Прожитковий мінімум: світові приклади для України

Ткачук М.В.,

Буковинська державна фінансова академія, м.Чернівці

Науковий керівник: Зибарєва О.В.

Прожитковий мінімум: світові приклади для України

Для України як незалежної демократичної, соціально-спрямованої держави з ринковою економікою важливе значення має існування розвинутої системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів. Соціально-економічні гарантії – це методи задоволення державою різноманітних потреб громадян на рівні соціально визначених норм. У світі їх рівень та обсяг є мірилом цивілізованості країни. Соціальна політика держави завжди була актуальною темою для обговорення, оскільки потребує подальшого вдосконалення, виконання та реалізації її на практиці, а не лише декларування. Соціальна політика є основним інструментом усунення негативних наслідків ринкових процесів, забезпечення добробуту членів суспільства і, як наслідок, досягнення злагоди та стабільності в суспільстві.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти[5]. В свою чергу, основою розрахунку прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення є мінімальний споживчий кошик. Споживчий кошик – асортимент товарів, що характеризує типовий рівень та структуру місячного (річного) споживання людини або сім’ї. Такий набір використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету, виходячи з вартості споживчого кошику у діючих цінах[6].

Методика формування споживчого кошику в Україні є недосконалою та застарілою. Оскільки він є основою для формування показників всієї системи соціального забезпечення, тому існує гостра необхідність вдосконалення методики його формування, досягнення науково обґрунтованого, відповідного реаліям життя прожиткового мінімуму. Необхідно зазначити, що дослідженням даної проблеми займається широке коло науковців та практиків. Зокрема, можна відмітити таких дослідників даного питання В.Шибко[3], Б.Ференс[3], Л.Новосельська[2], Ю.Цігуш[2], С.Синчук[5]. Активне обговорення даної теми здійснює Федерація профспілок України.

У кожній державі сформовано свій порядок формування прожиткового мінімуму, всі вони різняться за методами розрахунку, складом та структурою витрат, демографічними та соціальними групами населення, для яких здійснюється встановлення його розміру.

У світовій практиці виділяють 6 методів визначення прожиткового мінімуму в країні (табл.1)[2,с.198-199].

Таблиця 1

Методи визначення прожиткового мінімуму

Назва	Суть методу
Статистичний	Прожитковий мінімум встановлюється на рівні доходів 10-20% найзаможніших громадян певної країни. Використовується для країн з досить високим рівнем доходу.
Суб’єктивний (соціологічний)	Базується на проведення соціологічних опитувань населення про бажаний мінімальний дохід. Переважно має консультаційний характер.
Ресурсний	Виходить з можливості економіки забезпечити прожитковий мінімум. Застосовується у найрозвинутіших країнах.
Комбінований	Поєднує декілька методів. Наприклад, вартість харчування – за нормами, житлово-комунальні послуги - за фактом; непродовольчі товари – за часткою у загальних витратах.
Нормативний	Полягає у становленні вартісної величини прожиткового мінімуму через споживчий кошик.
Відносний	Базується на визначенні медіанного доходу - такий дохід, за якого половина населення має більший дохід, а інша – менший. Застосовується в розвинутих країнах.

В різних країнах використовується або ж фізіологічний прожитковий мінімум (обсяг коштів, достатніх для фізичного існування), як наприклад, у Росії чи Казахстані, або соціальний (більший обсяг, який має задовольняти базові соціальні потреби людини та забезпечувати їй мінімально прийнятний рівень життя у соціумі), як у Литві, Білорусії та Естонії[5].

Також важливо виокремити раціональний споживчий бюджет, що відображає споживання товарів і послуг, забезпеченість предметами культурно-побутового та господарського призначення у відповідності з науково обгрунтованими нормами та нормативами задоволення раціональних (розумних) потреб людини. Такою може бути наступна структура: продукти харчування не повинні перевищувати 30%, непродовольчі товари 47% (із них тканини, одяг, взуття 20%; меблі, предмети культури і побуту 18%; інші товари 9%) і всі послуги 23%[6].

З-поміж країн, які використовують нормативний метод для визначення прожиткового мінімуму, найбільший інтерес становить досвід США та Росії. В США крім домогосподарств, що складаються виключно з непрацездатних осіб, він розраховується для таких типів сімей з дітьми: з двома батьками, один з яких працює; з двома батьками, з яких жоден не працює; неповна сім'я з одним працюючим (батьком чи матір'ю). Базою для розрахунку межі бідності є затрати на харчування, де заздалегідь передбачено, що вони становлять одну третину сімейного бюджету[2,с.199]. Він є основою визначення рівня бідності в країні. До споживчого кошика входять такі екзотичні для нас продукти, як боби ліма та кленовий сироп.

