Право / 5.Уголовное право и криминология

Самсонюк Олександр Павлович

студент V курсу, юридичний факультет

Національний університет державної податкової служби України

Пропозиції щодо вдосконалення діяльності слідчих та слідчо-оперативних груп

Демократичні перетворення, що відбуваються у нашій країні, курс на проведення правової реформи, зміст якої можна визначити як поступовий рух до демократичної правової держави, передбачають реальне забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).

Серйозної шкоди соціальним цінностям людини завдає злочинність, особливо в її організованих формах, боротьба з якою залишається досить актуальною проблемою. [1;2;3;4;5;6].

Розслідування справ є складним, великим за обсягом і вимагає від правоохоронних органів багато зусиль, тому провадження досудового слідства, як правило, доручається (декільком слідчим) слідчій або слідчо-оперативній групі.

Кількість слідчих, що залучаються у такі групи буває різною, і належати вони можуть не одному, а декільком правоохоронним відомствам. Під час групового провадження серед учасників слідчих або слідчо-оперативних груп, особливо міжвідомчого складу, виникає багато питань процесуального та організаційного характеру, пов’язаних із невизначеністю або недостатньою визначеністю їх процесуальних повноважень під час діяльності у складі групи.

Українські вчені-юристи Л.І. Аркуша, О.В. Баулін, В.І. Бояров, А.А. Герасун, І.Д. Гончаров, А.А. Горняцький, А.Я. Дубинський, Г.О. Душейко, В.С. Зеленецький, Н.С. Карпов, В.П. Корж, О.М. Подопрєлов, С.В. Слинько, В.М. Тертишник, Ю.І.Шостак, та інші неодноразово звертались до дослідження окремих питань стосовно створення та діяльності слідчих, слідчо-оперативних груп і особливостей групового провадження у складних та великих за обсягом справах, у зв’язку з чим формували різні точки зору та судження.

Значний внесок у питання щодо розслідування справ слідчою та слідчо-оперативною групою зробили вчені-правознавці колишнього СРСР і країн СНД: Т.В. Авер’янова, С.В. Бажанов, Р.С. Бєлкін, І.С. Галкін, І.Ф. Герасимов, Л.М. Карнеєва, Г.О. Кокурін, М.І. Кулагін, О.М. Ларін, Б.Я. Петєлін, А.К. Савельєв, А.А. Тарасов, Р.Ю. Улімаєв, А.А. Ейсман та інші.

Над дослідженням окремих аспектів указаної проблематики працювали такі українські вчені, як: Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, А.В. Іщенко, Г.К. Кожевніков, І.П. Козаченко, В.О. Коновалова, Н.І. Клименко, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, В.Г. Лукашевич, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, В.Т. Нор, М.Я. Сегай, М.І. Сірий, С.М. Стахівський, В.Ю. Шепітько, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інші.

Проте більшість праць зазначених учених стосується минулих періодів розвитку кримінального судочинства, базується на застарілому законодавстві та узагальненнях тодішньої судової та слідчої практики. На жаль, на сьогодні законодавчі регламентації щодо групового розслідування справи ґрунтуються на нормах, які за традицією зорієнтовані на індивідуальне, а не групове провадження. Це ускладнює, а інколи не дозволяє слідчій, слідчо-оперативній групі розкрити свої внутрішні резерви, пов’язані саме із колективною формою організації праці. У той же час здійснювана в Україні судова і правова реформа, а також вступ України в Раду Європи спричинили не лише наповнення новим змістом традиційних положень кримінально-процесуального права, але й появу нових інститутів, які мають безпосереднє практичне значення.

При визначенні поняття “слідча група” чи “слідчо-оперативна група” необхідно враховувати: особливості провадження, що здійснюються цими групами, покладені на них завдання, розподіл обов’язків у групі, термін її дії та підстави створення груп, які не повинні бути тотожними.

Для слідчої групи це: 1) складність справи та необхідність у проведенні великого обсягу слідчих і процесуальних дій у ній; 2) необхідність проведення трудомісткої та невідкладної слідчої дії, яку одному слідчому виконати у встановлені строки не під силу.

Для слідчо-оперативної групи 1) необхідність проведення інтенсивних та тривалих оперативно-розшукових заходів (ОРЗ) співробітниками оперативного апарату органу дізнання у ході розкриття та розслідування слідчим складної справи з великим обсягом роботи; 2) необхідність у вказаних ОРЗ під час розкриття та розслідування слідчим злочину “по гарячих слідах”; 3) необхідність проведення ОРЗ за матеріалами попередньої перевірки інформації про завуальовані злочинні діяння, оскільки даних, що містяться у цих матеріалах, які перебувають на розгляді у слідчого, не достатньо для прийняття ним рішення про порушення кримінальної справи.

Таким чином, слідча група це - об’єднання певної кількості слідчих з одного чи різних відомств, що створюється на визначений час компетентними посадовими особами відповідно до вимог КПК України (відомчих актів) для розслідування складної чи великої за обсягом роботи справи, яку необхідно виконати, або для необхідності проведення трудомісткої та невідкладної слідчої дії, яку одному слідчому виконати у встановлені строки не під силу.

