Экономические науки. Экономика предприятия

Німіжан Н.Д.,наук.кер. Попадюк О.О.

Буковинська державна фінансова академія

СВІТОВИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА У ПОРІВНЯННІ З УКРАЇНСЬКИМИ РЕАЛІЯМИ

Важливою складовою розвинутої ринкової економіки є наявність малих підприємств. Малий бізнес як інституційний сектор економіки є домінуючим за чисельністю та обсягами виробництва у провідних країнах світу. Малі підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічної системи, наближують її до потреб конкретних споживачів та водночас виконують важливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу для значних прошарків населення.

У країнах з ринковою економікою більше половини валового внутрішнього продукту (ВВП) виробляється малими підприємствами. Так, станом на кінець I півріччя 2010 року частка малого підприємництва в ВВП становить: Великобританії – 50-54%, Німеччини – 50-53%, Італії – 57-60%, Франції – 55-62%, США – 50-52%, Японії – 52-55%. В Україні поки що малий бізнес не відіграє суттєвої ролі у забезпеченні економічного зростання. Його внесок у ВВП складає лише 9,0 – 11,5 відсотків. У малому бізнесі зайнято у США 70,2 млн чоловік, у ФРН – 18,5 млн, в Італії – 16,8 млн, у Франції – 15,2 млн, у Японії – 39,5 млн, в Україні – 1,7 млн [4, 17].

Враховуючи вважливість малого бізнесу для економіки загалом доцільно буде порівняти українські реалії розвитку малого бізнесу із світовим досвідом та наголосити на «українські проблеми» розвитку малого підприємництва.

За останнє десятиріччя кількість малих і середніх підприємств в Україні щороку зростала, але, порівняно з США, де їх кількість становить 70 на 1000 осіб, у нас кількість таких структур ще є дуже незначною (1,9 підприємств на 1000 осіб у 1996 році, 4,4 на 1000 осіб у 2002 році, 6,2 – у 2009 році). Хоча головну причину неухильного зростання малого бізнесу експерти вбачають у дроблені великих і середніх підприємств на декілька юридичних і фізичних осіб-підприємців, кожне з яких починає працювати в рамках певної системи оподаткування.

Разом з тим доводиться констатувати, що сьогодні в Україні відсутній дієвий механізм підтримки, розвитку та захисту малого та дрібного підприємництва, про що свідчать системні недоліки в регуляторному правовому середовищі. Зокрема податків в Україні необхідно платити більше, ніж у Білорусії, Молдові, Казахстані та Російській Федерації. Україна продовжує залишатися однією з відсталих країн за показником простоти сплати податків займаючи 181 місце з 183 у рейтингу Paying Taxes 2010, одного з підрозділів рейтингу Doing Business 2010. Інші показники в рейтингу теж не втішні: 134 місце за рівнем складності реєстрації малих підприємств, 145 - за простотою ліквідації. Зараз наша держава посідає 142 місце з 183 країн рейтингу законодавчого регулювання малого бізнесу [4, 18].

Головним чинником у вирішенні даних проблем повинна стати державна підтримка малого бізнесу і підприємництва взагалі. Нажаль в українській економіці це робиться вкрай повільно, адже головний документ, що регулює податкові відносини в нашій державі був прийнятий через 20 років після здобуття незалежності.

У світі ефективним інститутом підтримки малого підприємництва є бізнес-техноінкубатори, які допомагають успішному розвиткові початківців у бізнесі, надаючи їм технічну та консультативну допомогу протягом першого, найбільш важкого, року діяльності. Відносно новим інститутом підтримки малого підприємництва є бізнес-центри, функції яких полягають у наданні підтримки у вигляді консультативної допомоги, організації професійної підготовки та перепідготовки кадрів для малого підприємництва. Ще одним інститутом інформаційно-консультаційної підтримки є інноваційно-технологічні центри, яким відводиться роль опорних пунктів у формуванні інформаційно-технологічної інфраструктури, у світі вони розглядаються як одним із найважливіших пріоритетів [3, 55].

Взагалі у світі інноваційній діяльності малого підприємництва приділяються значна увага, що не можна сказати про Україну. Аналіз процесу фінансової підтримки інноваційної діяльності малого підприємництва в розвинутих країнах ринкової економіки дозволяє виділити кілька моделей: американську, японську та західноєвропейську.

При фінансуванні фундаментальних досліджень в американській моделі значна частка засобів традиційно виділяється цільовим способом у формі замовлень на конкретні програми і проекти університетам і іншим виконавцям або пайових внесків у бюджет дослідницьких центрів, лабораторій, які створюються декількома корпораціями на коопераційній основі [1, 76]. Але в американській моделі, досить поширеним є явище інноваційної діяльності в малому бізнесі (технологічні венчури), де підприємцями, співвласниками і менеджерами стають самі вчені, автори розробок, особливо характерні для територій з високою концентрацією університетів, дослідницьких центрів, підприємств, фірм наукомістких галузей виробництва.

