Экономические науки/13. Региональная экономика

Юрій К. М.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці

Реформування системи міжбюджетних відносин в контексті нововведень Бюджетного кодексу

Міжбюджетні відносини займають особливе місце в системі фінансових відносин між різними рівнями влади, особливо на сучасному етапі вітчизняного економічного розвитку держави та її регіонів в контексті взаємодії бюджетів різних рівнів. Незважаючи на те, що теоретичні аспекти міжбюджетних відносин чітко закріплені на законодавчому рівні у Бюджетному кодексі України, проблеми, пов'язані з забезпеченням фіскальної достатності місцевих органів влади не вичерпуються - щороку в державі вирішуються складні питання розподілу фінансових ресурсів.

Незацікавленість місцевої влади у нарощуванні дохідної бази регіонів, складність механізму міжбюджетних відносин, відсутність чіткого законодавчо закріпленого розподілу функціональних повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування, нездатність до швидких змін, які спостерігаються у системі перетворення функцій управління і їх слабкій збалансованості з економічним становищем країни - все це унеможливлює процес створення ефективної моделі міжбюджетних відносин [3, c.93].

З метою врегулювання накопичених проблем у липні 2010 року прийнятий новий Бюджетний кодекс України, який має забезпечити продовження бюджетної реформи для досягнення стратегічних цілей сталого розвитку країни [1]. Новий Бюджетний кодекс не містить «революційних» фундаментальних перетворень порівняно з прийнятим у 2001 році, але він удосконалює, доповнює, узгоджує між собою та з іншими законами положення, що діють сьогодні. На відміну від попереднього варіанта, Кодекс конкретизує доходи місцевих бюджетів (ст. 69), що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, чого раніше не було. Зазнав змін перелік доходів бюджетів місцевого самоврядування, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів: виключена частина надходжень від штрафів, пов’язаних із безпекою дорожнього руху; перенесені до складу доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, плата за торговий патент та адміністративні штрафи, що накладаються виконавчими органами рад; єдиний податок став складовою частиною бюджету розвитку місцевих бюджетів. Водночас, значно розширився перелік таких доходів для бюджетів міст Києва та Севастополя.

Змінилися і складові доходів районних та обласних бюджетів, які беруться до уваги при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, але з протилежними тенденціями. Перелік доходів для районних бюджетів скоротився, із нього виключено такий вид доходів, як частина плати за землю (плата за землю тепер повністю зараховується до бюджетів місцевого самоврядування серед доходів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів) та надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями (цей вид доходів тепер не враховується при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів).

До обласного бюджету також не буде надходити частина плати за землю (як було раніше), проте перелік доходів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, поповнився такими позиціями як частина (50%) зборів за спецвикористання водних, лісових ресурсів, користування надрами, плата за оренду ставків у басейнах річок загальнодержавного значення, плата за використання інших природних ресурсів, плата за ліцензії на проведення операцій з окремими видами товарів (спиртом різних видів, алкогольними напоями, тютюновими виробами) [1].

У Кодексі з’явився такий новий термін, як кошик доходів державного бюджету, з якого здійснюється перерахування дотацій вирівнювання місцевим бюджетам (ст. 2). Раніше перелік таких надходжень затверджувався щорічно у законі про Державний бюджет. Разом з тим, у системі бюджетного вирівнювання суттєвих змін не відбулося.

Проте, у бюджетній системі України не відбулася справжня децентралізація з розширенням фінансової бази регіонів за рахунок передачі їм з центрального бюджету потужних фінансових джерел.

Не встановлено прямих відносин між державним бюджетом та бюджетами місцевого самоврядування, надання трансфертів яким здійснюється районами. На думку О.В. Шевченко, це переміщує суб’єктивний чинник розподілу коштів на рівень районів і спричинює конфлікти між районною радою (яка не має виконавчого комітету і питання бюджетів делегує до районної адміністрації) та обласною адміністрацією, районною адміністрацією, а також між радами сіл, селищ, міст районного значення та районною владою [4, с. 32].

Я.М. Казюк та В.В. Корецька вважають суперечливим нововведення щодо віднесення видатків на первинну та профілактичну медицину до видатків, фінансування яких здійснюється з районного бюджету (перенесено від сільських, селищних бюджетів). Такий порядок фінансування вже раніше існував і не мав позитивного результату, оскільки керівник районного відділу охорони здоров’я і головний лікар районної лікарні – це часто одна і та ж особа, яка зацікавлена у фінансуванні власної бюджетної установи, а через це зазнаватиме занепаду первинна ланка медико-санітарної та амбулаторно-поліклінічної допомоги, що, в свою чергу, може призвести до порушення одного з головних принципів бюджетної системи України – принципу субсидіарності, який ґрунтується на потребі максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача [2].

В цілому, з прийняттям нового Бюджетного кодексу з’являється переконання у тому, що бюджетні нововведення слугуватимуть стимулом і підштовхнуть реформування в інших сферах суспільного життя та забезпечать збалансоване управління сталим розвитком України. Декларуючи принцип, що бюджетні правила та процедури мають бути чіткими, зрозумілими і прозорими, щоб сприяти ефективному та результативному управлінню державними коштами, Верховна Рада ухвалила цілісний програмний документ, що має забезпечити продовження бюджетної реформи для досягнення стратегічних цілей сталого розвитку країни. Визначений орієнтир розвитку міжбюджетних відносин сприятиме розробці якісно нових шляхів максимальної забезпеченості місцевих бюджетів власними коштами та дієвому вирішенню пріоритетних проблем у цій сфері, концентрації на них зусиль і ресурсів. У підсумку можна сподіватись на отримання виваженого процесу збалансування соціальної, економічної та бюджетної політики.

Література:

1. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс] : офіц. текст : за станом на 05 лютого 2012 р. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17

2. Казюк Я. М. Нова редакція Бюджетного кодексу України – позитивні та негативні моменти для підвищення самодостатності місцевих бюджетів [Електронний ресурс]: / Я. М. Казюк, В. В. Корецька // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Apdup/2010_2/2-3-14.pdf.

3. Клапків Л. Місцеві фінанси та система територіальної організації влади : діалектика взаємного розвитку [Текст] / Люба Клапків, Андрій Лучка // Наука молода. – 2008. – № 9. – С. 91–96.

4. Шевченко О.В. Трансфертні платежі у системі міжбюджетних відносин: інституціональний аспект / О.В. Шевченко // Стратегічні пріоритети. – 2010. - № 1. – С. 29-33.