Очолюється група слідчим-керівником або особою, яка за законом водночас зі своїми основними повноваженнями наділена і процесуальними повноваженнями слідчого.

На час діяльності в слідчій групі її керівник наділяється відповідними повноваженнями з метою раціонального, чіткого розподілу роботи між членами групи і контролю за виконанням ними отриманих завдань та керівництва ходом слідства у справі в цілому.

Слідчо-оперативна група - це тимчасове формування, яке створене для спільної узгодженої діяльності, до складу якого входять оперативні та інші співробітники органів дізнання та слідчий (слідчі), що має своє призначення, і в якому під керівництвом слідчого та з запровадженням інтенсивних і тривалих ОРЗ здійснюється розкриття злочину “по гарячих слідах”, розслідування складних великих за обсягом справ, або перевірка заяв та повідомлень про завуальовані злочинні діяння по матеріалам, що надійшли слідчому для розгляду.

Завуальованими злочинними діянням є ті, що реально існують, але їх злочинний зміст навмисно прихований, неясний, невиразний, тому не сприймається оточуючими як такий, або ж його не видно зовні.

Складна справа - має багато епізодів злочинної діяльності (однорідних чи різних за складом); по ній притягується до кримінальної відповідальності велика кількість осіб, співучасників злочину; або коли ці злочини скоєні у декількох місцях, іноді віддалених один від одного, що у всіх випадках не дозволяє одному слідчому закінчити розслідування у встановлені законом терміни.

Справа з великим обсягом роботи - та справа, яка для повного та всебічного дослідження всіх обставин у ній потребує проведення великої кількості слідчих дій, які один слідчий у термін, установлений законом для провадження досудового слідства, виконати не в змозі.

Трудомістка слідча дія та, яка потребує проведення великого обсягу роботи, іноді і на великій території розслідування, обсяги якої (в обох випадках) не дозволяють у встановлений законом термін провести цю слідчу дію якісно силами одного слідчого.

Висунення ініціативи про прийняття рішення щодо створення СОГ та оформлення її створення залежить від таких умов:

по-перше, - якщо є необхідність у проведенні інтенсивних та тривалих оперативно-розшукових заходів у ході розкриття та розслідування слідчим складної справи з великим обсягом роботи, то ініціатива щодо створення СОГ повинна належати слідчому, в провадженні якого перебуває ця справа, або начальнику слідчого підрозділу чи прокурору, якщо справа в провадженні у слідчого прокуратури. До того ж створення групи супроводжується обов’язковим наказом керівника відповідного правоохоронного органу про надання у допомогу слідчому – керівнику СОГ співробітників органу дізнання. Якщо ж СОГ має міжвідомчий склад, то до постанови начальника слідчого підрозділу чи прокурора обов’язково дається і наказ відповідних керівників органу дізнання про надання своїх співробітників у допомогу слідчому;

по друге, якщо потреба у проведенні зазначених (ОРЗ) у ході розкриття та розслідування злочину “по гарячих слідах”, то ініціатива щодо створення СОГ повинна належати керівнику органу дізнання, начальнику слідчого відділу чи прокурору, а рішення про її створення повинно оформлятися спільно: постановою начальника слідчого відділу чи прокурора та наказом керівника органу дізнання;

по третє, якщо існує потреба у проведенні інтенсивних та тривалих (ОРЗ) за матеріалами перевірки щодо завуальованих злочинних діянь, які перебувають на розгляді у слідчого, то ініціатива щодо створення СОГ повинна належати лише цьому слідчому, а оформлюватись постановою начальника слідчого підрозділу чи прокурора та наказом керівника органу дізнання..

Своєчасність створення слідчої чи слідчо-оперативної групи, прямо залежить і від своєчасності надання керівником ОВС, прокуратури, податкової міліції, СБУ відповідної вказівки, розпорядження, наказу начальникам оперативного та слідчого підрозділу про створення групи. Таке розпорядження повинно містити у собі, окрім вказівки керівнику слідчого підрозділу про створення слідчої групи, ще й завдання керівникам інших підрозділів про оперативне, криміналістичне, технічне, фінансове забезпечення діяльності групи, коли цього потребують обставини справи або конкретного злочину.

Проте, начальник слідчого підрозділу ініціювати створення слідчої групи повинен і на свій розсуд, не чекаючи вказівки відповідного керівника.

Якщо розслідування, що ведеться “по гарячих слідах”, потребує проведення інтенсивних та тривалих оперативно-розшукових заходів, то ініціатива щодо створення СОГ повинна належати слідчому, в провадженні якого перебуває ця справа. А якщо на розгляді у слідчого знаходяться матеріали про завуальовані злочинні діяння, то ініціатива щодо створення СОГ повинна належати лише цьому слідчому, а оформлюватись постановою начальника слідчого підрозділу, або прокурора та наказом керівника органу дізнання. Для чого необхідно розробити відповідну норму.

Факт припинення діяльності групи і її розформування, ще до кінця слідства, за своєю сутністю повинен розглядатися як один з різновидів зміни форм складу слідчої (слідчо-оперативної) групи, а тому обов`язково мати і відповідне процесуальне оформлення.

