К. іст. н., доцент Костик Є.П.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди», Україна

Регіоналізація як один із факторів впливу на економічний розвиток держави

 

На сучасному етапі розвитку національних економік тенденції регіоналізації є про­явами об'єктивного економічного закону комплексного роз­витку продуктивних сил, зміст якого можна сформулювати, як орієнтацію територіального розвитку на отримання за до­помогою ринкових економічних механізмів максимального ефекту від визначеного раціональними потребами залучення у господарювання всього комплексу продуктивних сил тери­торіальної соціально-економічної системи з якнайбільш по­вним урахуванням усіх передумов та факторів економічної діяльності. Для економіки держави надзвичайно важливим є вивчення і подолання проблем регіонального масштабу, а відтак постає необхідність проведення виваженої та конструктивної державної економічної політики, яка б з однієї сторони відображала глобалізаційні, а з іншої регіоналізаційні тенденції.

Як запевняє Лютак О.М., що хоч, на перший погляд, глобалізація і регіоналізація є процесами протилежного напрямку, вони не виключають, а доповнюють один одного. На регіональному рівні конкретизуються, організаційно упорядковуються, моделюються інтеграційні процеси, які на глобальному рівні мають узагальнений характер. Поступово розширюючись, регіональні організації відпрацьовують механізм економічного співробітництва, який стає надбанням світової спільноти на глобальному рівні [1].

На думку науковців, регіональна економічна інтеграція – основна складова й утворююча глобалізації, проте глобалізація не є механічною сумою інтеграційних процесів. На сучасному етапі глобалізація світової економіки й регіональна економічна інтеграція – поняття не ідентичні, хоча мають у своїй основі єдиний процес – інтернаціоналізацію господарського життя, вони відображають її нову якість. Останнім часом регіональна інтеграція розглядається в контексті глобалізації. Обидві ці головні тенденції розвитку сучасної світової економіки перебувають у складній, неоднозначній, суперечливій взаємодії. З одного боку, відзначається прискорений процес глобалізації економічної діяльності, з іншого боку – ріст регіональної й субрегіональної інтеграції [2].

Слід підкреслити, що регіоналізація визначається як об'єктивна тенденція все більшо­го орієнтування процесів економічного відтворення, а та­кож обсягів, характері та територіально-господарських пропорцій суспільного виробництва відповідно до регіональних передумов розвитку та суспільно-еко­номічних потреб соціумів регіонального рівня.

Виходячи з контексту теоретичної бази, регіон характеризується не тільки близьким розташуванням територій одна до одної, але й спільністю природних, історичних, економічних, політичних, культурних умов. На регіональному рівні утворюються угрупування, які мають характер інтеграційних об'єднань. Економічне згуртування є головною метою і чинником їх утворення, але часто цей процес підсилюється політичними, культурними й іншими умовами [1].

Як запевняє Л.А. Яременко з розвитком регіонів змінюється архітектоніка світової економіки. Якщо раніше вона розглядалася як сукупність національних економік, пов'язаних між собою міжнародним поділом праці та світовими ринками, то сьогодні її структурною одиницею стає економічний регіон. Сьогодні – це сукупність регіональних економік, сильно узалежнених у своєму розвитку від інших, без огляду на їх національну приналежність. Реалізація геоекономічних інтересів регіонів можлива за умови їх глобалізаціїї. Глобалізований регіон можна визначити як економічну територію, що здійснює регулярні та інтенсивні господарські відносини із зарубіжжям, які стають суттєвим чинником їх соціально-економічного розвитку. Такий регіон стає самостійним геоекономічним суб'єктом [3, с. 644]. Дослідженням встановлено такі головні ознаки глобалізованого регіону:

1.    Наявність геоекономічного потенціалу. Йдеться про певні експортні можливості, ресурс для міжнародних обмінів капіталами, здатність до технологічного обміну, готовність до інтернаціоналізації виробництва тощо. Це створює передумови для інтегрування регіону у світовий економічний простір із метою реалізації своїх зовнішньоекономічних інтересів.

2.        Існування зовнішньоекономічної інфраструктури, яка включає два види забезпечення: транспортно-комунікаційне та бізнесово-інституційне.

