Політологія / 3 Теорія політичних систем

К. політ.н., доцент Скомаровський В.О.

Європейський університет Уманська філія

Світогляд в контексті формування нації і держави

Світогляд для виживання нації і державності в сучасному українському світі має визначальне значення. Українці можуть втратити свою молоду Українську незалежну державу саме тому, що послуговуються не українським світоглядом. Політичні сили, які не ідентифікують себе з українством, використовують комунорадянськи стереотипи у боротьбі за душі українських громадян, відкрито виступають проти становлення української держави і її незалежності. Щоб визначитись у питанні сучасного і майбутнього України необхідно провести референдум з таких, на мою думку, світоглядних питань: хто ми є (росіяни, совєтський народ, чи українці) і який політичний режим нас влаштовує з усіма його наслідками (тоталітарний, авторитарний, чи демократичний)? Результати референдуму повинні стати основою для діяльності будь-якого уряду, який приходить до влади демократичним шляхом. В сучасному світі ще не було такого народу, для якого світогляд національних меншин став основою демонтажу власного світогляду. Чиновник не згодний з результатами референдуму автохтонного народу, добровільно подає у відставку, або знімається з посади у визначеному законом порядку.

Світогляд українського нарду формувався на основі духовної ментальності та енергії власної землі, на якій він споконвічно жив і розвивався, набуваючи свій неповторний і історичний досвід. Любов до матінки землі зафіксований ще у стародавніх українських міфах. На українських землях не треба було працювати великими колективами з громіздкою надбудовою наглядачів і начальників на зразок східних деспотій. Невелика сім’я в Україні, без зовнішнього тиску могла сама забезпечити себе всім необхідним для власного існування. Завдяки цьому, особиста свобода стала невід’ємним і природним станом українця.

З давніх часів українська земля була транзитним шляхом для переселення народів із сходу на захід. З середини ХV cт. з’явилося Кримське ханство, небезпечне утворення біля південних рубежів України, яке постійно загрожувало поневоленню місцевого населення. Автохтони вимушені були жити в постійній напрузі, чекаючи непередбачений ворожий напад. При таких умовах раціонально планувати життя і вести домашнє господарство українці не могли. Гармонію власного і зовнішнього життя вони відчували інтуїтивно, вираховуючи можливість власної небезпеки не стільки розумом, скільки серцем. Інтуїтивне відчуття формується не в голові, а в серці. Серце, це єдиний орган людини, який відчуває небезпеку і здатний рятувати життя. Серце, на думку П. Юркевича породжує, а голова лише упорядковує. На цих підставах сформувалася за багато століть друга важлива риса української ментальності – кордоцентризм (серце в центрі).

Інтуїтивно відчувати власне буття колективом не можливо. Переживати особисте можна лише індивідуально. Переживання завжди є особистісним, його не можна фіксувати в поняттях, кожна його мить є унікальною і неповторною. В філософській думці такий стан визначається як екзистенція.

Опис ментальних рис українського народу прослідковується у міфічній, релігійній і філософській спадщині. У класичній літературі вперше це було продемонстровано у філософських працях Г.С. Сковороди. Висновки Г.С. Сковороди підтверджувались у творчих доробках М. Костомарова, П. Юркевича, Д. Чижевського, І. Бичко та ін.

В сучасній політологічній літературі, стосовно людини, ідуть дискусії, що є базовою цінністю, а що похідною: людина, чи колектив. На мою думку, вирішуючи це питання, необхідно виходити з конкретних обставин, досліджуючи те чи інше суспільство. Український індивідуалізм сформований на свободі особистості. Кордоцентризм і екзистенція визнаються основними цінностями української духовної ментальності. Тому не колективізм, а індивідуалізм, виступає базовою основою розуміння людини як вільної особистості, яка повинна бути захищена законом. Такий захист може здійснити тільки сучасна демократична держава. Всі інші філософсько-політичні і соціологічні визначення: соціальне, колективне, солідарне, групове не заперечуються, а лише виступають похідними від базового поняття. Для українців близька ліберальна ідеологія, спрямована на захисті прав і свобод людини і громадянина. Для наших мовно близьких сусідів росіян, виходячи з східно-азійської ментальності, базовою цінністю виступає колектив, а конкретна соціалізована людина є лише продуктом, того чи іншого культурного середовища. Звідси приоритет у росіян надається державі над правами і свободами людини і громадянина.

Виходячи з своєї ментальності, у українців є власний погляд на історію. Всесвітня історія бачиться, як еклектична сума різних локальних історій, у яких відсутня всезагальна закономірність. Відкидається позитивістська думка, що менш розвинуті народи, обов’язково повинні пройти стадії більш успішних, історично визнаних народів. Кожний народ унікальний і має власну, тільки йому притаманну, неповторну біографію. Зовнішні впливи діють, але опосередковано, трансформуючись у місцеві традиції і місцеву культуру.

Україна, з цього погляду, заперечує родинні стосунки (молодший чи старший брат), які дають «право» сусіднім державам втручатися у внутрішні справи України і накидати не природний для її громадян світогляд. У України, як суверенної держави, немає спільного родича, який повинен нею піклуватися, нав’язуючи свою мову, історію і культуру. Силове нав’язування чужої ментальності розглядається як поневолювання «культурним» етноцидом.

Отже, щоб бути успішною у власному політичному просторі, Українська держава, її головний носій український народ повинен спиратися на власний історичний досвід і століттями сформований український світогляд. Не підлаштовуватись під впливи чужоземних націоналізмів, не природних для українців, включаючи радянський світогляд. Всі ці негативні чинники гальмують процес націотворення і не дають можливості українському народу розбудовувати сучасну демократичну Українську державу.