Право / Цивільне право

Фурсова М.І.

Львівська комерційна академія, Україна

Відмінність цивільного та цивільно-процесуального представництва: правове обґрунтування

Ключові слова:шлюбний договір, житло, подружжя, власник, презумпція

Укладення шлюбного договору, як певного „способу захисту” майнових прав власника на даний час не є новаторством і стало часто застосовним у юридичній практиці.

Що стосується житла, то до шлюбного договору сторони можуть включити умови про порядок користування житловим приміщенням та виселення з нього, якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один з подружжя вселяється в житлове приміщення, що належить другому з подружжя.

У даному випадку житло, що одноособово належить на праві власності одному з подружжя, по–суті є чужою річчю для другого з подружжя незалежно від тривалості його проживання в даному помешканні.

У зв’язку з цим у літературі обґрунтовано позицію про речово–правовий характер такого права на житло.

На думку А. В. Чернушенко і Г. В. Крижанівської „визначене в договорі право одного з подружжя проживати в житловому приміщенні другого з подружжя є нічим іншим, як правом користування чужим майном (сервітут)” [5, 177].

Відповідно до ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене договором щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Задовольнити потребу подружжя у спільному проживанні іншим способом неможливо крім надання тому подружжю, що не є власником житла, права користування цим помешканням. Тому таке право має речово–правовий характер в усіх випадках визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом.

У літературі обґрунтовано позицію щодо припустимості встановлення такого житлового сервітуту щодо житла, належного іншому подружжю не на праві власності, а на підставі договору найма житла.

На думку З. В. Ромовської ”у шлюбному договорі може бути визначено порядок користування, підстави виселення не лише щодо помешкання, яке є приватною власністю одного з подружжя, а й щодо помешкання державного чи кооперативного житлового фонду” [6, 208-209].

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 98 СК України подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.[4] Цією нормою встановлено непряму презумпцію безстроковості права користування чужим житлом одним з подружжя, що не є власником, незалежно від існування сімейних відносин іншим подружжя – власником цього помешкання.

Дана презумпція може спростовуватись досягненням домовленості про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу. І у випадку розірвання шлюбу, у того подружжя, що не є власником житла, припиняється відповідне сервітутне житлове право.

У шлюбному договорі сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів (ч. 2 ст. 98 СК України). Наведене правило дає можливість встановити житловий сервітут на користь третьої особи – родичів подружжя.

Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР члени сім’ї власника житлового приміщення, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Отже, проведений аналіз дає підстави для таких висновків.

1. Закон містить вичерпний перелік прав на чуже житло, до якого входять прямо передбачені законом види прав:

а) право наймача і членів його сім’ї, які постійно проживають із ним, на користування жилим приміщенням (будь–яких жилих фондів, у тому числі) державного та громадського жилих фондів (ст. 277 ЦК України, ст. 61 ЖК України); б) право членів сім’ї власника, які проживають разом із ним, на користування жилим приміщенням (ст. 405 ЦК України); в) право члена житлового кооперативу на невикуплену кооперативну квартиру (ст. 384 ЦК України); г) право користування жилим приміщенням членами сім’ї члена житлово-будівельного кооперативу (ст. 145 ЖК України); д) право користування житлом за шлюбним договором (ст. 98 СК України); е) право довічного користування житлом у порядку заповідального відказу (ст. 1238 ЦК України); є) право отримувача ренти (утримання) на користування житловим приміщенням за договорами ренти та довічного утримання (статті 731 і 744 ЦК України).

Література:

1. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 (із змінами та доповненнями).

2. Житловий кодекс Української РСР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1983, Додаток до N 28, ст. 573 (із змінами та доповненнями).

3. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 (із змінами та доповненнями).

4. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135 (із змінами та доповненнями).

5. Чернушенко А. В., Крижанівська Г. В. Глава 10. Шлюбний договір // Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Є. О. Харитонова. – Х.: ТОВ «Одісей». – 2006. – 584с.

6. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 528с.