Золотарьова Олена Олександрівна

асистент кафедри управління освітою,

Луганський обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти

Інтегративні тенденції розвитку естетичного виховання

в загальноосвітній школі

Проблема естетичного виховання багатоаспектна і її дослідження вимагає використання теоретичних розробок різних наук (філософських, науково-природничих, педагогічних, психологічних, мистецтвознавчих тощо), кожній з яких притаманна своєрідна гносеологічна точка зору. Методологічну основу сучасної моделі естетичного виховання становить інтеграція знань у галузі естетики, педагогіки, етики, психології.

Педагогічні технології, в тому числі й інтеграційні, мають свої цільові орієнтири, результати, складові ознаки, елементи й компоненти, тому потребують узагальнення та систематизації. Запровадження педагогічних технологій в зарубіжній та вітчизняній теорії і практиці пов’язане з іменами Б.Блума, Дж.Керола, С.Сполдінга, В.Безпалька, І.Волкова, В.Короткова, Б.Ліхачова, О.Пєхоти та ін.

Серед багатьох педагогічних технологій, що включають як традиційні, так і інноваційні методи й форми навчально-виховної діяльності, особливе значення належить інтегративному навчанню – одному з найефективніших чинників в отриманні та систематизації знань учнів, розвитку їхніх творчих здібностей, мислення, формування у них уявлення про цілісність світу. Інтеграційні процеси пов’язуються з народженням якісно нових аспектів, перетворенням об’єктів, що виникають з утворенням та взаємопроникненням зв’язків між речами, процесами, явищами і визначають їхнє функціонування.

В історичному аспекті проблема інтеграції – є однією із найдавніших. Міркування про взаємозв’язок окремих знань знаходили своє місце ще в працях Платона, Арістотеля. Розв’язання цієї проблеми є в работах Г.Гегеля, І.Канта. Пізніше у Д.Локка ідея інтеграції ув’язується зі змістом освіти, де один предмет має наповнюватися елементами і фактами іншого.

У класичній педагогіці найбільш повне психолого-педагогічне обгрунтування дидактичної значимості інтеграції зробив К.Ушинський. Він запевняв, що „знання та ідеї мають органічно вбудовуватися в світлий та, по можливості, широкий погляд на світ та його життя” [6,с.166]. Сутність інтеграції в освіті, її форми й види досліджують С.Гончаренко, В.Давидов, І.Козловська, Ю.Самарін, О.Савченко та ін. В історії сучасної педагогіки виділяються три етапи розвитку інтеграційних процесів в освіті:

- перший етап (20-30рр.) – упровадження в практику освіти комплексного навчання, що передбачало інтеграцію різнопредметних знань;

- другий етап (50-70рр.) – школа затверджує міжпредметні зв’язки як один з основних принципів дидактики;

- третій етап (70-80рр.) – новий підйом інтеграції.

На думку А.Данилюка, „історія інтеграції освіти є по суті історією наповнення загальнозначущого поняття інтеграції педагогічним змістом, його конкретизацією в системі інших категорій педагогіки, послідовний перехід від спочатку абстрактного і змістовно бідного уявлення до конкретного, різноманітного розвиненого поняття інтеграції освіти” [2,с.21]. У роботі „Теорія інтеграції освіти” доведено, що інтеграція увійшла в педагогіку як наукове поняття та категорія дидактики на самому початку 80-х рр. ХХ ст. і „ухвалення педагогами цього загальнонаукового поняття було підготовлене розвитком в тих або інших формах інтеграційних процесів в освіті впродовж попередніх десятиліть” [2,с.22].

Одними з перших зробили спробу визначити сутність інтеграції І.Звєрев і В.Максимова, які стверджували, що інтеграція є процесом і результатом створення нерозривно сполучного, єдиного, цілісного. У навчанні вона здійснюється шляхом злиття в одному синтезованому курсі (темі, розділі програм) елементів різних навчальних предметів, злиття наукових понять і методів різних дисциплін у загальнонаукові поняття і методи пізнання, комплексування і підсумовування основ наук в розкритті наочних навчальних проблем .

