Сторощук М. І., Наук. кер. – Дранович М. П.

Буковинська державна фінансова академія, Україна, м. Чернівці

Розбудова Європи «українськими руками»: проблеми заробітчан

Упродовж всієї історії людства трудова міграція відігравала значну роль у суспільному розвитку. Однак сьогодні, особливо в умовах кризи, вона ввійшла в якісно новий рівень та етап свого становлення.

Актуальність теми зумовлена тим, що для України є характерними стихійний характер трудової міграції і постійно зростаючі обсяги міжнародної трудової міграції та недосконалість міграційної політики.

Вагомий внесок у процес дослідження теорії і практики міжнародної трудової міграції, удосконалення організаційних, економічних та правових важелів її регулювання зробили провідні вчені, серед яких можна виділити: Викулину Н., Гайдуцького А., Кравченка А.,  Гнибіденко І., Лібанова Е., Леонтенка О, Малиновську О., Сандула І., Прибиткова І., Римаренка Ю., Трощинського В., Філіпенка А., Юрченка В. та багато інших [1, с. 117].

Армія трудових мігрантів з України в 2009 році складала близько 7 млн. людей. При цьому офіційний дозвіл на роботу мали не більше 500 тисяч осіб. Близько 2 млн. українських мігрантів постійно проживають за кордоном, тоді як основна маса гастарбайтерів зайнята в сезонних роботах [4].

Трудова міграція з України має два виражені векторні напрями, орієнтовані на Росію і країни Євросоюзу. Серед країн ЄС найбільша кількість нелегальних мігрантів проживає в Португалії, Італії, Іспанії, Греції, Ірландії, Німеччині і низці інших країн [3, c. 310].

"Заробітчани" забезпечують до 25% українського ВВП. Доповідь Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (МФСР) свідчить, що українські трудові мігранти в 2009 році надіслали на батьківщину 8,4 млрд. доларів. При цьому варто відзначити, що МФСР брав до уваги лише офіційні дані - банківські перекази і перекази за допомогою "Western Unioin", "Contact". Тому реальні обсяги грошових коштів, які українські мігранти переводять на батьківщину, набагато більші. За деякими оцінками, вони перевищують 21 млрд. доларів. Таким чином, більшість коштів надсилаються через неофіційні джерела, тобто через кур'єрів, знайомих і близьких.

Значні відмінності в оцінках обсягів надходження міграційного капіталу обумовлені відсутністю державної політики в цій сфері, непрозорістю схем переказу коштів, а також обмеженнями валютного законодавства України, яке забороняє громадянам відкривати рахунки за кордоном.

Найближчі роки обіцяють бути важкими для українських «заробітчан». На пошук робочого місця доведеться витратити набагато більше часу і грошей, а заробітки будуть нижчими. Більшість держав посилюють міграційну політику, приберігаючи місця для власних безробітних. В Італії та Франції нелегалам загрожує тюремне ув'язнення і штрафи від п'яти до десяти тисяч євро. А в Чехії уряд готовий заплатити іммігрантам, що приїхали не з країн Євросоюзу, по 500 євро і купити зворотний квиток, аби ті покинули країну.

І все-таки українці повертатися додому не поспішають. Основні «постачальники» української робочої сили за кордон - Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Донецька області та АР Крим [7].

Найбільш "популярними" в українських «заробітчан» є такі держави як Росія, де працюють 1-1,5 млн. громадян України в будівництві, торгівлі та транспортній сфері, Італія, де працюють близько 500 тис. українців прислугою, доглядальницями та будівельниками. На сезонні сільськогосподарські роботи в Польщу їдуть близько 300 тис. українців на рік. В Іспанії знаходяться близько 200-250 тис. українців щорічно. Україна і Португалія підписали угоду про соціальне забезпечення українців, які легально працюють на території Португалії [6].

З 18 червня 2009 року в ЄС видають «сині карти» для висококваліфікованих спеціалістів із третіх країн. Володарі «синіх карт» зможуть користуватися тими ж правами, що і громадяни країни, що видала цей документ, в тому, що стосується трудового законодавства, освіти, доступу до товарів і послуг і вільного пересування по території держави [2, c. 102].

В Росії, Польщі, Чехії, Угорщині, Греції, Португалії, Німеччині, Італії та Іспанії почала працювати перша «гаряча лінія» для українських гастарбайтерів, за якою вони можуть отримати безкоштовну консультацію. Найчастіше українські заробітчани гинуть в Португалії, Італії, Іспанії та Росії. До іноземних робітників, згодних на важку і некваліфіковану працю, часто ставляться як до людей другого сорту [5].

Найпростіше сьогодні знайти роботу в Польщі. Незважаючи на кризу, ця країна рада невибагливим трудовим мігрантам, особливо в світлі майбутнього чемпіонату «Євро-2012». А якщо хоча б один родич є представниками польського народу і цьому є документальне підтвердження, то така особа може отримати «Карту поляка». Документ дає право на ряд привілеїв, таких як безкоштовну освіту та охорону здоров'я [5].

Сьогодні до позитивних наслідків трудової міграції відносять:

1) пом’якшення умов безробіття;

2) отримання країною-експортером робочої сили додаткового джерела валютного доходу у формі надходжень від емігрантів;

3) набуття мігрантами знань, досвіду та джерел фінансування.

Серед негативних наслідків трудової міграції варто назвати такі:

1) пряма втрата людського капіталу;

2) бажання приховати одержувані доходи, несплата податків;

3) «відплив інтелектуалу»;

4) іноді зниження кваліфікації працюючих мігрантів;

5) нелегальна міграція.

На першому місці серед негативних наслідків вказується втрата висококваліфікованої робочої сили, передусім наукових кадрів. У зв’язку з виїздом науковців та висококваліфікованих спеціалістів втрати України становлять понад 1 млрд. дол. США на рік.  Таким чином, Україна інвестує свій живий капітал в економіку практично всіх розвинених країн.

На нашу думку, для стабілізації українських міграційних потоків необхідно здійснити такі заходи:

1) проводити реформування трудового законодавства в сфері зайнятості з метою більш  глибокої його адаптації і відповідності міжнародними нормам і принципам;

2) сприяти підвищенню конкурентоспроможності робочої сили за рахунок підвищення рівня освіти по професіях, затребуваних на ринку праці;

3) розвивати більш тісну і плідну взаємодію державного управління з територіальними громадами, органами місцевого самоврядування для підвищення ефективності планування і регулювання сегментів ринку праці;

4) знижувати диспропорції між пропозицією і попитом робочої сили шляхом створення єдиної загальнодоступної бази даних, яка включатиме деталізовану інформацію про можливості влаштування на роботу, заробітну плату по визначеному фаху, про учбові заклади і їх рейтинг тощо;

5) направляти  досвід мігрантів, їх грошові перекази в сторону ефективного зростання виробництва і національної економіки.

Список використаної літератури:

1. Кулик Р.В. Вплив міграційних процесів на європейський ринок праці: український аспект// Економіка та держава. – 2009. - №11. – С.117 – 120.

2. Малютін І.А. Трудова міграція з України: тенденції розвитку // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2008. – №2. – С. 97 – 102.

3. Хомич Л.В. Зовнішня трудова міграція населення України: масштаби, сучасні ознаки та географія // Регіональні проблеми України географічний аналіз та пошук шляхів вирішення. Зб. наук. праць. – Херсон: ПП Вишемирський, 2007. – C. 310-316.

4. www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України.

5. www.dcz.gov.ua – Державна служба зайнятості України.

6. www.iom.org.ua – Міжнародна організація з міграції.

7. www.newsru.ua - Новини України та світу.