К.е.н. Івашина О.Ф.

Академія митної служби України

Політико-правові чинники економічного розвитку

Об’єктивна необхідність продовження фундаментальних інституціональних зрушень не дозволяє просто створити видимість прогресивних починань, які відповідали б вимогам часу. Нерівномірний, конфліктний характер інституціональної трансформації відображається в диспропорційності структури інституціонального середовища та відповідно в декомпозиції, посиленні суперечностей економічної системи, слабкій збалансованості економічного розвитку та необхідності проведення системних інституціонально-правових змін.

Особливістю розвитку сучасних економічних систем є те, що їх підсистеми позбуваються чітких меж, а тому один і той же економічний суб’єкт функціонує у складі багатьох мереж. Це означає, що впорядкованість сучасних економічних систем має не стільки ієрархічний, скільки гетерархічний характер, тому будь-який окремо взятий інститут одночасно є не лише елементом інституціональної системи, але й невід’ємною складовою інших підсистем суспільства.

Завдяки гетерархії в межах мережевих структур досягається узгодження протилежних принципів. А сама вона є відповіддю на виклики, породжені сучасною ситуацією підвищеної невизначеності, яка пов’язана зі стрімкою динамізацією технологічних процесів, диверсифікацією ринкових зв’язків, політичною та інституціональною нестабільністю, що вкрай ускладнює функціонування сучасних економічних систем.

У контексті інституціональних перетворень проблема економічного розвитку полягає в забезпеченні ефективного функціонування мережі інститутів у межах зазначених підсистем економічної системи. Однак, подібної ефективності можна досягти лише за наявності таких фундаментальних суспільних інститутів, як: демократія, правова держава, громадянське суспільство тощо. Очевидно, що ці інститути належать до політико-правової сфери суспільства і суттєво впливають на економічний розвиток, надійність та передбачуваність змін у процесі інституціональної трансформації економічної системи.

Політичні інституціональні перетворення пов’язані з появою політичних інститутів, які забезпечують поглиблення демократизації суспільства, становлення громадського контролю, посилення громадських ініціатив. Інституціональні зміни правової системи пов’язані з необхідністю швидкого адаптування законодавства до процесів формування ринкової економіки й громадянського суспільства. Соціальний напрямок інституціональних змін визначається зміною менталітету населення, зростанням його самосвідомості та ініціативності, зміною ступеня його довіри до держави та її інститутів [119, 58].

В умовах політичної трансформації в країні виникають певні протиріччя між економічною політикою, яка здійснюється політичним керівництвом, і процесами формування сучасної ринкової інституціональної інфраструктури. Ці протиріччя проявляються в тому, що існує очевидна тенденція щодо формування самодостатності економічної політики та одночасно відвертого нехтування питаннями формування окремих інституціональних блоків ринкової економіки. Водночас досвід останніх років доводить, що економічна політика дуже залежить від політичної кон’юнктури і вразлива внаслідок тиску різних груп інтересів, які постійно формуються в суспільстві. Політичні угруповання швидко змінюються представниками фінансово-промислових груп, які в боротьбі за переваги та привілеї впливають на владу, захоплюють її та визначають економічну політику в країні. У боротьбі інтересів дуже легко втратити визначальні національні орієнтири політики, тому подальший розвиток значною мірою має визначатися правовою та регулюючою інфраструктурою. Саме інституціональна інфраструктура має створювати певні інституціональні обмеження й не допускати можливість різких змін в економічній політиці.

Само по собі законодавство лише створює умови для раціонального розподілу ресурсів і розвитку підприємницької ініціативи. Потрібні інституціональні механізми та структури, які забезпечують обов’язкове виконання правил усіма суб’єктами економіки. Практика свідчить про те, що часто виконання законів замінюється політичними рішеннями, програмами та проектами, учасники яких легально діють поза межами правових норм. У таких випадках уся ієрархія правових інститутів порушується, ігноруються задекларовані права, перш за все права власності та умови виконання контрактів. Правова інфраструктура має великий вплив на забезпечення економічного розвитку країни.

Довіра до конституційних основ, стійкість і життєздатність правової та регулюючої інфраструктури, без яких неможливо функціонування ринкової економіки, потребує гарантованого виконання трьох умов: недоторканності приватної власності, виконання контрактів, невідворотності відповідальності за нанесений збиток. Забезпечення цих умов передбачає не лише певні дії держави, а й суспільний консенсус між усіма основними соціальними та політичними групами.

Виходячи з цього, є всі підстави вважати, що інституціонально-правові фактори – це зосередження важливих складових фундаменту економічного розвитку, а політичні ризики можуть бути домінуючими у прийнятті рішень. Про це свідчить насамперед практика інвестиційної діяльності у світовій економіці в останні десятиліття. Інституціональні особливості країн, у яких існують чітке державне регулювання, різного роду екзотичні обмеження, і поряд з тим невисокі податки, часто нижчі, ніж у країнах з ліберальною економікою, перешкоди для викриття бізнесу мінімальні, але слабкі гарантії недоторканності особистості та власності не приваблюють іноземних інвесторів.

Як бачимо, дуже велике значення для розвитку економіки мають політичні фактори та інституціоналізація політико-правових відносин. Відповідь на питання, які політичні інститути визначальні для економічного розвитку, нині не є предметом чіткого інституціонального та економічного аналізу, а скоріше належить до сфери ідеологічних переваг того чи іншого владного угруповання.

Політичні інститути мають забезпечувати політичну активність держави безпосередньо в економічній сфері, можливість розробки та прийняття економічного законодавства, оптимальний ступінь регулювання підприємницької діяльності з боку держави, відповідний характер податкової системи тощо. Ці інститути дуже важливі, оскільки вони так чи інакше визначають загальний рівень трансакційних витрат у країні, величина яких – це найбільш загальна характеристика ефективності політико-правових взаємодій та оцінка існуючого інституціонально-правового стану в країні. Його передбачуваність і стійкість характеризує стійкість господарської системи та, насамперед, забезпечує виконання контрактів за контрактно-інтенсивними трансакціями. Найбільш важливим питанням у цій сфері є забезпечення фактичних гарантій прав власності, функціонування судової та правоохоронної системи.

Це зумовлено тим, що політичні інститути часто надають владу групам, які намагаються отримати значну ренту від перебування при владі та, очевидно, не зацікавлені в розгалуженій системі захисту прав власності. Лідери політико-олігархічних угруповань, які здобувають перманентну перемогу, часто використовуючи цілком демократичні методи політичної боротьби, отримують можливість використання асиметричної інформації, максимізують одержання ренти. Фактами рентних відносин є розходження між ринковими і державними цінами, субсидії, пов’язані зі заниженими процентними ставками в державних кредитних установах, нецільове використання коштів державного бюджету, податкові пільги та неплатежі, незаконне відшкодування податку на додану вартість тощо. Ці факти свідчать про те, що непослідовні інституціональні реформи створюють умови для одержання економічної ренти та гальмують економічний розвиток.