Лавріненко О. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

Проблеми реалізації принципу єдності й диференціації правового регулювання трудових відносин під час реалізації конституційного права працівників на відпочинок

Ціла низка тривожних і навіть парадоксальних запитань постає під час аналізу сучасної правозастосовної практики в царині реалізації службово-трудових відносин працівників органів внутрішніх справ (ОВС) України. У науці вже неодноразово зверталася увага на численні й серйозні порушення прав працівників ОВС на відпочинок [1, c. 14-16; 2, с. 46-47]. Не є винятком і випадки звільнення зі служби. Керуючись тезою про пріоритетність норм спеціальних актів над загальними приписами, порушення конституційного права на відпочинок набуває «нових обертів». Так, приміром, на звернення С. під час звільнення зі служби «за віком» до керівництва УМВС у Кіровоградській області із проханням оплатити йому невикористані за 8 останніх років служби поспіль чергових (щорічних). У відповідь він отримав роз’яснення за №12/с-608 від 27.10.06 начальника відділу ФРЕ УМВС із відмовою та посиланням на те, що проходження служби регулюється не КЗпП України й Законом «Про відпустки», а законодавством про ці органи, у тому числі Законом «Про міліцію», Положенням про проходження служби. Особам, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація тільки за невикористану в році звільнення відпустку (ч. 1 п. 56 Положення). Тому підстав для нарахування грошової компенсації за решту невикористаних відпусток не має. Подальше звернення С. до судових інстанцій ситуацію не змінило: постановою Ленінського райсуду м. Кіровограда від 14.12.06, а потім і ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 28.03.07 у справі №22ас-80 2007 р. за скаргою С. на зазначену постанову Ленінського райсуду, вимоги позивача залишено без задоволення [3]. Щоправда, судами в основу своїх рішень було покладено вже дещо іншу (аніж ч. 1 п. 56 Положення) обставину, а саме, те, що скаржник не звертався за наданням відпусток за період з 1997-2005 рр. протягом відповідного календарного року служби, тому й підстав для задоволення позову не існує.

На мій погляд, дій суду та керівництва ФРЕ є неправомірними, такими, що не відповідають закону. За ст. 45 Конституції України, положення якої є нормами прямої дії, «кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням... оплачуваної щорічної відпустки... Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом». Законодавцем на рівні Основного закону держави вказано, що будь-які інші, крім зазначених у Конституції України, умови реалізації кожним працюючим (в тому числі й працівником ОВС, який проходить держслужбу в озброєному органі державної виконавчої влади) права на відпочинок визначаються тільки актами вищої юридичної сили – законами! Що відбувається наразі: усупереч конституційним положенням працівникові вказують, що його право на відпочинок не регулюється законом, а визначається підзаконним актом (до речі, прийнятим ще до прийняття Конституції України!) – Положенням про проходження служби. Останнє в частині реалізації права на відпочинок (ч. 1 п. 56) працівниками ОВС під час звільнення зі служби безпосередньо суперечить нормам Конституції, і є дискримінаційним. Як можна позбавляти працівника грошової компенсації за невикористані ним щорічні відпустки на підставі підзаконного акту, коли ч. 1 ст. 24 Закону «Про відпустки», без будь-яких винятків (і таке право не делеговане жодному органу, у тому числі й Уряду України, який затверджував Положення про проходження служби, чи МВС України), передбачає, що «у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки…».

Виходить, що в такий спосіб, спеціальне законодавство на рівні підзаконного акту «обходить» імперативну норму спеціального законодавчого акту, конституційні норми (крім ст. 45, ще й ст. 8 про верховенство права, коли Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України й повинні відповідати їй) і «санкціонує» системне порушення конституційних прав працівників ОВС, які сумлінно працюють десятки років, адміністрація свідомо не виконує свій обов’язок щодо надання щорічних відпусток під тим, чи іншим приводом, а потім такі особи взагалі за логікою суду втрачають право на отримання, не то що відпусток, а навіть грошової компенсації за них. І не тільки це, а ще й право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення щороку під час надання щорічної відпустки. Така собі «економія» бюджетних коштів ціною здоров’я працівника, благополуччям його сім’ї, нехтування безпекою його праці та оточуючих людей. Усе це категорично неприпустиме явище, яке, на мій погляд, цілком може й повинне судами кваліфікуватися як грубе порушення законодавства про працю з наступною кримінальною відповідальністю (ст.ст. 172, 175 КК України) винних посадових осіб. Треба змінювати не лише «психологічну атмосферу» у цій царині правозастосовної діяльності (принаймні, не хизуватися [4, с. 22-23] роботою працівників ОВС без відпусток), а жорстко ставити питання про відповідальність прямих начальників, усіляко засуджувати подібну практику. Правозастосовним органам слід керуватися виключно приписами Конституції України та законів, які встановлюють компенсації за важку й небезпечну службу без вихідних та відпусток у вигляді виплати грошової компенсації за всі невикористанні відпустки у всіх випадках звільнення з роботи (служби). Невипадково в п. 10 Положення про проходження служби зазначено, що атестовані працівники користуються всіма соціально-економічними правами, передбаченими Конституцією та іншими законами. Але цього замало, судам треба забезпечувати реалізацію цих прав на практиці й тоді законодавчі гарантії права працівників ОВС на відпочинок будуть не «міфічними», а реальними, якими вони мають бути за законом.

Література

1. Лавриненко О.В. Труд работников милиции // Бизнес-Информ. – 1995. – №41-42.

2. Лавріненко О.В., Неізмайлов Д.А. Правове регулювання робочого часу працівників ОВС України: напрями удосконалення // Розвиток наукових досліджень ’2005: Мат. міжн. наук.-практ. конф., м. Полтава, 7-9 листопада 2005 р. – Полтава: Інтер Графіка, 2005. – Т. 3.

3. Ухвала апеляційного суду м. Кіровограда від 28.03.07 за апеляційною скаргою С. на постанову Ленінського райсуду м. Кіровограда від 14.12.06 про стягнення грошової компенсації за невикористанні відпустки // Архів апеляційного суду м. Кіровограда за 2007р.

4. Відпустки догуляємо... на пенсії // Іменем Закону. – 2006. – №42.