Сагайдак М.О.

ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України”

Страхування в системі зниження кредитних ризиків банків: світовий досвід та його прийнятність для України

Використання інструментів страхового захисту для зниження кредитних ризиків банків в Україні не набуло широкого поширення, хоча в докризовий період у цьому питанні спостерігався певний прогрес. Причинами такої ситуації, з одного боку, є суб’єктивний розподіл ризиків між сторонами кредитної угоди, а з іншого – певні труднощі при виборі страхової компанії (низька капіталізація вітчизняних страховиків унеможливлює страхування значних ризиків у фінансовій сфері). Крім того, в ряді випадків використання інструментів страхового захисту може спричиняти істотне подорожчання кредиту за рахунок необхідності сплачувати страхові платежі.

В умовах розгортання кризи в національній економіці до зазначених проблем додалися такі негативні явища, як: різке збільшення ризиків, пов’язаних з неповерненням банківських кредитів, валютно-курсова нестабільність та високі інфляційні очікування економічних суб’єктів; заморожування активів страхових компаній у проблемних банках, що негативно позначилось на довірі до інститутів страхового ринку.

На етапі посткризового відновлення економіки для банків надзвичайно актуалізується проблема підвищення ефективності своєї діяльності, у т. ч. і за рахунок активізації страхування ризиків.

У закордонній практиці кредитне страхування як засіб мінімізації кредитного ризику набуло розвитку в Європі після Першої світової війни. По мірі розвитку фінансових ризиків у розвинутих країнах, розширення асортименту кредитних операцій сегмент страхування кредитних ризиків розвивався доволі динамічно, хоча в тенденціях його розвитку спостерігалась циклічна динаміка – так, у зв’язку з проявами нестабільності на фінансових ринках страхування кредитних ризиків в окремі періоди скорочувалось, навіть незважаючи на збільшення компенсацій [1].

В наш час страхуванням кредитних ризиків банків в основному займаються спеціалізовані страхові компанії, які у своїй діяльності активно використовують бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. Серед страхових компаній, що займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.

У Франції існує спеціальний Центр по визначенню ризиків. Ця служба була створена ще у 1946 році і знаходиться у підпорядкуванні Банку Франції. Центр щомісяця отримує від банків інформацію про надані кредити та їх використання. Картотека Банку Франції має чотири розділи. В першому підприємства розподіляються на 10 груп залежно від розміру активу балансу. Другий розділ є розділом кредитної котировки: 7 груп з шифром від 0 до 6, за яким підприємство займає свою позицію довіри. Третій розділ передбачає класифікацію підприємств за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього здійснює поділ клієнтів комерційних банків на три групи, які шифруються цифрами 7, 8, 9 (7-пунктуальні виплати, відсутність труднощів; 8-тимчасові ускладнення, що не підривають платоспроможність; 9-достатньо ненадійний клієнт). В четвертому розділі клієнти розділені на дві групи: векселі і цінні папери яких будуть переобліковані або ні [2, с.32].

Існують також спеціалізовані фірми, що надають за відповідну плату необхідну інформацію про фінансовий стан компаній-позичальників, у тому числі і конфеденційного характеру. Наприклад, у світовій практиці однією з провідних установ, яка концентрує дані про кредитоспроможність банківських клієнтів, є фірма “Дан енд Бредстріт”. Вона збирає інформацію про близько 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються у загальнонаціональних та регіональних довідниках. Більш детальна інформація може бути надана у вигляді фінансових звітів, які включають кілька розділів. Як правило, перший розділ містить інформацію загального характеру (назва, сфера економічної діяльності, адреса, форма власності, рейтингові оцінки тощо). В наступному розділі – відомості, отримані від постачальників фірми, відносно акуратності виконання нею платежів та про обсяги отримуваних комерційних кредитів. Третій розділ включає дані про аналіз балансу, обсяги продажів та прибутки/збитки. Четвертий – інформацію банку про середні залишки на депозитах та про платежі по позичках. В останніх розділах описується керівництво даної фірми, род її діяльності, клієнтура та інше [3].

Взагалі інфраструктура фінансових ринків розвинутих країн представлена великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційних агентств, які значно полегшують процес страхування кредитних ризиків банків. Окремі інформаційні установи часто акцентують свою роботу на окремих галузях економіки або за географічним принципом. Задачею українських банків та страхових компаній є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже є перевірений на практиці; по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банків; по-третє, він може виступити базисом для удосконалення існуючих розробок вітчизняних фахівців.

Література:

1. Орлова И. Страховые рынки промышленно развитых стран в новом тысячилетии // Финансы. – 2005. – №5. – С.63.

2. Загорий Г.В. О методах оценки кредитного риска // Деньги и кредит. – 1997. – №6. – С.31.

3. Методи регулювання страхової системи США [Електронний ресурс] – Доступний з: <http://linx.zp.ua>