Право / 5.Уголовное право и кримінологія

Буркут Ю.М.

Студентка 5 курсу Національного університету

державної податкової служби України

Проблема строків у кримінальному процесі

«Що може бути жахливішим контрасту між

недбалістю судді і томлінням обвинуваченого?

Зручності й радості життя бездушного судді, з

одного боку, та сльози й туга того, хто

утримується під вартою, - з іншого»

Ч.Бекарріа

Одним із недоліків органів дізнання, досудового слідства та суду є порушення процесуальних строків. Строки у кримінальному процесі забезпечують реалізацію загальних демократичних принципів кримінального судочинства України, прав учасників кримінального процесу, гарантують законність і максимальне наближення строку від моменту вчинення злочину до винесення вироку судом відносно осіб, які вчинили злочин.

Встановлення в законі процесуальних строків зумовлено тим, щоб швидкість судочинства не була надмірною та не перетворювалась на невиправдану поспішність, а часові межі кримінально-процесуальної діяльності дозволяли всім її учасникам реалізувати свої повноваження, а органам, які безпосередньо ведуть кримінальний процес, вирішити покладені на них завдання.

На стадії досудового розслідування діють жорсті умови, встановлені законом щодо додержання строків провадження слідства і строків тримання обвинуваченого під вартою. Порушення процесуальних строків призводить до зниження ефективності роботи правоохороних органів, оскільки злочини розкриваються несвоєчасно, розслідування їх невиправдано затягується, обвинувачені безпідставно тримаються тривалий час у слідчих ізоляторах. У зв’язку із допущеними порушеннями норм Кримінально-процесуального кодексу України в процесі розслідування справ значна їх частина із стадії судового розгляду повертається на додаткове розслідування, що, у свою чергу, призводить до порушення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян.

Багато часу також втрачається на збір вкрай формальних характеристик обвинувачених (передусім тих, що тривалий час не працюють, або тих, хто прибув із прилеглих держав), які як правило, не містять точної необхідної інформації. Конкретні показання свідків про спосіб життя та характер обвинувачених судами офіційно як характеризуючий матеріал не розцінюється. Відсутність характеризуючого матеріалу є однією з причин продовження строку слідства.

Потрібно також зазначити, що існуюча процедура продовження строків слідства та тримання під вартою є тривалою, процесуально і організаційно громіздкою, пов’язана із втратою слідчими робочого часу, дублюванням зусиль відповідальних працівників слідчого апарату та прокуратури. Цей громіздкий порядок ускладнюється відомчими розпорядженнями МВС України про обов’язкове проведення оперативних нарад у керівництва МВС, УВС з питань, пов’язаних із порушенням клопотань про продовження строків тримання під вартою і обгрунтування цих клопотань слідчий витрачає значну частину часу, який міг би бути використаний на провадження розслідування в інших справах, по яким порушується клопотання. Навряд чи виправдовують себе оперативні наради з приводу продовження процесуальних строків, які отримали поширення. Клопотання слідчого органу внутрішніх справ про продовження строку спочатку обговорюється на оперативній нараді чи засіданні колегії управління внутрішніх справ, потім (якщо клопотання ставиться перед Генеральним прокурором України) – на оперативній нараді міста або області. Про результати обговорення складають протокол, який, після того, як буде надрукований (до речі, самим слідчим) підписаний і зареєстрований вручають слідчому. Як правило, ці протоколи дублюють один одного, всі протоколи складає слідчий, навіть, у разі необхідності, протокол про накладення на слідчого, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, дисциплінарної відповідальності за порушення процесуальних строків, слідчий складає сам на себе. При цьому не можна не врахувати, що тривала процедура продовження строку часом заважає слідчому належним чином виконувати обов’язки, покладені на нього законом.

Тобто, як бачимо на практиці існує багато недоліків у розслідуванні злочинів і судовому розгляді справ. Їх можна розглядати виходячи із різних позицій. Наприклад, недосконалість кримінально-процесуального закону, що викликає нагальну потребу його коригування, у питаннях строків зокрема. Багато вчених стоять на позиціях їх скорочення. Така позиція є доцільною, але на практиці ця ситуація пояснюється не проблемами кримінально-процесуального закону, а неправильним його застосуванням, невиправданою тяганиною, неорганізованістю, подекуди недосвідченістю судових і слідчих працівників, безконтрольністю та недостатньою вимогливістю до слідчих суддів. Тобто скорочення строків у законодавстві не дасть бажаних результатів, яке через відсутність єдиної чіткої системи управління процесуальною діяльністю, здатної спрямувати дії усіх учасників на досягнення спільної мети, всерівно гальмуватиме кримінально-процесуальну діяльність.

Тому, на основі викладених вище проблем пропоную такі шляхи удосконалення та усунення основних причин тяганини та тривалого розслідування:

1) повнота дослідчих перевірок;

2) проведення документальних ревізій їз їх належною якістю;

3) вилучення всіх необхідних бухгалтерських документів;

4) своєчасне створення повноцінних слідчо-оперативних груп, належний контроль за їх роботою;

5) належний дієвий контроль з боку начальників слідчих підрозділів та їх заступників за роботою своїх підлеглих;

6) належна взаємодія між працівниками слідства та галузевих служб.