К.ф.н. Никифорова Л.А, Іваннікова К.С.

Донецький національний університет економіки та торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського

                        Національно-культурне відродження України

     90-ті роки ХХ століття ввійшли в історію як роки, позначені значними потрясіннями і змінами як у політичній, економічній, соціальній, так і духовній сферах. Саме в цей період, в 1991 році, постала незалежна Україна. Здобуття незалежності є переломним моментом в історії будь–якої країни, оскільки цей процес часто супроводжується загостренням багатьох проблем, серед яких не останнє місце посідають національні. Тому постала нагальна потреба проводити державну політику, спрямовану на відродження культури.

    Ключове питання національно-культурного відродження - на­родна освіта. 23 травня 1991 р. Верховною Радою був прийнятий за­кон України «Про освіту». Він визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави і передбачив карди­нальні зміни в її роботі. Освітня система стає більш гнучкою та різно­манітною. Поглибленому розвитку здібностей учнів і студентів сприяла поява мережі альтернативних навчальних закладів – ліцеїв, коледжів, гімназій. Кабінетом Міністрів затверджена комплексна на­ціональна освітянська програма «Освіта» («Україна – XXI століття»), націлена на найближчу та більш віддалену перспективу. Програма ґрунтується на поєднанні освіти, науки і культури, вітчизняного і світового педагогічного досвіду, її метою є піднесення вітчизняної освіти до світового рівня.

    Також важливим чинником національної культури виступає рідна мова. Втрачаючи мову, людина втрачає частину своєї національної суті. Великий І.Франко говорив: «...Лише той народ має право на незалежність, який знає і поважає свою історію та мову». Мова – основа збереження та відтво­рення національної культури. Тільки той народ може вважати себе здоровим, тільки той народ може впевнено дивитися в своє майбутнє, всі сфери діяльності якого перейняті його мовою та культурою.

    Мова – найголовніший організатор духовного життя, єдності й розвитку народу. Звуження сфери вживання мови веде до звуження сфери духовності, до духовного зубожіння, деградації. Там, де мова гине, помирає народ.

    Українська мова – це мова великого народу. За кількістю тих, хто нею розмовляє, вона займає шістнадцяте місце в світі, а серед слов'янських мов - друге. Українська мова – друга серед наймелодійніших мов світу. А скільки принижень вона перенесла? Від Пет­ра І до Михайла Суслова вийшло 20 указів, циркулярів, постанов про заборону або дискримінацію української мови і культури. Будь-яка спроба захисту національної мови розцінювалась як націоналізм. Як наслідок – сфера вживання української мови звужувалась. Мова вживалась не скрізь. В школах рідною мовою навчалось менше поло­вини учнів. Довгий час вивчення в школах української мови залежа­ло від національної свідомості батьків, яка впродовж де­сятиліть, а то й століть, руйнувалася, нівелювалася.

     Найкращий стан української мови в Україні Західній: тут вона набула повної по­ширеності серед українців як у селі, так і в місті, а це сприяє її поширенню і серед інших місцевих етносів. Найскладніше засвоєння і поширення української мови є в Криму, бо російське і татарське населення там переважає українців. До того ж Крим прилягає без­посередньо до Східної України, що також має чимало проблем із цієї галузі. Ось чому варто зосередити увагу на ситуації Східної України як регіону, що і своїм положенням, і чисельністю є найвагомішим для долі України в цілому. Мовним недокрів'ям стражда­ють практично усі великі міста Східної України, а саме Харків, Дніпропетровськ, Луганськ, Донецьк, Одеса.

    Серед українських регіонів особливою своєрідністю етнокультурних традицій у порівнянні з іншими регіонами, відзначається Донеччина. Зараз на Донеччині понад 20 % студентів навчаються у ВНЗ з державною мо­вою викладання. Трохи вища ця цифра в школах-інтернатах - 34,5 %, до 50 % - у зага­льноосвітніх школах та дитячих дошкільних закладах. У 2010 році (на час завершення програми розвитку та функціонування української мови в Донецькій області) кількість загальноосвітніх україномовних шкіл сягне 78 % від загальної цифри, дошкільних за­кладів - 81 %, вищих навчальних закладів І-ІІ та ПІ-ІУ рівнів акредитації відповідно -26 % та 39,7 %.

    На розширення сфери функціонування української мови спрямо­вано «Закон про мови в Українській РСР», прийнятий в 1989 р. Ук­раїнській мові надано статус державної. Держава взяла мову ук­раїнського народу під охорону, юридичний захист. В Україні була схвалена Державна програма розвитку української та інших націо­нальних мов на період до 2000 року. Її реалізація мала на меті ство­рити в суспільстві для кожної людини те, що зветься атмосферою рідної мови. Творчі можливості української мови великі. Незважаючи на звужене функціонування, вона є упорядкованою системою, яка не поступається ні в чому будь-якій мовній системі світу.

     Перспективність розвитку української культури залежить від готовності її представників до культурної активності, яка в знач­ній мірі залежить від стану їхнього менталітету. У ньому як хара­ктерну рису українця багато дослідників називають комплекс меншовартості, утрату національної гідності.

     Однак за даними дослідження Міністерства культури, яке ві­дображає структуру населення дев'яти основних регіонів Украї­ни, українським громадянам притаманний досить значний рівень самоповаги, що свідчить про потенціал не розтраченої сум'яттям перебільшеної самокритики української особистості.

     Можна зробити висновок, що національне відродження розпочинається з самопізнання, з ототожнення себе з представниками якогось окремого етносу і з усвідомлення необхідності краще знати історію свого народу, його мову, культуру, традиції, його місце серед інших народів світу.

                                                           Література

1.     Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисципліни. – К: КНЕУ, 2003. – 367с.

2.     Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура:  Курс лекцій. Київ: ЦУЛ, 2003. –508с.