д.е.н., професор, Череп А.В.

Запорізький національний університет, Україна

Цінова політика за умов ринку

Цінова політика вищого навчального закладу стосується життєво важливих аспектів його існування і подальшого розвитку. Ціноутворення виражає стратегічні цілі закладу освіти та повинно бути обґрунтованим.

В основі більшості методичних підходів щодо визначення ціни є витратні методи ціноутворення, вихідною базою яких є розрахунок собівартості підготовки спеціаліста за певним напрямом. Основними недоліками такого підходу є: по-перше, неврахування попиту на освітні послуги, по-друге, орієнтація на завищену собівартість, по-третє, норма прибутку, яку хоче отримати вищий навчальний заклад, визначається суб’єктивно.

Ціна освітньої послуги – це ринкова ціна, яка формується під впливом попиту та пропозиції. Тому можна виділити два види цін:

1) ціна попиту − максимальна ціна, яку б погодилися заплатити споживачі;

2) ціна пропозиції – максимальна величина ціни, за якою б погодився виробник продавати свої послуги.

В ідеалі вони могли б задовольнити обидві сторони. Хоча на практиці, особливо в ринкових умовах, цього, як правило, не буває.

Ціна покупця формується під впливом таких чинників: рівня життя населення, його платоспроможності, престижності закладу, спеціальності, перспектив працевлаштування. Ці фактори мають вплив і на попит на освітні послуги вищого навчального закладу.

На ціну продавця (вищого навчального закладу) впливають: собівартість навчання студентів, норма прибутку, рівень інфляції, етап життєвого циклу освітньої послуги, рівень конкуренції, державне регулювання цін, маркетингова стратегія. У результаті збалансування ціни покупця та ціни продавця отримують ринкову ціну освітньої послуги.

Варто зазначити, що для ринку освітніх послуг ціна є найбільш проблемним елементом. Це пояснюється тим, що впродовж багатьох років існувало бюджетне фінансування освіти, яке сприймалося як безоплатне навчання, хоча насправді воно здійснювалося за рахунок платників податків.

Перехід України до ринкової економіки призвів до зниження рівня надходження бюджетних коштів на розвиток закладів соціальної сфери, що і змусило шукати альтернативні джерела їхнього фінансування. Сьогодні існує змішана форма фінансування, оскільки частково система освіти фінансується із державного бюджету, а частково − за рахунок фізичних та юридичних осіб. Тому часто говорять про комерціалізацію вищої освіти. Освіта із безкоштовної перетворилася в товар, а точніше − в послугу нематеріального характеру, яка, відповідно, має свою ціну.

Ціна на ринку освітніх послуг виконує роль регулятора і орієнтує всіх учасників ринку на пошук оптимальних, у тому числі з економічної точки зору, параметрів діяльності вищих навчальних закладів.

Ми вважаємо, що основним під час визначення ціни освітніх послуг повинно стати вибір цілей ціноутворення. Ними в освіті можна вважати: максимізацію прибутку, забезпечення виживання, орієнтацію на цінового лідера, цінову диференціацію, встановлення цін на рівні цін конкурентів, максимізацію частки ринку. Відповідно до кожної цілі необхідно розробляти цінову стратегія навчального закладу.