В Росії прожитковий мінімум розраховують в середньому для всього населення і окремо для різних категорій: дітей у віці до 6-ти років, дітей у віці від 7 до 15-и років, для працездатного населення і для пенсіонерів. Частка продуктів харчування в ньому дорівнює приблизно 54%[2,с.199].

Наприклад, в Болгарії запропоновано шість таких кошиків, які дають ряд комбінацій щодо складу сімей за їхніми ознаками. Харчова частина кошика містить градації для працюючих, пенсіонерів та дітей, включаючи 149 позицій продовольчих товарів. У Литві прожитковий мінімум визначають на основі потреб сім'ї з чотирьох осіб: хлопчик 14 років, дівчинка 6-8 років і двоє дорослих. Для інших сімей використовують спеціальні коефіцієнти. Продовольча частка товарів охоплює понад 50 видів товарів і становить 45-50% мінімального споживчого бюджету[5].

У Великобританії, Німеччині прожитковий мінімум встановлюється на рівні 40 % від медіанного доходу (за відносним методом); у Фінляндії, Італії, Греції, Іспанії – 50 %, у Португалії та Ірландії – 60 % відповідно[2,с.200]. Споживчий кошик американця складається з 300 продуктів і послуг, француза - 250, англійця - 650, жителя Німеччини – 475[3].

У Великобританії до складу споживчого кошика, який використовується для визначення рівня інфляції в країні, включено витрати навіть на алкогольні напої і тютюн, громадське харчування, обладнання помешкання (меблі та електроприлади), організацію відпочинку (поїздка на курорт будь-якої екзотичної країни) та утримання автомобіля. Найбільша частка товарів та послуг кошику припадає на транспорт — 15,5%. Далі йдуть «відпочинок і культура» — 14,7%, «ресторани та готелі» — 13,4%, «послуги ЖКГ», — 10,8% та «інші товари та послуги» — 10,6%. Лише потім «їжа і напої» — 10,2%[1,4].

В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий мінімум визначається диференційовано залежно від вікового критерію або ж залежно від соціальної та демографічної групи особи: для дітей віком до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб; для осіб, які втратили працездатність[5]. Споживчий кошик українця включає 297 найменувань товарів і послуг. Фактична структура споживання населення далека від раціональної. За даними Міністерства Економіки України в споживчому кошику зразка 2006 року продукти займають 64,3%, послуги - 20,2% (в т.ч. житлово-комунальні послуги - 8,1%, зв'язок - 1,6%, міський - транспорт - 1,8%, залізничний - менше 0,5%), непродовольчі товари - 15,5%[6]. Отже, бачимо, що картина далеко не відповідає світовим стандартам і прикладам.

Враховуючи наведене вище, на нашу думку можна виділити такі завдання щодо зміни методики встановлення розміру мінімального споживчого кошику та, відповідно, прожиткового мінімуму: досягнення відповідності його складу та розміру сучасним умовам життя населення; розширення складу та покращення якості благ, що входять до складу мінімального споживчого кошику; врахування регіональних відмінностей у вартості життя; забезпечення належного співвідношення витрат на продовольчі, непродовольчі товари та послуги; переглянути склад основних соціальних і демографічних груп населення, для яких здійснюються розрахунки прожиткового мінімуму (розглянути можливість введення прожиткового мінімуму за типами та складом сімей, роду діяльності особи (школяр, студент, працюючий, пенсіонер тощо); розглянути можливість застосування комбінованого підходу до встановлення розміру прожиткового мінімуму.

При здійсненні реформування методики визначення прожиткового мінімуму необхідно врахувати позитивний та негативний як власний досвід, так і досвіди інший країн, вплив економічних, соціальних та правових факторів з метою прийняття найкращого варіанту саме для України.

Література:

1. Британская потребительская корзина [Електронний ресурс] // Портал податків - 19 лютого 2007. - Режим доступу: http://tax-in-ua.ad3.info;

2. Міжнародний досвід розрахунку прожиткового мінімуму / Л.І. Новосельська, Ю.Ю.Цігуш // Науковий вісник НЛТУ України - 2009. - Вип. 19.4. - С.198-200;

3. На порядку денному – невеличкий пістець [Електронний ресурс] / В. Шибко, Б. Ференс // Економічна правда - 9 лютого 2009. - Режим доступу: http://www.epravda.com.ua;

4. Потребительская корзина Великобритании изменила свою структуру [Електронний ресурс] // Інформаційний банківський портал - 20 березня 2007. - Режим доступу: http://www.uabanker.net;

5. Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт в Україні [Електронний ресурс] / С. Синчук // Інтернет-видання «Юриспруденція» - 15 березня 2007. - Режим доступу: http://www.lawyer.org.ua;

6. Споживчий бюджет і споживчий кошик [Електронний ресурс] // Моя зарплата в Україні – 19 жовт. 2009. - Режим доступу: http://mojazarplata.com.ua.