Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Солодуха Т.М., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Метод проектів в період СРСР.

Статті про метод проектів у журналах зрідка стали друкуватися ще в 1923 р. У 1926 р. редакція журналу «На шляхах до нової школи» спробувала організувати обговорення того, як метод проектів застосовується у викладанні, однак відгуків на цю пропозицію не надійшло, тому що в практиці шкіл він «ледве животів». І тільки із середини 1930 р. питання про нього стало одним з центральних. Поштовхом для цього стала спеціальна конференція, присвячена методу проектів. Тепер метод проектів опинився в центрі уваги керівних органів народної освіти і педагогічних журналів. Його стали розглядати як систему організації навчання, у якій вивчення школярами основ наук поєднується з їх продуктивною працею.

У розробці і пропаганді методу проектів чільне місце посідав Інститут методів шкільної роботи, який очолював В.Н.Шульгін. Був узятий курс на включення школярів у соціалістичне будівництво. Разом з тим, у спробах установити зв’язок навчання з життям і виробництвом намітилася тенденція до перебільшення життєвого досвіду учнів. Школярам ставилися в обов’язок не властиві їм функції (боротьба з прогулами робітників на підприємствах, боротьба з пияцтвом дорослих і т.п.), з’явилася зневага до систематичного викладу вчителем основ навчального предмету.

Отже, метод проектів в радянській школі був тільки зовнішньо схожий на американський, а насправді спотворював його сутність.

Відомий український педагог Григорій Ващенко, досліджуючи метод проектів, зазначав, що він є одним з активних методів навчання, однак в радянському експерименті були допущені суттєві недоліки, яких не можна повторювати сучасній школі. Він відзначив:

1. Застосування методів навчання, що мають на меті розвинути особисту ініціативу учня і дух вільних творчих шукань, неможливе у країнах з тоталітарним режимом.

2. Не можна проектний метод навчання перетворювати в систему, що включає в себе всі інші форми й методи навчання. Проект є одним з методів навчальної роботи.

3. Школа ні за яких умов державного й політичного життя не може бути придатком до якогось виробництва. Вона мусить бути пов’язана з навколишнім життям і в той же час залишатися закладом, що має своїм завданням всебічно виховувати молоде покоління.

4. Пов’язуючи теорію і практику, слід в процесі навчання уникати однобокого практицизму й головну увагу звертати на вироблення в учнів наукового світогляду й ґрунтовних знань та розвиток здібностей логічного мислення. Це забезпечується різноманітністю методів, що їх застосовує школа в процесі навчання.

5. Не треба перевантажувати дітей практичними роботами і не давати їм практичних завдань, що не відповідають їхньому віку або мають характер «чорної роботи», що вимагає лише фізичних зусиль, а нічого не дає для розумового розвитку дитини. Особливо ж не слід давати дітям завдань, що вносять деморалізацію в життя родини і суспільства. Всі зарубіжні педагоги, що прихильно ставляться до методу проектів, твердять, що він збільшує у дітей цікавість до навчання і найкраще готує їх до життя. Вони підкреслюють те, що ніякі вправи не дадуть того, що дає дійсна робота. Найкращою школою для життя є саме життя, коли воно правильно організоване. Вся справа тільки в тім, щоб досконало вивчити інтереси та запити дітей [8].

У часи розпаду Радянського Союзу російські науковці виявили деякі недоліки та прогалини в системі освіти. Вони відмітили, що вивчення традиційних навчальних предметів не забезпечує ефективну підготовку школяра до сучасних вимог суспільства, а також в цілому не готує школяра як людину до перетворюючої діяльності з використанням сучасних технологій. Врахувавши тривалий зарубіжний досвід, науковці запропонували внести зміни в систему освіти, а саме: необхідно перейти від предметно орієнтованого до проблемно орієнтованого навчання, тобто формування різнобічно розвиненої особистості шляхом оптимізації гуманітарних, природничих та технологічних знань, шляхом виконання учнями творчих проектів. Тому технологічна освіта стає об’єктивною необхідністю, метою якої є формування у підростаючого покоління технологічної культури і готовності до перетворювальної діяльності з використанням наукових знань.

Так, згідно наказу Міністра освіти Російської федерації від 7 червня 1993 року в базовий навчальний план загальноосвітніх закладів включена освітня галузь «Технологія». Відмінність навчання «Технології» від традиційного трудового навчання полягає в тому, що від школярів вимагається на прикладі доступних для вивчення базових технологій перетворення матеріалів, енергії, інформації оволодіти організацією практичної діяльності у всій проектно-технологічній послідовності – від ідеї до її реалізації в моделі, виробі.