К. п. н. Починкова Марія Миколаївна

ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”, Україна

Самостійна робота студента: дидактичний аспект

Прищеплення студентам умінь і навичок самостійної роботи має глибшу та ширшу мету, ніж забезпечення високої успішності під час навчання. Мова йде про те, щоб забезпечити спеціалісту в майбутньому постійне професійне зростання. З огляду на постійне збільшення обсягу інформації в світі, будь-яка людина повинна постійно поновлювати знання в своїй галузі.

До вступу України в Болонський процес, самостійну роботу розуміли не тільки як домашню, хоча вона є важливим моментом в навчанні студента з розширення й закріплення набутих знань, умінь та навичок, але і як усю сукупність його занять:

– уміння слухати лекцію;

– уміння самостійно, раціонально фіксувати її;

– робота над конспектами після лекцій;

– робота з науковою книгою, довідковим матеріалом, першоджерелами тощо;

– укладання наукових доповідей, рефератів, звітів тощо.

Після впровадження в навчання вишів кредитно-модульної системи поняття самостійної роботи дещо розширилось, це пов’язано ще й зі значним збільшенням кількості інформації та зміною ролі викладача, оскільки на сьогодні неможливо просто передати набуті знання, зменшення кількості аудиторних годин на певну дисципліну тощо, необхідним стає самостійне опрацювання матеріалу. Сьогодні на самостійне вивчення відводиться левова частина теоретичного матеріалу.

На сьогодні самостійну роботу учені (Є. Нейко, Л. Глушко, М. Мізюк, А. Ерстенюк, Р. Яцишин) розділяють на такі види: аудиторна робота, позааудиторна робота при підготовці занять, позааудиторна робота при вивченні тем, розділів дисципліни згідно з навчальною програмою [2, 42]. Отже, на сучасному етапі самостійна робота студентів охоплює:

– підготовку до аудиторних занять (лекцій, практичних, семінарських, лабораторних тощо);

– виконання відповідних завдань з навчальної дисципліни протягом семестру;

– роботу над окремими темами навчальних дисциплін до навчально-методичних планів;

– підготовку до практики та виконання завдань, передбачених практикою;

– підготовку до всіх видів контрольних випробувань, у тому числі до курсових, модульних і комплексних контрольних робіт;

– підготовку до підсумкової державної атестації, у тому числі виконання випускної кваліфікаційної (дипломної) роботи бакалавра та магістра;

– роботу в студентських наукових гуртках, семінарах тощо;

– участь у роботі факультативів, спецсемінарів тощо;

– участь у науковій і науково-методичній роботі кафедр, факультетів, наукових підрозділів ВНЗ;

– участь у наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, конгресах тощо;

– інші види діяльності, що ініціюються та здійснюється ВНЗ, факультетом, кафедрою та органами студентського самоврядування.

Отже, ми бачимо, що значення самостійної роботи на сьогодні значно збільшується. Крім того, за час навчання у виші студенту необхідно оволодіти навичками, які б допомагати виконувати всі аспекти самостійної роботи.

Актуальність прищеплення навичок й умінь самостійно працювати пояснюється низкою об’єктивних умов. Деякі з них можуть розглядатися як рушійні сили сучасної освіти на всіх його рівнях. Прикладом тому можуть бути протиріччя між суспільними потребами й процесом навчання у виші. Сучасність вимагає творчого підходу до роботи, тому вища школа покликана готувати творчо мислячих людей, щоб вони могли викладати не тільки готові набуті знання, але й мислити самостійно творчо. Загальновідомим є положення дидактики про рушійні сили процесу навчання, таким є протиріччя між ходом навчання, навчально-практичними завданнями й наявністю рівня знань, умінь та навичок, розумового розвитку студента.

Ю. Самарін безпосередньо пов’язує поняття самостійна робота з поняттям „розумова самостійність”, і можна сказати, що у певному сенсі перше поняття зумовлює останнє. Розумова самостійність, у свою чергу, забезпечує пізнавальну й розумову активність, наявністю творчих умінь і навичок з метою набуття знань і застосування їх на практиці. Отже, робимо висновок про те, що необхідними компонентами розумової діяльності є пізнавальна й творча самостійність. На думку учених (А. Ковальов, А. Бушля, Н. Кузьмина), розумова самостійність – це „здатність, яка полягає в тому, що студент досконало володіє загальними уміннями й навичками, необхідними для пізнання реальної дійсності, для набуття знань” [1, 167].

Суттєвою ознакою самостійної роботи є наявність внутрішніх спонукань і пов’язане з ним усвідомлення змісту й мети роботи. Самостійна робота є конкретним проявом самостійності розуму.

Раціональна організація самостійної роботи полягає не тільки в зменшенні навантаження на студента, але необхідним є прищеплення навичок самостійної роботи, крім того, під час організації самостійної роботи необхідно враховувати всю систему вишівської роботи: розклад занять, умови життя студентів, наявність необхідної літератури, міжпредметні зв’язки тощо.

На початковому етапі навчання й прищеплення навичок самостійної роботи доречною буде опора на набуті навички самостійної роботи в школі, оскільки в старших класах загальноосвітньої школи цілеспрямовано знайомлять з уміннями й навичками розумової роботи.

Література

1. Ковальов А. Г. Очерки педагогики / А. Г. Ковалев, А. К. Бушля, Н. В. Кузьмина. – Л. : Изд. ЛГУ, 1963. – с.167

2. Нейко Є. Форми організації самостійної роботи студентів / Є. Нейко, Л. Глушко, М. Мізюк, А. Ерстенюк, Р. Яцишин // Освіта. Технікуми. Коледжі. – 2005. – № 1 (11) – С. 41–44.

3. Основы вузовской педагогики [учебн. пособ. Для студентов университета]. – Л. : Изд. Ленинградского университета, 1972. – 311 с.