3. Позиціювання регіону у світовому бізнесовому середовищі: визначення своєї товарної спеціалізації, знаходження ніші на світовому ринку, пошук можливостей підключення підприємств до міжнародних виробничих ланцюгів.

4.    Реальне залучення регіону у систему міжнародних економічних
відносин означає вихід місцевих суб'єктів господарювання на світові ринки
товарів і послуг, капіталів, технологій, робочої сили, і, як наслідок, отримання
частки світового доходу. Участь у міжнародних чи трансрегіональних економічних організаціях. Може йтися про участь в єврорегіоні, Європейській асоціації прикордонних регіонів, співпрапю з міжнародними фінансово-кредитними установами та інше.

4.        Існування спеціальних владних органів управління зовнішньоекономічною діяльністю, бізнесових і громадських об'єднань, що мають на меті організацію та сприяння транскордонним господарським контактам. Окрім офіційних інституцій, це можуть бути територіальні асоціації експортерів чи імпортерів, агенції сприяння малому та середньому бізнесу у пошуку зарубіжних партнерів чи допомоги іноземним інвесторам тощо.

5.        Проведения свідомої, науково обґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності, що базується на середньо- і довгострокових програмах і планах.

6.        Розробка спеціальних заходів (програм) підвищення конкурентоспроможності продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

7.        Здійснення кроків щодо формування позитивного іміджу території задля залучення іноземних фірм і регіонів до економічної співпраці – створення стійкого «геоекономічного образу» регіону, який вирізнятиме її з-поміж інших і підкреслюватиме важливі позитивні риси. Цей образ охоплює не лише стан економіки, а й екології, культурно-освітнього середовища тощо.

8.        Поява зовнішньоекономічних загроз і формування системи протидії їм. Це передбачає створення у складі регіонального органу управління спеціального підрозділу, завданням якого має стати відстежування, запобігання і протидія зовнішньоекономічним загрозам [3, с. 645-646].

Дослідники Д.В. Клиновий та Т.В. Пепа запевняють, що для України процеси регіоналізації є тим більше актуаль­ними, оскільки вони супроводжують становлення національної економіки на засадах економічної та політичної незалеж­ності, вільного підприємництва й соціально-орієнтованого ринку. У цих умовах очікування швидких ефектів від якнай­повнішого урахування регіональних передумов функціону­вання продуктивних сил є небезпідставним. У першу чергу во­ни мають датися взнаки через поглиблення територіального поділу праці й відповідної йому спеціалізації регіонів на випу­ску товарної продукції та послуг, конкурентоспроможних як на регіональному, так і на національному й міжнародних рин­ках. Іншими сторонами цього ефекту, запевняють науковці, повинні стати соціальна та екологічна складові, оскільки регіоналізація об'єктивно орієнтована на все більше урахування регіональних інтересів та підвищення ролі регіональних складових у сукупності по­треб виробництва й споживання. При цьому характерне для процесів регіоналізації урахування виробником місцевої спе­цифіки споживання, особливо споживання населенням благ та послуг, надає можливості ефективного завантаження по­тужностей всіх галузей та секторів суспільного виробництва у регіоні для задоволення місцевих потреб [4, с. 37-38].

У країнах з ринковою економікою дослідники виділяють дві основні цілі державного втручання в розвиток регіонів:

1)   «справедливість», тобто таке розміщення (просторова організація) економічної діяльності, при якому жителі всіх регіонів мають більш менш рівну нагоду досягти бажаного добробуту;

2)     «ефективність», яка вимагає раціонального використовування виробничого потенціалу кожного регіону в цілях загальнонаціонального добробуту[1].

Як запевняє Булатова О.В. розвиток регіоналізації став іманентною рисою функціонування сучасного світового господарства, що пов’язано зі зміцненням позицій в світовій архітектурі інтеграційних об’єднань, з одного боку, а з іншого – зі зростанням ролі регіональних угод в розвитку міжнародної економічної діяльності [5, с. 131].

