Политология/9. Проблемы европейской интеграции в странах постсоветского лагеря

Істратій Л.Ф.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

УКРАЇНСЬКО-ІТАЛІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ

(1990 рр. – поч. ХХІ ст.) ТА ЇХ РОЛЬ

В СТАНОВЛЕННІ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Поява 24 серпня 1991 р. на політичній карті світу незалежної Української держави, яка за територією та кількістю населення не поступалася іншим найбільшим країнам Західної Європи, звичайно, не могла не вплинути на перебіг глобальних процесів.

Західним державам належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема, у всесвітньому економічному комплексі та в міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами. Тому визначальною рисою зовнішньої політики України стосовно цих держав стало встановлення з ними відносин політичного і військового партнерства, взаємовигідної економічної співпраці, широких культурних, наукових, гуманітарних зв’язків. Розбудова стосунків із західноєвропейськими державами створила умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв’язків України з європейською цивілізацією, прискорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздоровлення національної економіки. Водночас, така співпраця стала підґрунтям для розширення участі України в європейських структурах та інтегрування її господарства до загальноєвропейського економічного простору. Україна зробила європейський вибір перспективного розвитку, орієнтується на розвинуті держави світу, у яких можна запозичити економічний досвід розбудови політичної, економічної і гуманітарної системи суспільства.

Італія відноситься до великих і високорозвинених країн, що заклали підвалини європейської цивілізації. Для України воно має не лише самодостатнє значення як провідний партнер в галузі торгівлі, науково-технічних і культурних зв’язків, а й мала б стати виразником українських інтересів у європейських інтеграційних структурах [3].

28 грудня 1991 р. Італія визнала незалежність України, і вже в березні 1992 р. було відкрито посольство Італійської Республіки в Україні. Україна спиралася на підтримку Італії і в розв’язанні фінансових питань: завдяки наполегливості Італії Україні було надано фінансову допомогу країнами “Великої сімки”. Саме Італія доклала зусиль стосовно запобігання скороченню запропонованої фінансової допомоги за рішенням саміту країн у Неаполі 1994 р.; проведення реструктуризації українського боргу; надання Україні підтримки Україні з боку ЄС, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Міжнародного валютного фонду. Під час першого офіційного візиту Президента України Л. Кравчука в Італію (18-20 квітня 1993 р.) сторони парафували міждержавний Договір про дружбу і співробітництво та низку міжурядових угод про співпрацю в конкретних галузях. Слід зауважити, що під час головування Італії в Центральноєвропейській Ініціативі (ЦЄІ) у березні 1994 р. Україну було прийнято до цієї організації як асоційованого члена, а також Італія сприяє розвитку співробітництва між Європейським Союзом і Україною [1].

На жаль невизначеність політики Заходу стосовно України, а також ускладнення внутрішньополітичної ситуації в Італії 1994 року тривалий час не давали можливості для вироблення обґрунтованої концепції двосторонніх стосунків. Ці чвари не сприяли розбудові українсько-італійських відносин.

Але вже 2-5 травня 1995 р. в Італійській Республіці з офіційним візитом перебував Президент України Л. Кучма, який підписав у Римі базовий Договір про дружбу і співробітництво між країнами. Згідно документу була заснована Українсько-італійська рада з економічного, промислового та фінансового співробітництва, що створювало сприятливі умови для поглиблення двосторонніх контактів. Через рік, у жовтні 1996 р., в Україні перебував глава італійської держави – Президент О. Скальфаро. Таким чином, договірно-правова база взаємовідносин поповнилася Конвенцією про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу та виявлення ухилянь від сплати податків; домовленостями про співробітництво в космічній, енергетичній та машинобудівній галузях; угодами про співробітництво в галузі освіти, культури й науки, зокрема програмою культурного співробітництва на 1996-1999 рр. тощо [5, с. 140; 1].

На цьому співпраця між державами не завершилась і у червні 2005 р. Україну відвідала італійська урядова делегація, учасники якої обговорили з українським керівництвом широке коло питань щодо активізації українсько-італійського двостороннього співробітництва, зокрема налагодження сталого політичного діалогу на різних рівнях міждержавного спілкування та взаємодії у консульській сфері й питаннях євроінтеграції. У складі делегації перебувала група представників ділових кіл Італії на чолі з першим заступником міністра з питань зовнішньої торгівлі міністерства виробничої діяльності Італії.

Слід зауважити, що крім міждержавних політичних та економічних взаємовідносин Міністерства внутрішніх справ України та Італії співробітничають у питаннях боротьби зі злочинністю, наркобізнесом; Міністерства транспорту – у сфері пасажирських і вантажних перевезень [3]. Також розширилося військове співробітництво. У жовтні 2008 р. між Міністерством оборони України та Італії була підписана угода щодо співробітництва в галузі військової географії. В парламентах обох країн утворені Асоціації дружби “Україна – Італія” та “Італія – Україна” [5, с. 141].

Та не тільки у військовій та транспортній галузях розпочалась співпраця. Одним із найактивніших партнерів України в зовнішньоекономічних зв’зках є Італійська Республіка. Пожвавлення торгово-економічного співробітництва з Італією на початку нового тисячоліття характеризує зростання обсягів експорту та імпорту товарів. За останніми показниками Італія посіла друге місце, після Німеччини, серед європейських країн, які активно співпрацюють з Україною. Товарообіг між країнами перевищив 2,4 млрд. доларів [5, с. 138].