В японській моделі фундаментальні дослідження фінансуються не цільовим способом, а через бюджетування утримання наукових центрів, лабораторій, які можуть самостійно примати рішення щодо проведення науково-дослідних робіт. Невеликі інноваційні фірми (венчури) виникають в основному у сфері розробки і освоєння комплектуючих виробів та матеріалів. Поява нових фірм-венчурів загострює конкурентну боротьбу між великою кількістю дрібних і середніх фірм-субконтракторів великих корпорацій і дає їм можливість спиратись на швидкі темпи науково-технічного прогресу, посилювати вимоги за контрактами з постачальниками, заощаджувати на них, знижуючи рівень цін, які сплачуються за комплектуючі, скорочувати таким чином свої витрати.

Західноєвропейська модель має змішаний характер, більш тяжіє до американської, але поєднує багато специфічних рис двох вищезгаданих моделей. Вона передбачає більш значну пряму участь держави у фінансуванні дослідницьких і технологічних програм, у субсидуванні підприємств, які здійснюють реконструкцію виробництва [1, 77].

Зазначимо, що на сучасному етапі розвитку економіки України інноваційна складова відсутня не тільки в малому бізнесі, але і на великих підприємствах. А розвитку малого підприємництва перешкоджають набагато більші проблеми, ніж відсутність інноваційної складової. Найбільшим бар'єром на шляху розвитку малого підприємництва в Україні є високий рівень корупції в органах державної влади та в органах місцевого самоврядування, занадто надмірний бюрократизм у здійсненні дозвільних та погоджувальних процедур, надмірний контроль з боку державних органів, велика кількість позапланових перевірок.

Сучасний стан функціонування малого підприємництва в Україні свідчить про те, що подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може привести до згортання даного сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Однією з найпоширеніших форм стимулювання розвитку сектора малого підприємництва в розвинутих країнах Європи є створення для них преференцій в оподаткуванні шляхом введення спеціальних податкових правил (Франція) або застосування загальних правил з окремими пільгами для малих підприємств (Великобританія). Хоча в Україні і функціонує спрощена система оподаткування (за 6-ти або 10-ти відсотковою ставкою), але для вдосконалення розвитку малого підприємництва доцільно розглядати міжнародну практику застосування спрощених (спеціальних) режимів оподаткування малого підприємництва [3, 57].

На нашу думку, досить дієвою на сучасному етапі розвитку малого бізнесу в Україні була б французька система розвитку малого підприємництва, де застосовуються спеціальні (спрощені) податкові режими для малих та середніх підприємств залежно від величини їхнього обороту. Такі підприємства не подають декларації про податок на додану вартість, проте виплачують прибуткові податки, рівень яких залежить від сфери діяльності (торговельні операції, послуги тощо).

Отже, порівнюючи показники результатів економічної діяльності України і розвинутих країн Європи, слід зазначити, що ефективність діяльності українського малого підприємництва досить низька. Цьому спричиняють сукупність чинників, зокрема: кризова економічна ситуація в Україні, що веде до низької купівельної спроможності основних верств населення, неплатоспроможності виробничих структур, повільне реформування власності, існуюча система оподаткування малого бізнесу і підприємництва, відсутність реальної підтримки з боку держави та ін.

Послаблення негативної ситуації в цьому відношенні може бути за рахунок підтримки з боку держави щодо розвитку малого підприємництва, через використання французького досвіду розвитку малого підприємництва, а також за допомогою посилення ролі регіонів у розробці організаційно-економічних механізмів сприяння розвитку малого бізнесу. Основними напрямками активізації регіональної політики стосовно сприяння підприємництву можна вважати: визначення пріоритетних напрямків розвитку малого бізнесу і підприємництва для конкретного регіону з урахуванням виробничо-господарського потенціалу, соціально-економічних проблем і потреб населення; створення механізмів підтримки пріоритетних для регіону напрямків розвитку малого бізнесу; надання інформації підприємцям про ресурсні можливості регіону з метою їх залучення у підприємницьку діяльність; створення системи стимулювання тих сфер діяльності малого бізнесу, які можуть вирішувати чи вирішують соціально-економічні проблеми регіону.

Література:

1. Барановський О. Державна підтримка малого бізнесу: Світовий досвід і Україна. / О.Барановський // Економіка України. – 2009. – №1. – С. 74-79.

2. Наумова Л.Ю. Розвиток малого і середнього підприємництва як фактор фінансової стабілізації в державі / Л.Ю. Наумова // Фінанси України. – 2008. – №7. – С. 145-147.

3. Волков І. Зарубіжний досвід розвитку малого підприємництва / І. Волков // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. – №2. – С. 53-58.

4. Бех Н. Особливості розвитку і функціонування малого і середнього бізнесу в Україні та світі / Н. Бех // Галицький економічний вісник. – 2010. – №1. – С. 16-20.

5. Державний комітет статистики України: - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.