Японія) є яскравим підтвердженням дієвості концепції людського капіталу. Вже зараз у всіх країнах людський капітал визначає темпи економічного зростання і науково-технічного прогресу.

Розвиток і формування людського капіталу відбувається під впливом багатьох чинників. Вплив на людський капітал відбувається у рамках держави, регіону, недержавних фондів та організацій, ринків, підприємства та домогосподарства (сім’ї). Чинники формування людського капіталу за рівнем впливу можна подати у вигляді рисунка 1.

Рис. 1. Чинники формування людського капіталу

Таким чином, бачимо множину чинників, що формують людський капітал саме за рівнем впливу, причому можна зробити висновок про багатогранність останнього. Специфіка даного поняття полягає в його безальтернативності, а розвиток залежить від ефективного функціонування економіки та державного регулювання соціально-демографічних процесів.

Емпіричні дослідження таких вчених як М.Катц, А.Краузе, Дж.Льорманз та Д.Фінк, А.Хьюліз та ін. [5,4,6,3] підтвердили, що мікрорівневі інвестиції в людський капітал ведуть до позитивних макроекономічних змін, а у розвинутих країнах світу все більше утверджується підхід, за яким підприємство ( в основному, корпоративного типу) є найефективнішим виробником людського капіталу. Тим не менше, саме держава є наріжним каменем конкурентоспроможності людського капіталу, саме вона створює стратегічні програми розвитку останнього і робить перші інвестиції у цей важливий ресурс та визначає пріоритети. Особливо виявляється дана роль у сфері освіти та охорони здоров’я, в процесі формування інституціонального середовища, що сприяє накопиченню та розвитку людського капіталу.

Російський вчений В.Кижеватова, виділяє такі інститути, що регулюють людський капітал на макрорівні:

· Владно-регулюючі інститути (держава, виконавчі органи) – визначають вектор розвитку і методи управління суспільством, пронизують всі рівні суспільства;

· Економічні інститути (економіка, ринки, власність, гроші, банки і т.д.) забезпечують виробництво та розподіл товарів і послуг;

· Соціокультурний інститут, представлений сукупністю норм, ціннісних орієнтацій, що фактично регулюють діяльність людей [1,c.40-41].

Соціальні інститути виконують ряд функцій, але вони можуть бути латентними. Економічні інститути керуються владно-регулюючими інститутами. Отож, держава є головним суб’єктом регулювання людського капіталу – саме вона встановлює «правила гри», підтримує їх виконання шляхом законів, постанов, указів, кодексів.

Так, знання сутнісних характеристик факторів, що обумовлюють розвиток людського капіталу на рівних рівнях дозволяє визначити найефективніші заходи регулювання останнього, забезпечити єдність, комплексність економічних і соціальних цілей впливу, захищати від регресивних структурних і якісних змін, виваженіше здійснювати процес управління ЛК.

Література.

1. Кижеватова В. Институциональный подход к регулированию социально-трудового потенциала российского общества. // Человек и труд. – 2008 . – №6. – с.39-41.

2. Супян В. США: человеческий потенциал и экономика. // Человек и труд. – 2008. – №6. – с.42-45.

3. Хьюзлид Марк А., Беккер Братан И., Битти Ричард В. Оценка персонала: как управлять человеческим капиталом, чтобы реализовать стратегию: Пер. С англ.. – М. : ООО «И. Д. Вільямс, 2007. – 432 с.

4. Human Capital Skilling, FDI, and Economic Development: Toward Equity: (Association for Social Economics (ASE) at the ASSA meetings in New-York Title of Session: “Economic Justice: Concerning Income and Its Sources” NY; 3-5 January 1999.) [Електронний ресурс] / Krause A. / Режим доступу:http://www.clarion.edu/coba/centers/bber/Krause99-02.pdf

5. Katz M. B. In the shadow of a poorhouse. A Social History of a Welfare in America. – N. Y. , 1996.

6. Loermans J., Fink D. How organisations evaluate their knowledge management projects: a meta-study of the period 1992–2002 – Knowledge Management Research & Practice (2005) № 3, pp125–135.