Тріска І.І., Прокопенко О.К.

Науковий керівник: Самойленко О.А.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Державне регулювання інноваційних процесів та шляхи його покращення

Необхідність державного регулювання інноваційних процесів викликана їх зростаючим значенням для економіки і суспільства в цілому. Сьогодні економічне зростання базується на сполученні екстенсивних та інтенсивних факторів, серед яких основна роль належить інтенсивним, зокрема поширенню нововведень. Істотним фактором зростання загальнодержавного значення інновацій є їх вирішальний вплив на макроекономічні показники.

Фундаментальні дослідження, спрямовані на створення та удосконалення механізму державного регулювання інноваційної діяльності, ведуть вчені О. Амоша, В. Антонюк, Л. Ємельяненко, А. Землянкін, М. Корецький, В. Онікієнко, М.Якубовський та інші [1, 30].

Заходи щодо державної інноваційної політики можна поділити на такі, що утворюють сприятливе для інновацій соціально-економічне середовище; такі, що ініціюють безпосередньо інноваційні процеси, і такі, що регулюють їх. Проте у даний час механізми вироблення і реалізації державної інноваційної політики в Україні перебувають ще на стадії становлення.

На даний момент основними функціями державних органів щодо регулювання інноваційних процесів є:

1. Акумулювання коштів на наукові дослідження та інновації.

2. Координація інноваційної діяльності. Перед державою постає завдання визначити загальні стратегічні орієнтири інноваційних процесів. Для їх досягнення держава сприяє взаємодії різних інститутів у здійсненні інновацій.

3. Стимулювання інновацій. Центральне місце тут займають заохочення конкуренції, різноманітні фінансові субсидії та пільги учасникам інноваційних процесів.

4. Створення правової бази для інноваційних процесів. Особливе місце належить державному захисту прав авторів науково-технічної продукції та інноваторів, тобто охороні прав інтелектуальної та промислової власності.

5. Формування науково-інноваційної інфраструктури. Держава забезпечує створення відповідного законодавчого поля і формування інфраструктури ринку інновацій.

6. Інституціональне забезпечення інноваційних процесів. Тут, насамперед, виділяється створення державних організацій і підрозділів, які виконують НДДКР і здійснюють нововведення у галузях державного сектора економіки (таких, як оборона, охорона здоров'я, освіта та ін.).

7. Регулювання соціальної та екологічної спрямованостей інновацій. З одного боку, держава покликана надавати особливу підтримку нововведенням, які забезпечують соціальну стабільність і підтримання екологічної рівноваги, а з іншого - тільки на державному рівні можливо запобігти негативним впливам, пов'язаним з НТП, і нейтралізувати їх наслідки [3, 18].

8. Підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності. Держава організовує пропаганду науково-технічних досягнень і нововведень, моральне заохочення інноваторів, а також забезпечує їх соціальний захист, тощо.

9. Регіональне регулювання інноваційних процесів.

10. Регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів. Держава у рамках обраних загальноекономічної та інноваційної стратегій стимулює міжнародну науково-технічну та інноваційну кооперацію, а також регулює міжнародний трансфер нововведень.

Для покращення державного регулювання інноваційних процесів необхідно вирішити наступні завдання:

- реформувати державні інститути, підвищити їх ефективність;

- розробити нові технології державного регулювання інноваційної діяльності (включаючи не тільки економічні та правові, але й політичні інститути);

- розробити чіткі державні заходи щодо подолання таких взаємозалежних колізій - бартеру, неплатежів, ухилення від сплати податків, корупції;

- перебороти інституціональне відставання, яке призвело до неефективних форм організації підприємств і фінансової системи, а також майже зруйнувало інноваційну сферу.

Перетворення на рівні підприємств покликані сприяти встановленню раціонального балансу прав власників, менеджерів, зовнішніх інвесторів і створенню ефективної системи їх взаємоконтролю. При цьому має бути сформована ефективна система державного управління тими підприємствами, де держава володіє контрольним пакетом акцій, що створило б більш сприятливі умови для реструктуризації. Це завдання тісно пов'язане з реформою фінансової системи, зниженням інвестиційних ризиків, стимулюванням участі банків в управлінні підприємствами та підтримці інноваційного сектора [2, 20].

Таким чином, вплив держави на інноваційні процеси та міжнародні інноваційні зв'язки має здійснюватись як на національному, так і на наднаціональному рівнях. Адже інноваційні процеси відіграють центральну роль в економічному зростанні. В результаті здійснення інноваційної діяльності збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед в економічній конкуренції галузі народного господарства та підприємства.

Список використаних джерел:

1. Алексєєва К.А. Удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності // Економіка та держава. - 2008. - № 9. - С. 30-32.

2. Возний А.С. Державне регулювання сфери інновацій // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - № 5. - С. 18-22.

3. Каракай Ю. Роль держави у стимулюванні інноваційної діяльності // Економіка України. – 2007. - № 3. – С. 14-21.