Л.Масол на підставі аналізу існуючих досліджень зазначає, що в цьому понятті можна виокремити дидактичні (В.Беспалько, С.Гончаренко, О.Савченко), виховні (І.Бех, В.Рибалка), цілісні педагогічні аспекти (І.Дмитрик, О.Пєхота, Г.Селевко). У своєму дослідженні Л.Масол, називаючи інтегративну освіту механізмом „особистісної самоорганізації хаосу”, підкреслює її належність „до інноваційного поля розуміння і тлумачення освіти загалом і мистецької освіти зокрема”[4]. Саме інтеграція, на думку автора, допомагає не в тому, щоб дитина механічно засвоювала надані знання, а, навпаки, якомога швидше подолала в собі цей хаос, тобто інтегрувала „нові уявлення, факти, вміння з попереднім особистісним життєвим і естетичним досвідом”[4].

Необхідно підкреслити, що інтеграція як педагогічне явище має визначені традиції. Перш за все багато шкільних предметів здавна мають інтеграційний характер. Найчастіше це була інтеграція внутрішньонаочного рівня: шкільний курс літератури завжди був інтеграцією науки про літературу, читацької практики і дослідів письменництва, тобто явищ різного порядку, пов’язаних між собою на основі цілепокладання. Те ж саме стосовно курсу музики, образотворчого мистецтва тільки з іншим співвідношенням вказаних вище компонентів.

У сучасних роботах українських педагогів вбачається уявлення про існуючі форми і засоби інтеграції знань в системі освіти (В.Андрющенко, В.Беспалько, С.Гончаренко та ін. ) визначено думку стосовно того, що інтеграція в навчанні припускає активну діяльність різних видів мислення, уяви, інтуїції, дій, забезпечує взаємне перенесення знань з одного виду діяльності на інший, використання учнем індивідуального життєвого досвіду. На їхню думку, інтеграційні знання та вміння – це навчальні знання та навички учнів, необхідні для поглиблення та розширення міжпредметних знань, їхньої систематизації й узагальнення та розширення міжпредметних навчально-пізнавальних навичок, а також для розв’язання інших освітніх проблем, що виникли на основі різних проявів міжнаукової інтеграції.

Таким чином, процес інтеграції характеризується міждисциплінарним рухом знання до цілісності, що передбачає полісистемне вивчення об’єкта пізнання, виступає логічним результатом змін у кожній із взаємодіючих систем знань і є джерелом виникнення нових тенденцій до їхньої інтеграції.

Отже, на підставі вищевикладеного можно зробити такі висновки: запровадження в загальноосвітніх закладах інтегративних педагогічних технологій – це об’єктивно існуючий процес єдності та цілісності знань, необхідний відгук на інтеграційні соціокультурні процеси, що видбуваються в сучасному світі.

Список використаних джерел

1. Зюзін І. Естетичні засади розвитку особистості // Мистецтво у розвитку особистості: монографія. – Чернівці: Зелена Буковина, 1996. – 416 с.

2. Данилюк А. Теория интеграции образования / А.Данилюк. – Ростов- на-Дону: Изд-во РПУ, 2000. – С.21 – 22.

3. Локтева О. Интеграция знаний в процессе изучения искусств младшими школьниками / О.Локтева. – М.: Просвещение, 1999. – 16с.

4. Масол Л. Теоретико-методичні засади інтегрованого навчання мистецтва: Посібник для вчителів. – Х.: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. – С.4 – 127.

5. Пєхота О. Технологічний підхід в освіті: науково-методичний посібник. – К.: А.С.К., 2004. – С.7 – 26.

6. Ушинский К. О воспитании внимания / Сочинения в 10 т. – М.: Просвещение, 1950. – Т.10. – С.166