Психологія і соціологія.

Підсекція № 9. Психологія розвитку

Ніколенко О.С.

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича

м. Чернівці

ВИХІД НА ПЕНСІЮ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Людина, як і всі живі істоти, проходить складний неоднозначний шлях від народження до старості та завершення життєвого шляху. Старіння і старість - нормальне природне, фізіологічне явище; це певний відрізок онтогенезу. Однак старість - це динамічний процес, а не статичний стан. Вона пов'язана зі специфічними змінами внутрішнього характеру та змінами умов життя. Д.Ж. Курцмен зазначає, що з віком втрачається психологічна гнучкість і здатність до адаптації. І чоловіки і жінки стають менш податливими, у них зникає бажання експериментувати в житті. Любов до нового, невідомого змінюється прагненням до стійкості і надійності [1], [4].

Одним із найбільш значимих моментів на життєвому шляху людини, який вносить істотні зміни в умови і спосіб її життя - це вихід на пенсію, який може розглядатися як завершення однієї діяльної фази соціального життя людини і початок іншої, суттєво відмінної від попередньої. За важливістю він може порівнюватися з такими подіями, як вибір професії, шлюб тощо. Вихід на пенсію не слід розглядати тільки як чітко зафіксовану в часі подію. Це може дати поштовх до тимчасових відносно тривалих дій, оскільки перебудова свідомості людини, що знаходиться на передпенсійному етапі життя, починається задовго до фактичного його початку. Відбуваються зміни в уявленні, які були у людини відносно самої себе. Нове бачення самого себе може спонукати до перебудови суб'єктивної картини світу [7]. Для людини важливо, щоб світ був знайомим, безпечним. Відчуття безпорадності та нерезультативності стає джерелом страхів і апатії. Одним з наслідків виходу на пенсію є втрата щоденних моделей поведінки, що може провокувати агресію, спрямовану як на інших, так і на себе. З припиненням трудової діяльності у старіючих людей різко порушується життєвий стереотип, пристосовність до нових умов, перебудовується весь спосіб життя. Тому вивчення соціально- психологічних проблем немолодого віку, і зокрема проблеми адаптації, стає одним із провідних завдань. Під соціальною адаптацією зазвичай розуміють: постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища ; результат цього процесу. При цьому виділяються два рівні адаптованості: адаптація і дезадаптація. Адаптація пов'язується з досягненням оптимальної взаємодії між особистістю і середовищем за рахунок конструктивної поведінки; дезадаптація - з відсутністю оптимальної взаємодії особистості і середовища (відсутність динамічної рівноваги) внаслідок домінування неконструктивних реакцій або неспроможності конструктивних підходів [6].

Як правило, на новій основі перебудовується поведінка людини, формуються її відносини з оточуючими, переосмислюються цінності, ставлення до дійсності тощо. У одних цей процес відбувається довго, хворобливо, супроводжується переживаннями, пасивністю, неумінням знайти нові заняття, нові контакти, по-новому поглянути на себе і навколишній світ. Інша категорія людей адаптується швидко, не схильна драматизувати перехід до пенсійного способу життя. Вони повністю використовують вільний час, що збільшився, знаходять нове соціальне середовище. Людина "приміряється" до ролі пенсіонера, її можливостей і обмежень, оцінює ситуацію і на основі цього або приймає, або відкидає нову роль. Завершення професійної діяльності у багатьох людей викликає радикальну зміну стилю життя [5].

Вітчизняні дослідники вивчали уявлення літніх людей про спосіб життя на пенсії. Людина вперше стикається з ситуацією повної і постійної незайнятості на роботі. У неї практично відсутній особистий досвід, який би дозволив точно прогнозувати цю нову ситуації. Оцінюючи наслідки припинення роботи, людина узагальнює доступний їй досвід інших людей, співвіднісши його з власним стилем вимог, цінностей.

Більшість авторів сходиться на думці про те, що: - після відходу на пенсію кожній людині потрібен час для перебудови стилю власного життя і свідомості; - ця діяльність залежить від індивідуальних особливостей і об'єктивних обставин, що являє собою процес адаптації.

Істотним чинником такої адаптації є раціональна організація і правильний вибір занять. Важливо підкреслити, що вихід на пенсію - це значуща подія не тільки для певної людини, але і для оточуючих її осіб. Тому процес адаптації до нового становища має дві сторони: з одного боку - людина пристосовується до свого соціального оточення, з іншою - оточення пристосовується до нової соціальної ролі конкретної особистості. Сім'я виконує компенсаторну функцію, тобто стає основною сферою міжособистісних контактів [2].

