Физическая культура и спорт/ 2.

Развитие физической культуры и

спорта в современных условиях.

Пастернацький В. В., Куртов І. І., студ. Живокоз А. Ю.

Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського, Волинський національний університет імені Лесі Українки

Досягнення оздоровчих ефектів й появлення інтересу до занять фізичною культурою у молодших школярів засобами фізичних вправ (на прикладі учнів 1 класу).

Фізичне виховання учнів 1-3 класів має свою специфіку, зумовлену їх анатомо-фізіологічними та психологічними особливостями, також тим, що приходячи до школи, учні попадають у нові умови, до яких вони повинні пристосуватися, звикнути. З початком навчання значно зростає об'єм розумової праці дітей й одночасно обмежується їх рухома активність та можливість перебування на відкритому повітрі. Саме тому правильне фізичне виховання в молодшому шкільному віці є не тільки необхідною умовою всебічного гармонійного розвитку особистості учня, але й деяким фактором підвищення його розумової працездатності. Діти молодшого шкільного віку відрізняються більшою руховою активністю, прагненням до самостійності. Вони вже впевнено, хоча і своєрідно виконують найбільш вживані основні рухи: ходьба, деякі види лазіння, підскіки, стрибки, елементарні рухи окремими частинами тіла. У них є деякий рухомий досвід, придбаний в дитячому садку, побуті, в іграх з іграшками й наочностями, є визначене коло уявлень про оточуючі явища. Таким чином, діти вже готові до соціально-спрямованих вправ.

Соціально-спрямовані вправи займають значне місце в загальній темі фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку й необхідні для своєчасного та гармонійного розвитку організму, свідомого керування рухами, є засобом для оздоровлення організму. Систематично впливаючи на великі групи м'язів, ці вправи значно активізують змінні процеси, створюють сприятливі умови для живлення усіх кліток та тканин організму.

Спеціально-спрямовані вправи - це спеціально розроблені рухи рук, ніг, тулубу, шиї та інших частин тіла, які можуть виконуватися з напруженням м'язів, різною швидкістю, амплітудою, в різному й темпі. Ці вправи сприяють розвитку рухомих, психічних якостей дитини, готують її до оволодіння складними діями сприяють розвитку сили м'язів, швидкості скорочень м'язів, рухомості суглобів, формує правильну поставу. Крім того, такі вправи мають ряд особливостей: вони точно дозуються, можуть застосовуватись в різноманітних варіантах та комбінаціях, що забезпечує виборчий характер впливу на окремі групи м'язів і на визначені системи організму. В результаті систематичного повторення таких вправ створюється своєрідний фонд рухомого досвіду, рухомих якостей й складностей, необхідних як у життєвий практиці, так і для формування складних навиків.

Але наскільки кора головного мозку дитини, не дивлячись на темпи її розвитку, ще недостатньо сформульована, й спостерігається незрілість аналізаторів, то рухи ще не можуть сприйматися в усій повноті характеристик: просторі, часі, силі. Нові умовно-рефлекторні зв'язки створюються легко, але відрізняються нестійкістю, тому необхідно постійно повертатися до одних й тих же вправ та не поспішати з їх ускладненням. Рухи, рухомі дії діти виконують схематично, неузгоджено, часто повільно. Виходячи з вищеописаного, при підборі вправ необхідно врахувати особливості фізичного та психічного розвитку дітей, дотримуючись повільного зростання складності, які можна розглянути в декількох направленнях:

- по фізичному навантаженню на опорно-руховий апарат та інші системи організму (півнахил, нахил, торкаючись пальцями підлоги, пружинні нахили, тощо);

- по їх структурі: кількості елементів, просторових та часових відношеннях між окремими частинами вправ - напрямку амплітуди, темпу, ритму рухів частин тіла (підняти обруч над головою, продіти впродовж тулубу, покласти на підлогу, вийти з нього. Зробивши крок вперед, те ж саме - у швидкому темпі);

- по формі, можливостям чіткого виконання (вправи імітаційні, конкретні завдання, аналітичні вправи).

