Экономические науки/1. Банки и банковская система

Трошина О. В., Тодосейчук Г. С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Проблеми розвитку факторингу в Україні

У діяльності підприємств, зокрема торговельної сфери, постійне зростання дебіторської заборгованості, недисциплінованості покупців, які щоразу затримують розрахунки, можуть перерости у серйозну проблему. Товарні кредити відволікають кошти з обігу та уповільнюють розвиток, проте партнери наполягають на можливості працювати з відстрочкою платежів, а втрачання налагоджених зв’язків є небажаним. Вільних коштів стає дедалі менше, тому у такій ситуації зазвичай звертаються до банку за кредитом, проте сума навряд чи буде достатньою, адже основних засобів для застави недостатньо і всі кошти вкладені в обігові активи. Саме для вирішення таких проблем і призначений факторинг.

Актуальність цієї теми обумовлена фінансово-економічною кризою, яка охопила Україну (підвищила рівень неплатоспроможності підприємств і ускладнила проблему своєчасної сплати боргових зобов’язань), а також критичним станом розрахунків.

Метою статті є виявлення стану і особливостей розвитку факторингу в Україні.

Дослідженням проблем розвитку факторингу в Україні присвячені праці таких українських вчених: В. Братименка, О. Береславської, М.Олексієнка, М. Лаврик.

Сьогодні факторинг пропонують майже всі великі українські банки і декілька незалежних фінансових компаній. Це цілий комплекс фінансових послуг, які пропонуються зокрема, оптовим постачальникам товарів. Процедура надання факторингу наступна: постачальник, який працює з покупцями з відстрочкою платежу, може у вигляді авансу отримати більшу частину своїх грошей, не чекаючи їх від клієнтів. Для цього компанії необхідно укласти договір факторингу з банком. Відвантаживши товар, необхідно надати накладну та акт прийому-передачі банку-фактору, який в свою чергу перерахує на рахунок компанії 90 % від суми постачання. Фактор отримує право вимагати з дебітора всю суму. Останні 10 % за мінусом комісії фактор переказує постачальнику по мірі їх фактичної оплати покупцем. Завдяки такій схемі виробник може планувати свої фінансові потоки незалежно від платіжної дисципліни клієнтів.

Сьогодні проведення факторингових операцій в Україні регламентується на законодавчому рівні: Цивільним кодексом України (глава 73, ст. 1077); Законом України «Про банки і банківську діяльність»; Законом України «Про податок на додану вартість»; Законом України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг».

На відміну від розвинених країн в Україні факторинговими операціями здебільшого займаються не спеціалізовані компанії, а банки (понад 90% ринку). Серед проблем розвитку ринку факторингу в Україні виділено ключові:

- домінування банків, для яких факторинг займає лише частину портфелю серед інших послуг, в той час як для спеціалізованої факторингової компанії цей вид операцій є профільним;

- використання банком при оцінюванні потенційного клієнта факторингу схеми, ідентичної при кредитуванні, неврахування того, що факторинг не є аналогом кредиту й спрямований на зростання продажів та рентабельності;

- здійснення банками як факторингу лише фінансування без додаткових послуг, що суперечить світовій практиці та сутності факторингу;

- якість послуг факторингу в Україні не контролюється, у законодавстві не закріплено вимоги щодо стандартів якості факторингових послуг фінансових установ.

Стримуючим фактором для розвитку факторингових послуг в Україні є високі відсотки, котрі сьогодні застосовують вітчизняні банки у тарифах за обслуговування. У розвинених країнах вартість факторингу становить у середньому близько 1,5-2% від суми постачання. В Україні середньозважений відсоток для ринку сьогодні становить 40-50% від зазначеної суми.

Ще однією причиною, яка стримує розвиток факторингу в нашій країні, є високі витрати. Факторингова операція трудомістка і головне, дорога з точки зору собівартості. На відміну від комерційного банківського бізнесу, наприклад, кредитування, основні витрати на факторинг – не операційні, тобто пов’язані з вартістю грошових ресурсів. Це витрати на техніку, персонал і оренду. Окупитися ці витрати можуть тільки за умов дуже великого обороту. Відповідно дрібні факторингові компанії завжди будуть збитковими, тому відбувається концентрація бізнесу у великих банків і небагатьох факторингових компаній. Можна відмітити, що для України може стати пріоритетним створення могутньої фінансово-інвестиційної групи на основі низки ведучих банківських і інших фінансово-кредитних установ, яка б змогла взяти на себе вирішальну роль з приводу просування факторингу на український ринок. Такі заходи дадуть змогу, використовуючи накопичений досвід у проведенні інших фінансових операцій, успішно розвиватися і в перспективі, розширювати свої інтереси за рахунок вступу до впливової міжнародної факторингової асоціації.

Одна з основних проблем, з якою стикаються банки – нестача професіоналів, адже з точки зору реалізації факторинг – це процедура складна. Щоб надавати такі послуги, потрібні кваліфіковані спеціалісти і юристи, які б знали тонкощі різних видів виробництва. В іншому випадку факторинговий бізнес може виявитися збитковим, тому що в ньому дуже розвинене шахрайство. Існують організовані групи людей, які ретельно здійснюють моніторинг ринку і його учасників, у тому числі і кадрові зміни у компаніях і банках. Шахраї можуть використовувати декілька схем. Наприклад, якщо банк-фактор не відстежує реалізацію поставленої продукції, то один і той же товар може бути поставлений декілька разів, або відомі випадки коли фірми-шахраї приносили в різні банки копії однієї накладної. Очевидно, що працювати на вітчизняному факторинговому ринку небезпечно. Тому його учасники намагаються страхуватися. 98% угод в Україні приходиться на факторинг з регресом. Це означає, що у випадку невиплати грошей покупцем фактор залишає за собою право стягувати борг з постачальника. Якщо говорити про стабільний європейський ринок, то там більшість угод проходить без регресу – всі ризики фактор бере на себе.

Основним чинником, який стримує розвиток факторингу в Україні, залишається відсутність відповідного законодавчого забезпечення. Прийняття необхідних нормативних документів створило б умови для ефективного функціонування ринку факторингових послуг як одного з перспективних джерел фінансування діяльності суб’єктів господарювання, тому що це не просто фінансування певних витрат, а саме сукупність рівноцінних для підприємства фінансово-посередницьких послуг.

Отже, для використання переваг факторингу в Україні важливо на державному рівні вирішити правові суперечки – що саме вважати факторингом, і які установи мають право на здійснення цих операцій. З розвитком факторингу в Україні, такі послуги стануть привабливішими для суб’єктів господарювання не лише як форма захисту від ризиків, а й засобом оптимізації фінансових потоків банку та клієнта, що є запорукою розвитку вітчизняного ринку факторингових послуг.

Література:

1. Закон України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг». - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006. - № 16 - ст.139

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність». - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001. - № 5-6 - ст.30