Архипова М.В.

Кримський інженерно-педагогічний університет, Україна

Основні компоненти дослідницької компетенції інженера-педагога

Для компетентнісного підходу визначними сенс категоріями виступають «компетенція» і «компетентність» у їхньому співвідношенні одна до одної. Визначаючи дослідницьку компетентнцію майбутніх інженерів-педагогів як фахову здатність мобілізувати в професійній діяльності методологію і методи інженерно-педагогічного дослідження, тобто здатність до пошуково-перетворюючої діяльності, об’єкт якої представлений психолого-педагогічною і галузевою складовими, будемо розглядати категорію компетенції як первинну відносно компетентності і спробуємо визначити основні компоненти дослідницької компетенції інженера-педагога.

Сучасні корифеї педагогічної освіти дотримуються ідей пріоритетності випереджувальної освіти за умови її орієнтації на діяльність. Як механізми розгортання змісту освіти з боків педагога і студента виступають процеси мислення, розуміння, діяльності, рефлексії і комунікації. Звернемось до класика педагогіки вищої школи С.І. Архангельського, і послідовність засвоєння знань розгортається в умовно представлених етапах сприйняття, розуміння, запам’ятовування і застосування. С.І. Архангельський відзначає відносність ієрархії рівнів навчання і її залежність від розв’язування конкретних навчальних завдань. Формування дослідницької компетентності вимагає наявність високого «рівня наукового пізнання». Це поняття було ним введено і розкрито як ступінь інтелектуального рівня студентів в процесі навчання, яка характеризується вдосконаленням розумової діяльності студентів на основі придбаних знань і їх раціонального застосування [1, с. 55 - 57].

Методика вищої школи неможлива без орієнтації на науку і на оволодіння науковими методами діяльності. Методика вищої школи розглядає питання щодо організації самостійної навчальної роботи, самостійного наукового дослідження і творчого пошуку в практичній діяльності, прогнозування розвитку науки, техніки і виробництва у відповідній галузі. Саме навики в цих видах діяльності сприятимуть формуванню дослідницької компетентності, але оволодіння ними припускатиме сформованість наукового рівня пізнання і використання методів науки. Щодо останніх, їх відображення представляють: вміння володіння науковим аналізом, вміння користуватися математичним апаратом; приймати науково-обґрунтовані рішення в умовах невизначеності; знання можливостей спеціалізованих галузей науки; кваліфіковане розуміння стану і розвитку суміжних царин науки, техніки і виробництва; вміння використовувати сучасну наукову інформацію; володіння творчими винахідницькими навиками а також методиками наукового і творчого пошуку. Розв’язування наукових завдань зобов’язує використовувати в усіх дисциплінах на всіх етапах навчання методи наукового пошуку і прогнозування науки. Принцип науковості навчання реалізується і в формах організації розумової діяльності, таких як дедукція (від лат. deductio – виведення – форма мислення від загального до часткового), індукція (від лат. inductio – наведення – умовивід від часткового до загального), традукція (від лат. traductio – переміщення – опосередкований умовивід, в якому посилка і висновок є думками однакового ступеня спільності), і в формуванні мовно-стилистичної культури, як засобу формування наукового мислення. Оволодіння змістом науки і наукової мови знаходяться у причинно-наслідкових відношеннях і зумовлюють взаєморозвиток, тому наукова мова предстає як апарат найбільш глибокої сутності розуміння дисципліни, що вивчається. Узагальнюючи вище зазначене можемо запропонувати основні компоненти дослідницької компетентнції інженера-педагога (рис.1). Запропонована схема містить дії, що забезпечують формування професійного досвіду в царині дослідницької діяльності. Перспективи подальших досліджень полягають у детальній теоретичній і практичній розробці педагогічних умов формування дослідницької компетентності.

Рис.1 – Компоненти дослідницької компетенції

Литература:

1. C.И. Архангельский. Некоторые проблемы теории обучения в высшей школе / Сергей Иванович Архангельский. – М.: Издательство «Знание», 1978. – 61с.