Педагогіка і психологія К. п. н. Мордовцева Н. В.

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна

Удосконалення мовленнєвої

компетентності вчителя-словесника

Педагогічна діяльність, основою якої є мовленнєва діяльність, – це база всього освітнього простору, від якості мовлення вчителя, способів його репрезентації значною мірою залежить ступінь освіченості та рівень сформованості мовної особистості учня. Учитель має відзначатися високою теоретичною фаховою підготовкою і сформованими прикладними вміннями й навичками, зокрема розвиненим, образним, переконуючим мовленням. Словесник має навчати і своїх вихованців ефективної мовленнєвої комунікації. Важливими комунікативно-педагогічними рисами вчителя є вільне володіння мовою за будь-яких ситуацій спілкування, уміння навчати комунікації, виховувати та розвивати в учнів мовну стійкість.

Тому питання формування мовленнєвої компетентності вчителя стоїть надзвичайно гостро.

Під мовленнєвою компетентністю розуміють сформованість уміння використовувати мовні засоби, адекватні меті спілкування, тобто володіння мовленнєвими вміннями й навичками, а також знання комунікативних якостей мовлення.

Одним із аспектів удосконалення мовленнєвої компетентності є вдосконалення комунікативних якостей мовлення.

Основною комунікативною якістю мовлення є правильність, що забезпечується досконалим володінням нормами літературної мови. Правильне мовлення передбачає вміння відібрати в конкретній ситуації найбільш стилістично виправданий варіант; доречно обґрунтувати застосування стилістичних норм відповідно до ситуації спілкування; будувати усні й писемні висловлювання. Отже, правильність передбачає дотримання орфоепічних, лексичних, граматичних, стилістичних, правописних норм української літературної мови.

З правильністю і нормативністю тісно пов’язана чистота мовлення, яка зумовлює доречне застосування канцеляризмів та професіоналізмів, іншомовних слів та термінів.

Точність мовлення – одна з найважливіших його ознак, що характеризує передусім зміст висловлювання. Це вживання точних значень слів, словосполучень, речень та вміння виражати свої думки так, щоб вони однозначно були сприйняті адресатом мовлення. Отже, точність мовлення залежить від сформованості вмінь мовця добирати такі слова, які повністю співвідносяться з предметами, явищами, діями, що їх називають. Точність слововживання залежить від того, наскільки мовець володіє інформацією про предмет розмови, наскільки він ерудований, уміє логічно мислити, знає норми української літературної мови. Точність мовлення забезпечується не кількістю слів, а їх доступністю, недвозначністю.

Знижують точність мовлення погані знання про існування в мові паронімів, омонімів, несформовані вміння нейтралізувати ці явища в мовленні. Можна вважати, що точність мовлення – це чемність, толерантність, мовна етика у всіх сферах спілкування.

Змістовність мовлення, відображаючи зв’язок мислення й мовлення, передбачає необхідний ступінь лаконізму, відсутність порожніх фраз, багатослів’я.

Багато спільного з точністю й змістовністю має логічність мовлення, яка теж характеризує зміст висловлювання й забезпечує його смислову послідовність. Крім того, логічність передбачає вміння чітко і послідовно мислити; дотримуватися логіки викладу; ураховувати мовленнєву ситуацію. Логічним називають мовлення, яке забезпечує смислові зв’язки між словами. Основою логічності мовлення є логічне мислення, що формується запасом знань і вмінням передати їх співрозмовникові. З метою дотримання логіки викладу необхідно володіти міцними знаннями мови і законами зв’язного мовлення. Важливо виховувати в собі вміння чітко, послідовно мислити. Необхідно володіти логікою викладу матеріалу, обов’язково враховувати мовленнєву ситуацію. Дотримання логіки викладу позитивно впливає на ефективність спілкування.

Багатство й різноманітність мовлення значною мірою залежить від того, наскільки мовець усвідомлює, у чому полягає самобутність рідної мови, її багатство. Багатство мови визначається багатством словника. Лексичне багатство української мови відображено в різноманітних лінгвістичних словниках.

Доречне мовлення – уміння вибрати вдалу форму спілкування, інтонаційну тональність, лексичні засоби, які найкраще підходять для неї, ураховувати, з ким і де, з якою метою ведеться спілкування. Загальне правило удосконалення мовленнєвої культури можна сформулювати так: бути вимогливим до кожного сказаного і написаного слова.

Виразність мовлення досягається використанням таких мовних засобів, що забезпечують вплив на читача або слухача. До них належать виражальні засоби художнього мовлення: тропи, особливі синтаксичні структури та виражальні засоби звукового мовлення: дихання, голос, дикція, наголос, інтонація, невербальні засоби (міміка, жести).

Важливим показником правильного і культурного ділового мовлення є мовленнєвий етикет. Мовленнєвий етикет – це правила, що регулюють мовленнєву поведінку. В процесі багаторазового повторення у типових ситуаціях мовленнєвий етикет закріпився у стереотипах, стійких виразах, формулах спілкування, які ми не будуємо кожен раз, коли нам їх потрібно використати, а беремо готові, що відклались у нашій мовленнєвій свідомості.

Отже, культура мовлення вчителя є не лише показником його професійних якостей, а й фактором, що впливає на його визнання у педагогічному світі.

Література:

Корніяка О. М. Педагогічна діяльність і культура педагогічного спілкування / О. М. Корніяка // Практична психологія і соціальна робота. – 2003. – №1. – с. 38–43. 2. Загнітко А. П. Основи мовленнєвої діяльності : навч. посібник / А. П. Загнітко, І. Р. Домрачева. – Донецьк : Укр. культурологічний центр, 2001. – 56с.