Маслобоєва Д., Фрідман А.

Науковий керівник: Нєфьодова Ю.В

Донецький національний університет економіки та торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського

ВАЖЛИВА РОЛЬ СЕРЦЕВИННОГО ПОЗИКОВОГО КАПІТАЛУ ДЛЯ БАНКІВ

Основна проблема банківської системи — це низька капіталізація, яка є актуальним питанням в умовах економічної кризи. Шляхи її вирішення відомі, однак не завжди акціонери й самі банкіри усвідомлюють необхідність нарощувати «м’язову масу» банківських установ.

Розглядаючи питання капіталізації банку (джерела, форми та методи її збільшення), треба враховувати специфіку банківського бізнесу. Всім, хто займається банківською справою професійно, відомо, що для забезпечення нормальної діяльності банку потрібно його капіталізувати, тобто створити грошовий капітал, щоб оперативно й ефективно ним розпоряджатися.

При цьому бізнес-структура стане банком у випадку отримання права залучати чужий вільний капітал з економіки та наданні його в розпорядження підприємцям, які мають потребу в грошових ресурсах для розвитку своєї діяльності. Отримати таке право можна тільки після того, як буде створено власний капітал.

За умов відокремлення функції власності від функції управління бізнесом під дефініцією «власний капітал» банку слід розуміти створення з метою здійснення банківської діяльності протягом значного періоду часу капіталу в грошовій формі на основі вкладень власниками бізнесу власних грошових коштів (купівля акцій, внесення паїв), які формують оплачений статутний капітал (ці вкладення ще називають «ядром», або «серцевинним капіталом»), та додаткового капіталу, що становить до 50% серцевинного капіталу і формується в процесі діяльності банку з прибутку. Сума серцевинного і додаткового капіталу є власним («регулятивним») капіталом банку, розмір якого визначається нормами банківського нагляду.

Розуміючи, що основною метою профільного банківського бізнесу є одержання прибутку, діяльність банку здійснюється за умови, що власники отримують норму прибутку на власний капітал не меншу, ніж вкладаючи кошти в інші сфери. Іншими словами, має бути забезпечено середню норму прибутку на серцевинний капітал.[1]

Прагнення отримати якнайбільший прибуток в умовах жорсткої конкуренції штовхає менеджмент банків на прийняття ризикованих, не завжди виправданих і юридично правильних рішень. Такі рішення часто створюють «активи під ризиком», фінансові ризики і можуть призвести до втрати репутації.

Фінансові втрати і вкладення позикового капіталу в операції, що не дають можливості повернути гроші в строк для виконання взятих зобов’язань, призводять до втрати платоспроможності банку. Коли в банківському секторі виявляється брак банківського капіталу, відбувається банківська криза.

У банківському бізнесі для кожного банку важливою є проблема величини власного капіталу, тому що головна особливість банківського бізнесу полягає в тому, що банк має у своєму розпорядженні капітал у його поточній формі, завжди готовий до функціонування (тому ніколи не буває зайвого власного і перевиробництва (надлишку) банківського капіталу), — формі грошового капіталу, а також тому, що одна з головних функцій банку — мобілізація капіталу, оскільки в його розпорядження надходять усі суспільні гроші, а також ця функція вимагає від банку формування великого власного капіталу.[2]

Питанням банківського позикового капіталу займається ряд науковців, але, на наш погляд, в роботах В.Стельмаха, воно повністю розкрито. В роботах проаналізовано, що величина власного, особливо серцевинного, капіталу дає банку можливість:

— отримати право на утилізацію вільних грошових капіталів суспільства і створювати додатковий власний капітал — капітал другого рівня;

— визначати свій потенціал, серйозність мотивів, діловий професійний рівень менеджменту, якість управління;

— від самого початку створювати довіру, діяти масштабно й ефективно;

— визначати стабільність, потужність і якість, оскільки цьому капіталу не загрожує небезпека вилучення в будь-який момент;

— істотно знижувати ризики, підвищуючи рівень капіталу в активах;

— підвищувати ступінь впливу на небанківський бізнес, зокрема, за допомогою співволодіння або участі в спостережних радах;

— підвищувати ступінь інтенсифікації інвестиційно-інноваційного процесу в суспільному виробництві;

— бути стабільним, запобігати небезпеці в разі непередбаченого відкликання залучених коштів;

— зменшувати ступінь ризиків, а також запобігати порушенням нормативу ризиків на одного кредитора у разі збільшення частки власного капіталу в активах;

— знижувати ступінь уразливості до низки внутрішніх і зовнішніх чинників ризику;

— забезпечувати економічний бік конкуренції;

— гарантувати високу ділову репутацію або ринкову вартість банку.[1]

Надзвичайно важливою є структура власного капіталу з метою придатності для компенсації збитків:

— серцевинний капітал перебуває в повному розпорядженні банку і може покривати збитки відразу. Тому становище, коли частка (квота) серцевинного капіталу в ризикових активах не нижча від 4%, є виправданим і свідчить про надійність банку;

— додатковий капітал — його можливості компенсації збитків обмежені, оскільки в нього включаються привілейований акціонерний капітал, другорядні зобов’язання, субординований капітал. Додатковий капітал не може перевищувати 50% серцевинного.[2]

Таким чином, власний капітал і залучені банком кошти становлять позиковий капітал банку (банківський капітал) або загальну суму коштів, якими оперує банк. Він дає банкам можливість оперативно мобілізовувати на ринку капіталу кошти для збільшення власного капіталу, закріплювати високий авторитет у банківській системі, створювати авторитет і довіру інвесторів, кредиторів внутрішніх і зарубіжних фінансових ринків. Слід підкреслити, що роль серцевинного капіталу визначає підвищені вимоги для його створення і збільшення надалі.

1.www.bankstore.com.ua

2.www.bank.gov.ua