Слід відмітити, що регіоналізація є формою глобалізації, оскільки сприяє скасуванню обмежень торгівлі та іншим формам міжнародної економічної діяльності. Але ж вона певною мірою і суперечить їй, оскільки створює нові кордони та обмеження на рух товарів, грошово-капітальних ресурсів та робочої сили. За деякими футуристичними оцінками, на думку О.М. Лютак, майбутнє світу визначатимуть не сучасні глобалізаційні тенденції, а саме регіоналізм, який приведе до того, що весь світ буде поділений на кілька потужних регіональних утворень [1].

Посилення регіональної компоненти глобального інтеграційного розвитку в світі викликано, на наш погляд, декількома причинами: по-перше, найбільший рівень взаємного доповнення різних економік досягається в результаті співробітництва країн, які мають приблизно однаковий рівень добробуту; по-друге, економічні зв'язки багатьох країн зорієнтовані, насамперед, на сусідні держави і регіони; по-третє, регіоналізація дозволяє пом'якшити негативні впливи глобалізації; нарешті, економічний регіоналізм є основою для розвитку інтеграційних процесів [5, с.134].

Висновки. Отже, виходячи з вищесказаного ми можемо констатувати, що велику складність розвитку національної економіки в умовах дії закономірності глобалізації свідчить світовий досвід, який має повчальне значення для України при вироб­ленні власної політики світогосподарських стосунків, до того ж складний і супереч­ливий розвиток світового співтовариства характеризується періодичним загостренням кризових соціальних та еко­номічних процесів, відсутністю ефективних і надійних ме­ханізмів їх вирішення, а тим більше запобігання, а відтак виходячи з практичної національної доцільності, а також різноманітних інтересів суб'єктів світового господарства і еко­номічних сил, що визначають курс та особливості функціону­вання окремих держав і їх блоків, Україна в геоекономічному і геополітичному відношенні повинна керуватися концепцією розвитку і розміщення продуктивних сил з урахуванням дії глобальних ринкових сил, перетворенням їх у продуктивні си­ли у власних інтересах. У зв'язку з цим потрібно проводити ефективну і зважену регіональну економічну політику держави, і в цьому ракурсі визначити стратегію партнерства різних галузях економіки, політики та соціальної сфери з суб'єктами світогосподарських відносин [4, с. 48-49]. Крім того, враховуючи глобалізаційні та регіоналізаційні процеси, у нинішній ситуації є необхідним входження України в певні економічні блоки, оскільки це дозволяє забезпечити власний розвиток на базі об'єднання сил і координації діяльності. Ефективність міжнародного економічного співробіт­ництва України значною мірою залежить від своєчасного виз­начення місця і ролі конкретних господарських комплексів у світовій технологічній революції. Це обумовлене тим, що саме вона визначатиме структуру і напрями розвитку світової еко­номіки у перспективі.

Регіоналізація ринкової економіки є важливим фактором, що визначає напрям, як розвитку методології щодо продуктивних сил, так і сфери практичної діяльності, яка повинна найбільш повно використовувати глобальну ринкову систему в якості продуктивних сил національних економік.

 

Література:

1. Лютак О.М. Регіоналізація в умовах формування єврорегіональної політики України / О.М. Лютак // Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія».Збірник наукових праць. ЛНТУ. – Випуск 7 (28). – Ч. 2.-Луцьк, 2010. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

 www.nbuv.gov.ua/portal/soc.../en.../index.htmCached 

2. Ложачевська О.М., Ложачевська А.С. Особливості сучасного етапу регіоналізації в контексті глобалізації / О.М. Ложачевська, А.С. Ложачевська. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

 www.nbuv.gov.ua/portal/soc...29/Lojachev.pdf

3. Яремко Л.А. Новий етап регіонального розвитку: глобалізація регіонів / Л.А. Яремко // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. - № 1. – 2011. – С. 643-658.

4. Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України/ За наук. Ред. Л.Г. Чернюк: Навчальний посібник / Клиновий Д.В., Пепа Т.В. – К.: Центр навчальної літератури. 2006. – 728 с.

5. Булатова О.В. Регіоналізація та глобалізація як провідні тенденції розвитку сучасного світового господарства // О.В. Булатова. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

 www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/.../0127.pdf