Полєтаєва І.О., Федорова О.Є.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Сексуальне насильство дітей як психологічна проблема

Жорстоке ставлення до дітей та їх експлуатація існували з давніх-давен. Думка про те, що діти можуть не пам’ятати й не реагувати на те, що з ними відбувається зберігалася до початку XX століття. До цього часу нікого не цікавило, чи є у них взагалі душа. Головним їхнім завданням було слухатись і поважати своїх батьків, не дивлячись на те, як ті (в свою чергу) ставилися до них. Навіть на початку нашого століття, коли стали відомими масові випадки інцесту чи іншого насильства, суспільство не могло прийняти до уваги реальність того, що відбувається, і тому досить тривалий проміжок часу тема насильства була відсутньою у практиці психотерапевтів, практичних психологів, , вчителів та соціальних працівників.

Жертвою сексуального насильства може стати будь-яка дитина незалежно від статі, віку, культурної або соціальної приналежності. Це пов’язано з тим, що у дітей ще немає досвіду і знань, які необхідні, щоб зрозуміти або пояснити, те, що з ними відбувається. Оскільки сексуальне насильство над дітьми – це, як правило, ретельно прихований як жертвою, так і її оточенням злочин, його реальні обсяги важко оцінити. Хоча за деякими дослідженнями, в тій чи іншій формі воно зустрічається доволі часто.

Як не прикро, але слід зауважити, що на даний момент в нашій країні не існує офіційних статистичних даних по цій проблемі. Наводячи статистичні дані, ми будемо говорити лише про так зване «контактне насильство», тобто не про сексуальні приниження (словесне), а про фізичний вплив. У Німеччині, впевнена судовий лікар Труб-Беккер, кожна четверта німка була зґвалтована ще в дитячому віці. На сьогоднішній день в Німеччині проживають 6 мільйонів дівчат, яким ще не виповнилося 14 років, а, одже, виходячи з оцінок судового лікаря, не менше 1,5 мільйону з них отримали душевну травму, зіткнувшись з сексуальною агресивність дорослих. За загальними даними можна зазначити, що контактне насильство у віці до 14 років скоюються над дівчатами - 20-30% , над хлопцями – 10%. Хлопчики, частіше ніж дівчата страждають від зґвалтувань в більш ранньому віці. У 75% випадках агресори (гвалтівники) є знайомими дітей. І лише 25% - абсолютно не знайомі з дітьми. В 45% випадків ґвалтівник – родич, 30% - дальній родич, наприклад товариш брата, коханець матері. Серед родичів найбільш частими фігурами скоєння такого злочину є батько, вітчим, опікун та старший брат [2].

В залежності від того, як тлумачити сексуальне насильство, змінюються і статистичні дані, і характер його впливу на дитину. Існує велика кількість визначень, але найбільш вдалим, на нашу думку, є наступне:

Сексуальне насильство над дітьми – це:

а) зловживання владою збоку більш сильної або старшої особи щодо дитини, що, як правило, зумовлює втрату дитячої довіри;

б) сексуальна діяльність (її здійснення або погрожування нею) між дитиною і більш сильною або старшою особою [1].

Прикладами сексуального насильства над дітьми можуть бути:

§ пропозиція статевих відносин,

§ сексуальні пестощі,

§ демонстрація статевих органів,

§ демонстрація мастурбації дорослої дитини,

§ оральний секс,

§ вагінальне або анальне проникнення,

§ показ порнографії дітям,використання дитини для порнографічних зйомок,

§ сексуальні стосунки дитини з тваринами,

§ вуаєризм,

§ сексуальна експлуатація дитини з метою заробітку та інші.

