Шпирук О.В.

Національний університет ДПС України

Безвершенко О.О.

Національний університет ДПС України

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ

АСПЕКТИ ПЕРЕДАЧІ ПРЕДМЕТІВ У МЕЖАХ ЕКСТРАДИЦІЇ

Екстрадиція – це передача однією державою особи, яка перебуває на її території, іншій державі, в якій ця особа розшукується, для того, щоб постати перед судом за вчинений злочин або щоб відбути вже оголошений судом вирок. Екстрадиція є міжнародним актом взаємної допомоги та проявом солідарності між державами у сфері боротьби зі злочинністю [1].

Виняткове значення при розслідуванні кримінальних справ набувають докази, які дають підстави для екстрадиції. Відповідно до ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, висновком експерта, речовими доказами, протоколами з відповідними додатками [2].

Водночас виникають певні труднощі з витребуванням предметів, які є доказами у справі, проведенням експертизи при розслідуванні справ в межах екстрадиції особи, яка переховується від слідства і суду. Такі труднощі виникають перш за все через відсутність правової регламентації в чинному кримінально-процесуальному законодавстві України передачі предметів, які є доказами у кримінальній справі в частині екстрадиції особи.

Ця проблема пов’язана з такими окремими законодавчими актами, як: Кримінально-процесуальним кодексом України, Європейською Конвенцією про видачу правопорушників (1957 рік), ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового протоколу 1975 р. та другого додаткового протоколу 1978 р. до Конвенції» від 16 січня 1998 р., Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р. [3].

Положення передачі предметів, які можуть бути передані в межах екстрадиції визначені лише у міжнародних договорах. У кримінально-процесуальному законодавстві України існує інша проблематична ситуація: по-перше, відсутність нормативного закріплення положень щодо передачі предметів, які мають значення для справи в процесі екстрадиції, у Кримінально-процесуальному кодексі. По-друге, не передбачено можливості застосування передач предметів як доказів або для подальшого їх використання при проведенні експертиз. Одним із основних проблемних питань є відсутність правової регламентації витребування об’єктів для дослідження в рамках екстрадиції особи, яка переховується від слідства та суду, або правова регламентація можливості додаткового витребування об’єктів для дослідження [4].

Для того, щоб визнати висновок експерта іноземної держави як доказ, потрібно нормативно регламентувати в проекті Кримінально-процесуального кодексу України правове положення доказів (висновків експертів тощо) вини особи, що переховується від слідства до суду, отриманих компетентними органами іноземної держави, а також існує необхідність: 1) спільної розробки методів судової експертизи між державами; 2) взаєморецензування розробок та експертних висновків; 3) допомоги у наданні науково-методичної, консультативної та практичної допомоги одна одній у питаннях наукової та експертної діяльності; 4) апробації методик експертних досліджень та теоретичних заходів; 5) визначення міжнародних стандартів щодо проведення деяких видів експертиз.

Предмети, які були використані або потрапили до особи при вчиненні злочину, що тягне видачу особи відповідно до міжнародних договорів та конвенцій, у тому числі знаряддя злочину; предмети, які були придбані в результаті злочину або як винагорода за нього, або предмети, які злочинець отримав замість предметів, що придбав таким шляхом, а також інші предмети чи документи, котрі можуть бути використані в кримінальній справі як докази, передаються при наявності клопотання державі, яка направила запит про екстрадицію, якщо екстрадиція дозволена відповідним судом України.

Передача предметів, які можуть мати значення доказів у кримінальній справі, передбачають і в тому випадку, якщо екстрадиція особи не може бути здійснена через її смерть, втечу або за інших обставин, якщо це передбачено міжнародними договорами, ратифікованими Україною.

Компетентні органи держави, від яких вимагається видача предметів, можуть тимчасово відкласти їх видачу або затримати, якщо вони їм необхідні в іншій кримінальній справі або підлягають арешту чи конфіскації. Права третіх осіб на предмети, що підлягають видачі, залишаються недоторканими. Ці предмети по закінченню кримінального провадження повертаються компетентним органам держави, котрі їх видали, для передачі особам, які мають на них право.

Таким чином, існує необхідність у розробці структури захисту екстрадиції, який би передбачав не тільки екстрадицію, але й конфіскацію, передачу предметів чи документів, які можуть бути використані як докази тощо.

Перспективним є подальше укладання двосторонніх договорів Україною з іноземними державами щодо співробітництва у галузі судової експертизи.

Література:

1. Шульга І.В. Розвиток інституту міжнародної взаємодії у сфері боротьби зі злочинністю та видачі злочинців. // Держава і право. – Вип. 38. – С. 563.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України: [Станом на 10 травня 2007 р.]. – К.: Велес, 2007. – 168 с. – (Офіц. док.).

3. Збірник міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах. // Багатосторонні договори. – К., 2006.

4. Березняк В. Сучасні тенденції розвиту та застосування екстрадиції. // Право України. – № 4. – 2006. – С. 149-152.