А.В. Гребченко

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ, Україна

Евтаназія: науково-теоретичний аспект

Проблема особистих немайнових прав особи, громадянина є однією з найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою соціальну захищеність; повага до особистості є в такому суспільстві нормою повсякденного життя.

Проте далеко не всі питання стосовно цього права врегульовано національним законодавством нашої країни. Також є проблемні питання, вирішення яких допоможе забезпечити нормальну життєдіяльність людей у нашій державі. Право на життя – це основне право кожної людини, на базі якого формуються та діють інші права та свободи. Безперечно, якщо не буде достатньо врегульовано основне право, про які інші права може йти мова?

Навколо права розпоряджатися своїм життям ведуться суперечки. Яскравим прикладом права на життя є інститут «евтаназії». «Евтаназією називається будь-яка дія, спрямована на те, щоб покласти край життю тієї чи іншої особи, йдучи назустріч її власному бажанню, і виконана незаінтересованою особою», - визначення, прийняте голландським парламентом 14 квітня 1994 р. Як бачимо, у цьому визначенні про страждання або інші причини, які призвели до появи бажання покінчити з життям, взагалі не йдеться. Є лише вбивство однієї особи іншою. Критики останнього визначення неодноразово вказували на те, що воно може спричинити розгул убивств [2, с. 58].

В Україні евтаназію, як допомогу в здійсненні самогубства з метою позбавити людину страждань, заборонено законом. В Італії, Ірландії, Угорщині та Норвегії евтаназію не лише заборонено, за неї суворо карають. Зокрема в одному із законів Норвегії є особлива стаття, яка передбачає покарання за виготовлення препаратів, які сприяють убивству.

У ч. 4 ст. 281 Цивільного Кодексу України вказується, що: «Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя»[3]. Закон не заперечує право громадянина самостійно розпорядитися своїм правом на припинення життя. Однак ні лікар, ані інші особи не вправі робити будь-які дії, спрямовані на припинення життя такого громадянина, навіть у тому разі, коли стан хворого не залишає сумніву в безнадійності лікування, а сам хворий звертається з проханням про допомогу в припиненні життя [4, с. 238-239]. Законодавство України не допускає виконання прохання фізичної особи про припинення її життя (ст. 281 ЦК) та навмисне прискорення медичними працівниками смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань (евтаназія) [5; 52] (хоча на одному з етапів розробки проекту ЦК України 2003 року розглядалася пропозиція узаконити пасивну форму евтаназії).

А. Малиновський під правом на смерть розуміє можливість (свободу) людини свідомо і добровільно в обраний нею момент часу піти з життя обраним нею та доступним їй способом, і пропонує це право людини поважати [4; 54]. Визнання за особою права на смерть, за його думкою, означає, що ніхто не вправі заборонити їй здійснити це право, а саме: лікар, який прочитав передсмертну записку про добровільність уходу з життя, не вправі намагатися врятувати людину, яка прийняла смертельну дозу ліків, навіть коли її ще можна врятувати, а смертельно хвора людина вправі розраховувати на лікаря, який допоможе йому здійснити право на смерть.

Згідно з іншою позицією, евтаназія недопустима з моральної і юридичної точки зору: ніхто не може позбавити людину життя, яке повинно підтримуватись у всіх випадках до природного кінця, крім того, необхідно враховувати як можливість помилки в прогнозі стану хворого, так і можливість зловживання евтаназією зі сторони лікаря чи інших осіб (проф. А.Гуляєва, Г.Царєгородцев, Г.Пондоєв). Юристи ставляться до «жалості» з більшим недовір'ям, ніж інші громадяни, оскільки під це поняття можна списати і багато інших речей. Навіть письмова згода на «легку смерть» не має ніякої сили, оскільки може бути вирвана в людини у несвідомому і навіть у свідомому стані [1, с. 108-109].

Юристи та філософи множать аргументи "за" та "проти" евтаназії, які виявляють недоліки тієї чи іншої позиції. Разом із тим складається парадоксальна ситуація: не вирішена теоретично, продовжуючи бути предметом дискусії як проблема, евтаназія вже втілюється у життя, у медичну практику, в юридичні закони. Практика випереджає теорію, не залишає часу для обговорення, вона спростовує теорію, корегує її, квапиться апробовувати її всі результати. Подібне «забігання на перед» призводить до великої кількості помилок та зловживань, того, чого можна запобігти, якщо підвести міцну теоретичну базу, надавши легальний статус новому праву людини — «праву на смерть» [6].

Необхідно також продумати процедуру проведення евтаназії, виключити по можливості участь у цьому дійстві фізичних осіб. А. Малиновський називає ситуацію, при якій право людини на смерть взагалі заперечується, але визнається можливість виникнення цього права у безнадійно хворої людини, юридично безглуздою [4; 55]. Вважаємо, що надзвичайна складність об'єкта полеміки дає право відступити від бездоганних юридичних форм.

За нинішньої ситуації в державі легалізація евтаназії могла б обумовити появу таких явищ, як: безпідставне позбавлення життя в силу неспроможності утримувати хворих; незацікавленості лікарів у вилікуванні тяжко хворих пацієнтів, насамперед самотніх пенсіонерів, інвалідів; вбивство «непотрібних» людей за хабар від їх неприхильників під виглядом евтаназії; призупинити процес винаходження та розробки нових методів й засобів виліковування тяжких хвороб, засобів боротьби з якими ще не знайдено.

Необхідно зазначити, що перелік елементів даного фундаментального права не є вичерпним, оскільки це надто об’ємне поняття, яке тісно переплітається з іншими правами. Саме це може стати новим етапом для подальших досліджень даної проблеми.

Список використаної літератури

1. Право на життя в цивільному законодавстві / Л. Федюк // Право України – 2004. - № 9. – с. 107-108.

2. Н. Малеина. О праве на жизнь // Советское государство и право. - 1992. -№2. - С.58.

3. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. - № 40-44. – ст. 356

4. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: навчально-практичний посібник / За ред. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 640 с.

5.Проблема державного забезпечення права людини на застосування евтаназії // Грищенко Олександр - Проблема державного забезпечення права людини на застосування евтаназії http://justinian.com.ua/article.php?id=1773

6. Эвтаназия как форма реализации права на смерть http://www.mirrabot.com/work/work_37954.html