Проблеми, що виникають у дитини – жертви зґвалтування завжди є неоднозначними. Вони залежать від багатьох факторів: віку, типу особистості, яка формується, ступення емоційної близькості з насильником тощо. Дуже важко вчасно виявити проблему. Це, насамперед, пов’язано з тим, що діти не говорять про те, що з ними трапилося. На це можна знайти такі причини:

§ дітям погрожували, щоб вони мовчали;

§ переконані, що це сталося через них самих;

§ ніяковіють і не можуть обговорювати такі питання;

§ хлопчики відчувають себе винними, що не змогли захиститись, ламаються їхні уявлення про соціальні ролі;

§ якщо хлопчик зазнав сексуального насильства від чоловіка, він або звинувачує себе, або вважає себе гомосексуалістом;

§ більшість дітей вважають, що їм не повірять;

§ дитина не хоче завдавати болю своїм близьким тощо.

Не дивлячись на те, що часто діти не звертаються по допомогу, психологи, психіатри та педагоги визначили певні індикатори у поведінці дітей, за допомогою яких можна виокремити дитину з натовпу. У дітей дошкільного віку такими індикаторами є: надзвичайна сексуальна обізнаність, недоречні для цього віку і рівня розвитку сексуальні ігри, надмірна самостимуляція геніталій, імітація статевого акту, сексуалізовані поцілунки, тощо.

У дітей старше 10 років індикатори дещо інші: часте безсоння, надзвичайне побоювання якоїсь людини, нічні кошмари, саморуйнівна поведінка, повна недовіра до дорослих, регресія до інфантильної поведінки, підтвердження того, що між дитиною і дорослою людиною існують якісь приховані стосунки (погляд, дотик..) тощо [3].

Наявність одного з індикаторів не говорить про наявність сексуального насильства. Лише в сукупності можна говорити про те, що така можливість існує. Також варто зазначити, що, окрім поведінкових індикаторів існують яскраво виражені фізичні ознаки: вагітність, венеричні хвороби, вагінальні інфекціі, розірвана білизна або сліди крові, тілесні ушкодження, розлади травлення, фізичні розлади, що повторюються, біль та свербіння статевих органів.

Працюючи з дитиною, необхідно враховувати такі фактори психічної травми, що пов’язані зі сприйняттям жертвою сексуального насильства:

§ сексуальна чуйність жертви – вона стає надзвичайним джерелом самозвинувачень, почуття провини, осуд, відторгнення суспільством;

§ жах – будь-які пережиті форми активності, що викликали жах, не забуваються;

§ викривлена ідентифікація злочинця – жертва не може сприймати кривдника як злочинця, якщо всі інші сприймають його як хорошу людину;

§ фобії та когнітивні порушення – починають діяти механізми психологічного захисту, що ще більше відокремлює дитину від інших;

§ приховане повідомлення – травматичне ушкодження зумовлюється сприйняттям жертвою сексуального насильства, а також виникненням порушень розвитку й бурхливою уявою про свою сексуальність;

§ катастрофа розкриття – ставить під сумнів попереднє пізнання себе, зміцнює відчуття сорому;

§ травматичний зв'язок – глибока потреба жертви підтримувати зв'язок з ґвалтівником, щоб отримати любов, повагу та увагу.

До завдань психолога, який проводить психокорекційну роботу з дитиною, що зазнала сексуального насильства входить:

§ зміцнення відчуття безпеки й поновлення довіри до дорослих,

§ надання дитині можливості розрізняти й виражати особисті почуття,

§ підвищення самооцінки,

§ сприяння прийняттю власного тіла,

§ навчання відсторонювати негативні емоції до насильника й сприяння вираженню позитивних емоцій.

Проблема сексуального насильства залишається не розкритою, не вивченою. Але втішає те, що вже проводиться робота в цьому напрямку. Адже ми повинні розуміти, що діти – це наше майбутнє і ми повинні зробити все, що в наших силах, щоб забезпечити їм повноцінний розвиток і захист від негативних впливів.

Література:

1. Большой русско-английский медицинский словарь\ Под ред.М.С.

Бенюмовича и В.Л. Ривкина. – М.; – 2001.

2. Елена Черепанова. Психологический стресс: помоги себе и ребенку. М.-1996.

3. Психологічна реабілітація дітей, що зазнали сексуального насильства. Відеокурс для спеціалістів, які працюють з дітьми\\ Соціальний педагог № 3,-2007.- С. 44-51.