З виходом на пенсію соціальне становище і роль людей змінюються. Вони набувають нового соціального статусу: переходять з умовно названої групи «покоління керівників», до так званої групи людей «на заслуженому відпочинку». А це припускає зниження соціальної активності, що для багатьох виявляється однією з найзначніших подій (не завжди позитивних), які відбуваються в період пізньої дорослості. Вийшовши на пенсію, кожна людина по-різному переживає цю подію. У зв'язку з тим, яке ставлення формується у неї в процесі усвідомлення даного факту, відбуваються відповідні зміни і в її мотиваційно-потребнісній сфері. Одні сприймають свій вихід на пенсію як сигнал завершення своєї корисності, безповоротної втрати головного смислоутворюючого мотиву всього життя.

З виходом на пенсію, щоб уникнути особистісно-соціального знецінення, самотності тощо людина зосереджує свої зусилля на підтримці соціального інтересу, що виражається в цілеспрямованому пошуку тих видів діяльності, які дадуть їй відчуття своєї корисності та причетності до життя суспільства. Це - участь в суспільних акціях і організаціях, ведення суспільної роботи і звичайна трудова діяльність.

Р.С Ешлі виділяє шість фаз пенсійного процесу. Однак варто зазначити, що означені фази не відповідають певному календарному віку та зміняються не в суворо визначеному порядку [3,с.10]:

1. Передпенсійна фаза. Вихід на пенсію бачиться в достатньо віддаленому майбутньому, але може виникнути відчуття тривоги, щодо майбутніх змін.

2. Фаза "Медового місяця" (відразу після виходу на пенсію) Ейфорія від новознайденої свободи.

3. Фаза розчарування, звільнення від ілюзій. Розчарування може бути викликано нездійсненними "передпенсійними мріями" або неадекватною підготовкою до пенсії.

4. Фаза переорієнтації. Це продуктивний період для розробки більш реальної картини життєвих альтернатив.

5. Фаза стабільності. Усвідомлення своїх сильних і слабких сторін, розуміння своїх можливостей дозволяють прийняти роль і статус пенсіонера.

6. Завершальна фаза. Хвороба або індивідуальність утрудюяє виконання домашньої роботи і догляд за собою. В деяких випадках вони роблять неможливим виконання повсякденних обов'язків.

Шапіро В.Д., аналізуючи позитивні і негативні наслідки відходу на пенсію, робить висновок про відсутність таких пенсіонерів, які оцінюють реальну ситуацію лише як позитивну і негативну.

Таким чином, старіння є внутрішньо суперечливим процесом. Разом з явищем згасання виникають і важливі пристосувальні механізми індивідуального характеру.

Отже,не існує єдиного, універсального способу пристосування до старості. У кожному окремому випадку – це індивідуально особливий процес, який визначається особистісними рисами самої людини, її поведінкою, звичками, потребою в соціальних контактах, улюбленим стилем життя.

Література:

1. Агаджанан Н.А., Катков А.Ю. Резервы нашего организма. М. 1990.

2. Крикштопайтис М.И. Проблемы физиологических основ предупреждения раннего старения человека. // Физиология человека. 1993. Том 16 №5. с.161-167

3. Крутько В.Н. Профилактика старения: контуры новой науки // Физиология человека. 2000. №5. с.137-144

4. Максимова С.Г. Социально-психологические аспекты дезадаптации лиц пожилого возраста и старческого возраста // Клиническая геронтология №5-6, 2000. с.58-63.

5. Пухальская Б. Старость как фаза развития человека. //Старость. Популярный справочник. М. 1996. с.33-41.

6. . Реан А.А. К проблеме социальной адаптации личности. //Вестник - СПб- университета. Сер 6.Философия. Политология. Социология. Психология. Право. Международные отношения. 1995. вып. 3 с. 39-74.

7. Сусловская М. Психологические проблемы старого человека. //Старость. Популярный справочник. М. 1996. с.41-47.

8. Титов С.А., Крутько В. Н. Современные представления о механизмах старения.//Физиология человека. 1996. Том 22. №2. с.118-123.

Відомості про автора:

Ніколенко Олександра Семенівна

8 ( 03722 ) роб. 3-52-80, дом. 4-45-90

Чернівецький національний університет,

Факультет педагогіки, психології та соціальної роботи

Кафедра практичної психології

Канд.психол.наук, доцент

Адреса:

Вул. Ф. Полєтаєва, № 25, кВ. 53

м. Чернівці 58018