У сучасних економічних умовах перед промисловими підприємствами постало завдання забезпечити не тільки виживання, але й безперервний розвиток, нарощування свого потенціалу. Досягнення поставленої мети можливо лише при стратегічному підході до управління операційною діяльністю промислових підприємств. Проблеми формування стратегії підприємств, що здійснюють свою діяльність на спеціалізованих ринках, є актуальними у період активного становлення і розвитку національного ринку.

Стратегія підприємства є основою стратегічного планування, за допомогою якого на підприємстві зважується комплекс проблем, пов’язаних з цілеспрямованою переорієнтацією випуску продукції нової номенклатури й асортименту, впровадженням і використанням нових технологій, розвитку маркетингу, удосконалюванням структури керування підприємством, своєчасною і якісною підготовкою і перепідготовкою кадрів.

Стратегічне управління – це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної її реалізації. Організації і керівники, які мислять стратегічно, дивляться вперед і визначають напрямок, в якому вони хочуть рухатися. Не дивлячись на свою впевненість, що бізнес, як і керівники, повинен працювати добре і прямо зараз, щоб добре розвиватися в майбутньому, їх цікавить більш широкий спектр проблем, з якими вони зустрічаються, і загальний напрямок, в якому вони повинні рухатися, щоб вирішувати ці проблеми.

Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії з основними цілями організації в умовах змінного економічного середовища. Стратегічне управління стосується й цілей, і засобів. В площині цілей воно вимальовує загальні контури майбутнього організації; в якості засобів – показує, як ця ціль повинна досягатися. Отже, стратегічне управління – це прогнозне управління, пов’язане з розробкою і концептуалізацією уявлень про те, куди прямує організація. Стратегічне управління повинне суміщатися з практикою поточного управління. Завжди необхідно пам’ятати, що стратегія це засіб для створення додаткової вартості.

Кожне з підприємств у промисловості являє собою цілісну систему, що складається із численних взаємозалежних структурних підрозділів, що тісно переплітаються із зовнішнім оточенням. На сьогоднішній день основними змінними, які потребують уваги керівництва, - є так звані внутрішні змінні підприємства - це мета підприємства, структура підприємства, стратегічні завдання підприємства, технологія розробки виробництва й кадровий потенціал підприємства.

Фактори прямого впливу при стратегічному управлінні безпосередньо впливають на операційну діяльність, проведену промисловими підприємствами й випробовують на собі прямий їхній вплив. До цих факторів варто відносити: зони стратегічних ресурсів, що є сукупністю постачальників основних ресурсів, здатних забезпечити одержання виробничою системою промислового підприємства цих ресурсів, для виводу сировини на ринок, закони України і групи стратегічного впливу (уряд, установи державного регулювання), а також споживачів і конкурентів.

Фактори непрямого впливу при стратегічному управлінні не роблять прямого негайного впливу на операційну діяльність, проведену промисловими підприємствами, але, проте, позначаються на них. Тут мова йде про такі фактори, як стан економіки держави, стан стратегічної зони господарювання, що є окремим сегментом зовнішнього середовища виробничої системи промислового підприємства, на який воно має вихід, науково-технічний прогрес, соціокультурні й політичні зміни, вплив групових інтересів.

Процес вибору стратегії складається з етапів розробки, доведення й аналізу (оцінки). На практиці ці етапи важко розділити, тому що вони являють собою різні рівні одного процесу аналізу, але використовують різні методи. На етапі розробки вибору стратегії формулюються альтернативні стратегії розвитку промислових підприємств, що дозволяють досягти поставлені цілі. Головним завданням даного етапу, на наш погляд, є розробка можливо більшого числа альтернативних стратегій розвитку промислових підприємств. Це значно розширює вибір і дозволяє не пропустити потенційно кращий варіант. Тому на етапі розробки залучаються не тільки вищі керівники, але й менеджери середньої ланки.

Планування використання майна й виробництва на підприємствах у промисловості звичайно охоплює короткостроковий і середньостроковий періоди, тобто є предметом турбот середньої й нижчої управлінської ланки підприємств. Тобто різниця між стратегічним і тактичним плануванням використання майна й виробництва на підприємствах у промисловості - це різниця між цілями й коштами.

Оперативне планування означає практично те ж саме, що й тактичне планування. Термін «оперативне» більш яскраво, ніж термін «тактичне», підкреслює, що це планування окремих виробничих процесів на підприємствах у промисловості в загальному господарському потоці в короткому й середньому періодах.