Педагогічні науки / 6.Соціальна педагогіка

К. пед. н. Лемко Г.І., Григоряк Л.В.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Соціальне виховання дітей-сиріт підліткового віку в загальноосвітніх школах-інтернатах

В Україні останнім часом поширюється таке явище, як соціальне сирітство, зумовлене ухиленням батьків від виконання своїх обов’язків щодо неповнолітньої дитини. Серед основних його причин, окрім традиційних (асоціальна поведінка, поширення алкоголізму та наркоманії), виникли і нові, характерні для періоду політичних, економічних та інших реформ, а саме: безробіття, економічна нестабільність, зростання злочинності, бідність.

На даному етапі розвитку суспільства стоїть питання реформування закладів для дітей-сиріт (дитячих будинків), яке проводиться з метою забезпечення пріоритетності сімейних форм влаштування, а тому перебування дітей у таких закладах є тимчасовим. Зменшення кількості дітей-сиріт у інтернатному закладі дозволить здійснювати процес особистісно-зорієнтованого виховання ефективніше, але невирішеною проблемою залишається пошук нових приміщень для відкриття нових інтернатних закладів, тому що усиновлення дітей, створення фостерних сімей, будинків сімейного типу не вирішують проблему сирітства в Україні.

Зміст соціального виховання дітей-сиріт полягає в побудові таких взаємозв’язків особистості із суспільством, що забезпечують формування її життєвого досвіду та включення в систему соціальних відносин, соціально здорової поведінки та підвищення рівня соціального здоров’я [2, с. 437].

Виховання соціально здорової дитини-сироти сприяє толерантному ставленню до людей інших вікових категорій, соціальних статусів, національностей, релігійних поглядів, тобто формується загальне позитивне сприйняття навколишнього світу. Чим більше й повніше в майбутньому в дітей-сиріт задовольнятимуться їхні потреби в процесі взаємодії з людьми, тим тоншою буде їхня людська натура, тим гостріше вона сприйматиме світ, моральний стан інших. Без такого витонченого сприйняття навряд чи досяжна головна мета формування здорової особистості – знаходження щирої радості, щастя в кожній хвилині життя.

Більшість вихованців мають відчуття знедоленості, що є наслідком відсутності материнської та батьківської любові, недостатнього розвитку у сфері емоційних і тактильних контактів із дорослими. Тому так важливо застосовувати методи соціально-педагогічної компенсації, які розвивають здатність кожної дитини відповідно до її індивідуальних можливостей і психофізичного потенціалу помічати не тільки недоліки, але й певні переваги проживання в інтернаті. Велику роль у формуванні позитивного образу родини відіграє відвідування дитиною різноманітних дитячих заходів для спілкування із однолітками із загальних шкіл (міських конкурсів, спортивних змагань). У загальноосвітній школі-інтернаті дитина має бути оточена любов’ю й повагою дорослих людей.

По закінченні загальноосвітнього навчального закладу перед сиротами постають дійсні труднощі. Стає очевидним, що більшість із них погано адаптується до умов сучасного життя. Перед соціальними педагогами першочерговими постають завдання підготовки дітей до життя у вільному суспільстві.

Аналізуючи поведінку та вчинки вихованця, його взаємини з навколишнім світом, особливу увагу необхідно звернути на мотиви, зовнішні обставини та стан дитини. Це дозволить визначити, що, наприклад, замкнутість, пасивність, байдужість можуть бути наслідком пригніченості особистості. Злісні порушення дисципліни, а часом просто хуліганські вчинки, часто свідчать про психологічну травму, зовнішню жорстокість дитини. При аналізі деяких учинків виявляються егоїзм, нездатність співчувати, крайній індивідуалізм. Тому необхідною є просвітницька діяльність (соціальна освіта) з формування соціального здоров’я, яка здійснюється під час позаурочної роботи, вона націлена на підвищення загальнокультурного рівня дитини, розвиток її соціальної активності й навчання методам самозахисту та виживання в сучасних умовах на засадах гармонійної взаємодії.

Ставши жертвою байдужості дорослих, витримавши складні життєві іспити, дитина, що позбавлена батьківської турботи, звикає до ролі жертви, стає пасивною і байдужою або агресивною, в неї часто розвиваються споживчі потреби і моральне утриманство.

Реалізація соціально-педагогічної роботи залежить від урахування вікових особливостей дитини, її соціально-психологічної біографії, часу перебування в інтернатному закладі. Розвиток мислення, почуттів, волі, здібностей дитини-сироти зумовлено й умовами виховання та навчання. Особливе значення ми приділяємо вихованню дітей-сиріт підліткового віку, тому що формування соціального здоров’я цієї вікової групи найнеобхідніше через посилене бажання в них стати девіантами (виділитися, порушити норми інтернатного закладу), що потім відбивається на стилі поведінки, фізичному, психічному та духовному здоров’ї.

І.Дубровіна наголошує, що в дітей, які виховуються в інтернатних закладах, спостерігається низька результативність у сфері спілкування, недостатність засобів спілкування [1, с. 78]. Обмеженість сфери вибору друзів, спілкування тільки з ровесниками призводять до психологічної й емоційної самотності (замкнутості).

Отже, організована соціально-педагогічна діяльність створює природний освітній процес, що визначається специфікою взаємодії дитини-сироти з навколишнім середовищем – людьми, природою, мистецтвом, засобами комунікації.

1. Дубровина И.В. Лисина М.И. Особенности психического развития детей в семье и в домах ребенка: Возрастные особенности психического развития детей. – М., 1982. – 192 с.

2. Социальная работа: Учеб. пособие, – 2-е изд., перераб. и доп. – Ростов Н/Д: Феникс, 2003 – 480 с.