Під час групового розслідування злочинів існують певні проблеми, пов’язані з забезпеченням прав і свобод учасників процесу, а також проблеми реалізацією процесуальної незалежності та самостійності слідчих групи, для розв’язання котрих необхідно законодавчо забезпечити можливість їх реалізації та розробити рекомендації щодо проведення процесуальних та слідчих дій у таких справах з урахуванням цих процесуальних гарантій.

Нечітке визначення процесуального положення слідчого - керівника слідчої (слідчо-оперативної) групи, який під час проведення такого розслідування одноособово приймає справу до свого провадження і керує діями слідчих групи та координує розслідування, породжує різні думки щодо обсягу його повноважень. А втім, ствердження про одноособове прийняття справи до провадження тільки керівником групи і одноособове прийняття рішень лише керівником групи не є бездоганним. Оскільки у великих за обсягом (проведення процесуальної та оперативно-розшукової роботи) справах, з великою кількістю епізодів, версій, обвинувачених керівник групи за той відрізок часу, що передбачений для розслідування, немає реальної можливості засвоїти та проаналізувати всю інформацію, що у справі збирається, врахувати усі тонкощі (по конкретному епізоду), і безпосередньо особисто співпрацювати з усіма залученими у справі співробітниками органу дізнання.

Тому, справу до провадження повинні приймати всі слідчі, які працюють у складі групи слідчих чи слідчо-оперативної групи, за такою схемою: “керівник групи виносить постанову про прийняття справи до провадження групою слідчих, зазначаючи водночас у постанові прізвища слідчих групи, які будуть здійснювати провадження у справі. Постанову підписує керівник і зазначені в ній слідчі - члени групи”.

Загальну роботу слідчої (слідчо-оперативної) групи у таких справах необхідно розділяти на відносно самостійні ділянки розслідування. Це дозволить взаємодіяти слідчим з органами дізнання як “по вертикалі” - на рівні керівника групи слідчих і старшого групи оперативних співробітників органу дізнання, так і “по горизонталі” - на рівні слідчого, який відповідає за розслідування на виділеній ділянці, і оперативних співробітників органу дізнання, що надані йому у допомогу на цій ділянці розслідування.

З моменту призначення слідчого керівником слідчої (слідчо-оперативної) групи, він відносно слідчих цієї групи повинен автоматично наділятися процесуальними повноваженнями, що відповідають повноваженням начальника слідчого підрозділу.

Необхідно в КПК більш чітко визначити обсяг повноважень слідчого при здійсненні ним розслідування у складі слідчої (слідчо-оперативної) групи. Це надасть йому більше можливостей для реалізації функції розслідування.

Треба передбачити в КПК України норму, за якою керівник слідчої (слідчо-оперативної) групи на час її діяльності мав би можливість виділяти в окреме провадження слідчому групи певної частини (стосовно фізичних, юридичних осіб, подій, версій, напрямків та територій розслідування) з головної кримінальної справи з прийняттям її до провадження слідчим групи. Який прийнявши частину справи до свого провадження має право застосовувати всю повноту своєї процесуальної самостійності передбаченої законом. При цьому за самостійне розслідування слідчий групи повинен нести повну відповідальність.

Винятками у прийнятті слідчим групи самостійних рішень повинні бути ті, що зачіпають інтереси суміжної ділянки роботи іншого слідчого цієї групи або мають відношення до всієї справи. У таких випадках його дії обов`язково повинні узгоджуватися з керівником слідчої групи, а саме: під час пред’явлення обвинувачення, застосування заходів процесуального примусу (поміщення в приймальник - розподільник, затримання, арешт, призначення судово-психіатричної експертизи з поміщенням у відповідний медичний заклад), проведення виїмки, обшуку щодо особи, яка є свідком, підозрюваним, обвинуваченим на суміжній ділянці розслідування іншого слідчого - члена цієї групи. А також під час прийняття рішень про зупинення, закриття досудового слідства, передачі справи за підслідністю, якщо ці рішення стосуються суміжної ділянки розслідування або всієї справи, у тому числі й виконання вимог, передбачених ст.ст. 217, 218, 220-226, 417 КПК України.

Література:

1. Вступне слово Президента України Леоніда Кучми на Всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією та захисту прав людини // Урядовий кур’єр. – 2004 – 30 січня

2. Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: У 2 кн. / М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, М.І. Мельник та ін. /За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 480с.

3. Указ Президента України “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” № 84/2003 від 06.02.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 6. – С. 44-48.

4. Психологічні особливості організованих злочинних об’єднань: використання психологічних знань у протидії організованій злочинності. Науково-практичний посібник / За ред. Я.Ю. Кондратьєва, С.Д. Максименка, Б.В. Романюка. – К.: НАВСУ, 2007. – 436с.

5. Пшеничний І.В. Організована транснаціональна злочинність і роль правоохоронних органів у протидії їй: Атореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. /Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2008. - 17с.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України. - Х.: Одісей, 2004. – 320с.

7. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: ФОРУМ, 2003. –942с.