Трегубенко Г.П.

Полтавський національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка, Україна

Проблемні аспекти охорони атмосферного повітря в Україні

Бурхливий розвиток науки і техніки, в останні десятиліття все гостріше ставить перед людством питання раціонального використання природних ресурсів. Нажаль, доводиться констатувати той факт, що рівень індивідуальної і суспільної свідомості людей значно відстає від рівня науково-технічного прогресу. В гонитві за швидкими прибутками багато підприємців керуються висловом французького короля Людовіка XV – «Після нас хоч потоп». Тому на сьогоднішній день з особливою гостротою постає питання впровадження ефективних економіко-правових механізмів природокористування.

Доцільність розкриття проблемних аспектів охорони атмосферного повітря продиктована цілою низкою обставин, оскільки на сьогоднішній день це питання дійсно вийшло на перший план в Україні.

Атмосферне повітря – це один з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. У природному стані складається з суміші газів: це переважно азот (понад 78 %) та кисень (близько 20 %), а також аргон, вуглекислий газ, водень, гелій, неон, озон, пил, водяна пара, та деякі інші речовини.

Науково-технічний прогрес розширив масштаби використання ресурсів та властивостей атмосферного повітря. Водночас значно зріс і негативний антропогенний вплив на атмосферне повітря. Масштаби його забруднення відходами виробництва набули загрозливого характеру для здоров’я людини, озонового шару, погоди та клімату нашої планети.

Правова охорона атмосферного повітря в Україні забезпечується законами України «Про охорону атмосферного повітря» та «Про охорону навколишнього природного середовища», а також іншими актами національного законодавства [1; 2; 3].

Атмосфероохоронне законодавство передбачає розгалужену систему правових засобів, спрямованих на забезпечення охорони атмосферного повітря від забруднення. Діюча система правової охорони атмосферного повітря в Україні, на наш погляд, досить недосконалою. Які ж проблемні аспекти атмосфероохоронного законодавства ми виділяємо?

У чинному Законі України «Про охорону атмосферного повітря», у частині використання атмосферного повітря як сировини, не працюють деякі статті, оскільки на сьогоднішній день відсутні нормативно-правові акти, які могли б забезпечити дію цих положень. Це абсолютно мертві статті, які не мають механізмів. Наприклад, статтею 13 цього Закону передбачається регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами шляхом видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин. Основною ж вимогою при видачі дозволу на викиди є наявність затверджених нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин (ГДВ), тобто встановлення граничних викидів на необмежену кількість стаціонарних джерел та речовин, що роблять дозвіл практично неконтрольованим [1].

На розробку нормативів гранично допустимих викидів (ГДВ) в Україні кожен рік витрачається біля одного мільйона гривень. У той же час контроль нормативів здійснюється тільки на 1 % джерел, по 78 речовинах із-за недостачі персоналу, приладів та методик контролю. Вказані обставини роблять марною розробку нормативів ГДВ в порядку, передбаченому законом [4, 65].

Сьогодні показники якості атмосферного повітря в Україні включають нормативи гранично допустимої концентрації (ГДК) для більш ніж 600 речовин. Контроль за вмістом у атмосферному повітрі ведеться по 38 речовинах і тільки по 10 систематично. Діючі нормативи у деяких випадках необґрунтовано жорсткі. Застосування їх на практиці приводить до надмірних витрат, невиконання підприємствами запланованих заходів і надає можливість для порушення законодавства.

В Україні відбувається постійне збільшення обсягів викидів не за рахунок збільшення кількості шкідливих виробництв ( навпаки – вони працюють не на повну потужність, а лише на 25-30 % %), а тому, що нові власники, які сьогодні заволоділи цими підприємствами, не вкладають кошти у відновлювальні роботи, не вкладають кошти для системи захисту, для облаштування свого виробництва, установки різних фільтрів. А справа у тому, що потрібно витрачати кошти не стільки на розробку норм, як на забезпечення відповідного рівня технологій для того, щоб не забруднювати навколишнє природне середовище. До речі, хочемо зазначити, що такі технології в Україні є. Наприклад, в Україні є технологія плівок, яка дає можливість покрити від порохів, які піднімаються при вітрових бурях та законсервувати їх. Але подібні технології дуже повільно впроваджуються. З іншого боку, у нас є підприємства, які розробили і мають конкурентноспроможні вимірювальні прилади, для того, щоб контролювати стан атмосфери, більше того, необхідно використовувати їх в технологічних процесах з самого початку, щоб її взагалі не забруднювати. Тобто ми повинні намагатися такі питання вирішувати в межах своєї держави, переорієнтувати відповідних чиновників, які працюють в міністерстві, на те, щоб вони шукали, підтримували і розвивали відповідні технології в Україні.

Лабораторна база – є теж проблемним аспектом. Тут потрібне дуже точне обладнання для того, щоб вести аналіз по окремих речовинах-забруднювачах. Відсутність такого аналізу призводить до послаблення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства.

Фінансування для вирішення екологічних проблем є практично найнижчим у всьому світі. А забувати не можна, що поряд з екологічними вимогами постають ще дуже високі економічні вимоги. Про них ми так само повинні думати сьогодні.

Американець Луїс Батонн у книзі «Чисте небо» писав: «Одне з двох – або люди зроблять так, що буде в повітрі менше диму, або дим зробить так, що на Землі стане менше людей».

Основні заходи, необхідні для нормалізації екологічної ситуації та стабілізації стану повітряного басейну:

– підвищення ефективності діяльності щодо охорони атмосфери за рахунок зміцнення технологічної дисципліни на промислових підприємствах;

– розроблення та впровадження механізму узгодження рівня допустимих викидів з темпами модернізації технологій і структурної перебудови промислових підприємств;

– проведення інвентаризації основних забруднюючих речовин атмосферного повітря, що нормуються на підприємствах-забруднювачах;

– вдосконалення системи нормування викидів забруднюючих речовин, для чого провести інвентаризацію викидів цих речовин на всіх підприємствах з узагальненням.

Для виконання цих заходів необхідно:

– створити нову систему екологічного нормування шляхом введення технологічних стандартів і нормативів утворення забруднюючих речовин під час здійснення технологічних процесів;

– впроваджувати екологічно чисті технології в усіх напрямах діяльності промислового підприємства;

– проводити роботи щодо поступового переходу на загальноприйняті стандарти атмосферного повітря держав – членів ЄС;

– розробити місцеві довгострокові програми охорони атмосферного повітря від забруднення з урахуванням динаміки зміни викидів у атмосферне повітря;

– розробити кадастрові карти забруднення атмосферного повітря усіх обласних центрів країни на рівні нормативних гранично допустимих концентрацій;

– проводити систематичний моніторинг атмосферного повітря за рахунок поєднання й використання наявних засобів моніторингу Держуправління екоресурсів та громадських інформаційно-моніторингових центрів із здійсненням удосконалення й оновлення обладнання контролю та моніторингу.

Література:

1. Про охорону атмосферного повітря [Текст]: Закон України № 2707‑XII від 16.10.1992 р. у редакції закону № 2556-III від 21.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 48. – Ст. 252.

2. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України № 1264-XII від 25.06.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.

3. Про стандартизацію: Закон України № 2408-III від 17.05.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 145.

4. Екосередовище і сучасність / С.І.Дорогунцов, М.А.Хвесик, Л.М.Горбач, П.П.Пастушенко. – К.: Кондор, .... –
Т. 3: Економічна оцінка природного середовища – 2006. – 425 с.