Аналізуючи експортно-імпортний товарообіг маємо зауважити, що в українському експорті основне місце займає сировина, а в імпорті – промислова продукція. Головні статті експорту України в Італію складає: продукти рослинного походження, продукція харчової промисловості (, мінеральні продукти, шкіряна сировина, шкіра великої рогатої худоби, текстиль і текстильні вироби, товари широкого вжитку. Імпорт в Україну такий: шкіра натуральна і штучна, деревина й вироби з неї, текстиль і текстильні вироби, вироби з чорних металів, машини, устаткування, механізми [5, с. 138].

Крім експорту та імпорту, італійські бізнесмени виступили з пропозиціями щодо інвестування української банківської і фінансової сфери, а також агропромислового комплексу; налагодження випуску виробництва залізобетонних шпал на основі італійської технології; виробництва плитної продукції; випуску високохудожніх меблів на базі діючих українських підприємств; виробництва лаків для меблевої продукції; виробництва плодоовочевих консервів дитячого харчування на Миколаївському та Одеському заводах дитячого харчування; виробництва та переробки м’ясопродуктів у Чернівецькій і Сумській областях, виробництва та переробки м’яса птиці в Полтавській області; реконструкції млинзаводів у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській і Харківській областях тощо. Італія також брала участь у кредитуванні й реконструкції Лисичанського нафтопереробного комбінату та інших об’єктів. Завдяки цьому в Україні діють майже 150 спільних підприємств; італійські інвестиції становлять 2,1% всього обсягу інвестицій в економіку України [5, с. 139].

Таким чином, серед країн ЄС Італія займає одне з провідних місць в зовнішньоторговельному обороті України. Усталена структура експорту та імпорту означає, що у найближчому майбутньому залишиться основними торговельними партнерами і слугуватимуть барометром чи орієнтиром для інших країн регіону стосовно можливості плідної співпраці, налагодження взаємовигідних зв’язків з Україною.

Як уже зазначалось, Україна і Італія започаткували співпрацю також і в культурно-гуманітарній сфері, що регулюється Угодою про співробітництво в галузі освіти, культури і науки між Кабінетом Міністрів України та Урядом Італійської Республіки від 11.11.1997 р., в рамках якої реалізовано низку двосторонніх проектів [4].

Станом на сьогодні здійснюється підготовка до підписання зазначеної Виконавчої програми на 2009-2011 рр.

У жовтні 2008 р. в рамках офіційного візиту Президента України В.А. Ющенка в Італійську Республіку було підписано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Італійської Республіки про співробітництво в галузі туризму, що дало новий поштовх у співпраці наших країн [4].

Зокрем з метою активізації розвитку двосторонніх українсько-італійських відносин у сфері молодіжної політики здійснено роботу по підготовці засідання Змішаної комісії з вироблення та підписання програми молодіжних соціально-культурних обмінів між Україною та Італією на 2008-2009 рр. [2, 4].

Станом на 2009 рік на опрацюванні сторін перебувають проекти угод про співробітництво між НАН України та Міжнародним центром теоретичної фізики (ICTP), Київським національним університетом ім. Т. Шевченка і Римським університетом “Ла Сап’єнца” [4].

Крім цього, 23 травня 2008 року у рамках церемонії відкриття меморіальної дошки визначному українському вченому Юрію Дрогобичу відбулись переговори української делегації, до складу якої увійшли члени міської ради м. Харків, з керівництвом Болонського університету та заступником мера Болоньї А. Скараммуціно з метою обговорення подальших перспектив розвитку відповідної двосторонньої взаємодії [2].

Тож, на сьогоднішній день за участю науково-технічних організацій та промислових підприємств України було реалізовано низку спільних проектів в аерокосмічній галузі. Так, практично завершено роботи щодо спільної розробки двигуна для італійського ракетоносія малого класу „Вега” та успішно проведені випробування двигунів ракетоносія в рамках співробітництва між ДКБ „Південне”, ВО „Південмаш” та італійською компанією „Avio S.p.A” [2].

Італія є важливим партнером для України не тільки в сфері економіки, ай політики. Розвиток українсько-італійських контактів на найвищому рівні відбувався під час головування Італії в Євросоюзі (2003 р.). Саме в цей період ЄС, надавши Україні статус сусіда, схвалив масштабний план під назвою “Ширша Європа”, покликаний врегулювати відносини цієї структури з всіма державами-сусідами.

Такои чином, українсько-італійські стосунки, розвиваючись від встановлення дипломатичних відносин до тісного двостороннього співробітництва, набувають ознак стабільного партнерства.

Література:

1. Договірно-правова база українсько-італійських відносин // http://www.mfa.gov.ua/italy/ua/17655.htm/

2. Стан та перспективи українсько-італійських відносин (загальна інформація) // http://www.mfa.gov.ua/italy/ua/17655.htm/

3. Україна у міжнародних відносинах ХХ століття: Двосторонні зв’язки з державами Західної Європи // http://library.if.ua/book/10/1065.html/

4. Українсько-італійське співробітництво в культурно-гуманітарній сфері // http://www.mfa.gov.ua/italy/ua/17655.htm/

5. Чекаленко Л.Д. Зовнішня політика України: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – 712 с.