У роботі з дітьми цього віку особливо яскраво виражене комплексне застосування наочних, словесних й практичних методів навчання. Дітям необхідні постійний зразок для наслідування. Словесні методи й прийоми у роботі з маленькими дітьми спрямовані на те, щоб посилити дії відмови, домагання яскравості, спонукальності образу, створити позитивний настрій. Всі вправи засвоюються малюками тільки в процесі багаторазового повторення, кожні вправи повторюються цілком, в незмінному вигляді. Спочатку вчитель називає вправи, а потім перевіряє готовність дітей, пропонує їм прийняти необхідне початкове положення, при цьому часто звертається до образних порівнянь. Потім вправи показуються й одночасно пояснюються вчителем й тутечки виконуються учнями. Передбачений образ повинен бути знайомий дітям. Відмінною особливістю пояснення є те, що воно носить цілісний характер. Правильно виконати рухи, рухомі дії допомагають зорові орієнтири, якими бувають предмети, що є в залі. Це подається в ігровій, захоплюючій формі. По ходу виконання вправ вчитель часто дає вказівки. Вони активізують дітей, важливі для розвитку просторових орієнтирів, підготовлюють до усвідомленого самостійного виконання рухів та рухомих дій. Вказівки в процесі вправ служать також розвитку у дітей почуття ритму й темпу, допомагають одночасно почати і закінчити вправу. Крім того, при проведені кожної вправи вчитель користується оцінкою Більшою частиною вона індивідуальна та носить позитивний характер, незалежно від того, як учень виконав рухи, рухомі дії. Підкреслюються характерні моменти рухів, часто в образній формі. Таким чином, оцінка сприяє закріпленню правильних рухомих уявлень. У віці 6-7 років в учнів є вже визначена готовність до усвідомлення поставлених перед ними задач, вміння оцінювати ситуацію, керувати своїми рухами, саме тому з'являється можливість за допомогою словесних вказівок й роз'яснень сформувати у молодших школярів достатньо міцні знання й вміння в їх руховій діяльності. Засвоєння й розвиток основних видів рухів відбувається у ходьбі, бігу, рівновазі, стрибках, метанні, лазінні, а також діти засвоюють елементи спортивних ігор - волейболу, баскетболу, футболу, тощо.

Вправи в ходьбі й бігу. Задачею вправ у ходьбі й бігу є виробка - легких, вільних рухів з непоганою координацією в рухах рук та ніг. В цьому віці учні набувають уміння зберігати направленість й рівномірність бігу та ходьби. Для розвитку швидкісних якостей пропонується біг на, швидкість (дистанція 20 м), для розвитку спритності та координації - човниковий біг протягом 1,5–2 хвилин в уповільненому середньому темпі.

Вправи в стрибках. В молодшому шкільному віці арсенал вправ значно збільшується. Спостерігається більш сильне відштовхування від ґрунту, енергійний змах рук, краща узгодженість рухів у всіх фазах виконання стрибків у висоту, довжину та інше. Поруч з повторенням стрибків на двох ногах на місці або з просуванням вперед навчають також стрибкам в довжину та висоту з розбігу, в довжину з місця, через перешкоди, зі скалкою.

Вправи в метанні. Учні цього віку здатні аналізувати рухи. Це допомагає їм засвоїти різні завдання: точно попасти в ціль (вертикальну, горизонтальну), енергійно замахуватися й прийнявши правильне початкове положення, кидати м'яч на дальність. Характерним для молодших школярів є те, що вони правильно сприймають вказівки вчителя й виконують вправи відповідно зі своїми можливостями.

Вправи в рівновазі. Відомо, що рівновага (її збереження й підтримка) є необхідним компонентом будь-яких рухів. Затримка або недостатній розвиток функції рівноваги впливає на точність рухів, темп, ритм. Покращення результатів відбувається у зв'язку з достатньо гарним розвитком координацій тонусу м'язів. Пропонуються вправи в рівновазі на зменшеній та збільшеній опорі, виконання на ній завдань з різними предметами. Всі вправи на розвиток рівноваги потребують від учнів зібраності, уваги, вольових зусиль. Саме тому їх належить проводити в середньому або повільному темпі під спостеріганням вчителя, або при необхідності надати допомогу й страховку окремим учням.

Вправи в лазінні. При виконанні вправ у лазінні до роботи притягуються різні групи м’язів. Поруч з вправами, засвоєними раніше в дитячому садку, пропонується лазіння по гімнастичній стінці до 2,5 м зі зміною темпу, перелізання з одного прольоту на інший, пролізання між рейками, тощо.

Вищезазначене дає можливість уявити загальні задачі фізичного виховання школярів у вказаній нижче класифікації.

Оздоровчі задачі: сприяння зміцненню здоров'я, всебічному й гармонійному фізичному розвитку - формування правильної постави, розвиток різних груп м'язів тіла, правильний та своєчасний розвиток усіх систем організму та їх функцій, зміцнення нервової системи, активізація процесів обміну; забезпечення оптимального віку рівня фізичних якостей та фізичної працездатності; сприяння загартовуванню організму, підвищенню рівня опірності негативним факторам.

Просвітні задачі: формування життєво важливих рухомих умінь й навиків в природних рухах (діях), які широко застосовуються у побуті в умовах трудової діяльності; збагачення рухомого досвіду за рахунок оволодіння технікою рухомих дій, вправ, що вимагає уміння свідомо регулювати зусилля у відповідності з заданими параметрами рухів; розвиток здатності керувати рухами власного тіла в ускладнених умовах, втому числі при засвоєнні нових форм рухів; формування системи знань, засвоєння яких сприяє, по-перше, підвищенню загальноосвітньої культури школярів і, по-друге, забезпечує свідому основу оволодіння різними видами фізкультурної діяльності.

Виховні задачі. Об'єктивна необхідність цілісного формування особистості передбачає використання фізичного виховання в цілях допомоги моральному, розумовому, естетичному й трудовому вихованню школярів. Загальні задачі фізичного виховання школярів при постановці й вирішенні їх в реальному навчально-виховному процесі належать конкретизації у відповідності з виховними особливостями тих, хто займається, специфікою змісту навчального процесу, етапами навчання й виховання.